Слово. 1
Софія Малильо
Нерідко, ні, слова – немов полова,
Що сіється за вітром без зерна.
І недоступна нам їх сила загадкова,
Закладена у них краса і таїна.
Та раптом хлинуть в серце, мов обнова,
І задзвенять співзвуччями в глуші.
Благословенна мить кипіння Слова,
Коли, оновлене, пливе воно з душі.
Благословенна материнська мова,
Що стільки тих скарбів дарує нам, –
Нетлінна, невичерпна, веселкова,
Цілюща для сердець, немов бальзам.
26/V-1990.
Я так за словом затужила
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
