Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Допоміжні історичні дисципліни / Нариси з історичної… / Неідентифіковані об'єкти на карті Сарматії…

Нариси з історичної географії України

Неідентифіковані об'єкти на карті Сарматії Бернарда Ваповського. Частина 1

Гедзь Тетяна

Частина 1. Lituania, Moscovia, Podolia

Фрагменти карти Сарматії Бернарда Ваповського, створеної орієнтовно у 1528 році, охоплююють частину території Східної Європи і Туреччини. Вони були знайдені у 1932 і втрачені у 1944 році (історію карти детальніше див. The History of Polish Cartography from the 15th to the 18th century by Karol Buczek. Wroclaw–Warszawa–Krakow, 1966, S. 32). Польський дослідник К. Бушек повідомив про знахідку у 1935 [1], але саму карту уперше було опубліковано для широкого загалу лише в 1966 році в додатку до згаданої вище книги The History of Polish Cartography… [2]. Саме за картою Сарматії Бернарда Ваповського європейські картографи протягом 130 років (до появи карт Г-Л. де Боплана) зображували територію сучасної України.

Розглянемо "верхній" із двох збережених фрагментів карти (Рис. 1).

Рис. 1. Фрагмент карти Сарматії Бернарда Ваповського, 1528 (?)

Рис. 1. Фрагмент карти Сарматії Бернарда Ваповського, 1528 (?)

Він включає значну частину сучасної території України та частину земель Білорусі і Росії. Чотири ділянки карти позначено написами LITUANIA, MOSKOVIA, PODOLIA i TARTARIA. На території, позначеній TARTARIA, зображено сценки кочового життя і відсутні стаціонарні населені пункти. Виняток зроблено для Тани/Азова/Азака (позначка без назви у дельті Дону) і міста Темрюк (Temröch) на Таманському півострові. За повідомленням Евлії Челебі укріплення Темрюк було засновано султаном Османської імперії Селімом I у 1515-1516 роках його будівництво було завершено у 1525 році при султані Сулеймані I [3]. Позначення міста Темрюк на карті Сарматії свідчить про наявність у Ваповського оперативної інформації щодо територій, підвладних Туреччині та Криму [4].

На землях Великого князівства Литовського (область LITUANIA) можна прочитати такі топоніми: Мозир (Modsyr), Глуськ (Gluysko), Бобруйськ (Bobruysco), р. Свіслоч (Soyisloczo fl.), населений пункт Свіслоч, Річиця (Rzecytsa), Гомель (Homel), Лойова Гора (Loyovahora), Чорнобиль (Czernobel), річки Березина (Beresyna fl.), Сож (Sosa fl. ), Дніпро/Борисфен, фрагменти назв річок Прип'ять і Тетерів, міста Вишгород (Vissegrod), Київ (Kyovia, на правому та лівом берегах Дніпра), Канів (Canyov), Черкаси (Czerkasy), р. Рось (Ros fl. ). Із них лише р. Дніпро, Київ, Канів та Черкаси позначалися на картах раніше, всі інші об'єкти позначено вперше. Неідентифікованим залишається населений пункт, позначений між Свіслоччю, Річицею і Гомелем (Рис. 2)

Рис 1. Населений пункт між Свіслоччю, Речицею і Гомелем

Рис 1. Населений пункт між Свіслоччю, Речицею і Гомелем

Cт. Александрович прочитав цю назву як Tajmanow (Tayonanoua) [5], Л. Багров як (Tajona noja) [6], але будь-які дані про поселення з такими назвами відсутні.

В частині карти з написом MOSKOVIA позначені Попова Гора (Popovahora), Стародуб (Starodub ), Рильськ (Rylsk), Новгород-Сіверський (Novogrodus), Чернігів (Czernigov), Путивль (Putivl), річки Десна (Desna fl.), Сейм (Sem fl.). Також позначені притоки Дніпра Сула (Sula fl.), Псьол (Psiol fl.), Ворскла (Vorskola fl.), Оріль (Arela fl.) і Кінські Води (Konskavoda fl.), а також р. Молочна (остання без назви). Неідентифікований населений пункт розташовано приблизно на місці сучасного с. Сосниця Чернігівської області (Рис.3):

Рис 3. Населений пункт на місці с. Сосниця

Рис 3. Населений пункт на місці с. Сосниця

Л. Багров прочитав його назву як Cвест [7]. Про існування поселення з такою назвою нічого не відомо.

З розташування напису PODOLIA (Поділля) можна зробити висновок, що картограф вживав цю назву для значної частини Правобережної України. Ця територія умовно починається південніше Тясмину (річки без назви, зображеної над Nigra Silva – Чорним Лісом). На Правобережній Україні уперше позначено річки Буг (Bog fl.), Соб (Sob fl.), Савранка (Savran fl.) і Синюха ( Szynouoda fl.), оз. Тилігул (на карті без назви), населені пункти Брацлав (Braslav), а також Устя (Uczye) і Орхей (нерозбірлива назва нижче Устя) на правому березі Дністра на території сучасної Молдови.

Прочитати назву Орхей допомогла карта Себастьяна Мюнстера Poloniae et Ungariae 1540 року, яка, фактично є спрощеною копією частини карти Сарматії Ваповського [8]. За допомогою карти-копії можна прочитати назву руїн, зображених у Ваповського між Дністром і Савранню, як Кучурган (нині село Одеської області, Україна).

На карті помітний "коридор" між річками Дністер і Савранка, яким рухалося військо до пониззя Дніпра. Цей "коридор" можна ототожнити із старовинним шляхом, який вів із Західної Європи через Львів і дніпро-бузький вододіл до Дашева (Daszov , сучасний Очаків). Частина цього шляху на території сучасної України отримала назву Кучманського шляху.

Позначено остров на Дніпрі Тавань – відоме місце переправи, та Іслам-Кермен – укріплення, збудоване кримським ханом Менглі Гіреєм у 1504 році. Цікавими є позначення двох безіменних укріплень на лівому березі Дніпра, що, імовірно, маркують місця переправ. Можна припустити, що верхнє укріплення є першим картографічним зображенням м. Кременчук.

Повернемось до розгляду території Поділля.

Безіменні руїни при злитті р. Синюха і Буг згадані М. Броньовським у Tartariae Descriptio в 1579 році як зруйноване місто Кодима. У європейській картографії XVI ст. в результаті численних копіювань позначення цих руїн сумістилося із назвою р. Синюха (Синьовода), що призвело до появи на картах населеного пункту Синя Вода, якого насправді ніколи не існувало [9].

Серед істориків існує традиція "прив'язувати" будь-яку згадку в історичних джерелах XIV–XVI ст. про населений пункт на Правобережжі Дніпра із назвою Звенигород до м. Звенигородка Черкаської області. Насправді перше свідчення про реальне існування м. Звенигородка на Черкащині датоване 1628 роком. Уважне прочитання більш ранніх джерел виявляє, що їх дані відносяться до одного чи декількох населених пунктів, головним чином не локалізованих [10]. Звенигород (Suynygrod) на карті Ваповського зображено значно нижче течії р. Тясмин, де він і позначався на картах до середини XVII ст., у той же час як м. Звенигородка Черкаської області знаходиться вище р. Тясмин. Отже пункт із назвою Звенигород також можна віднести до категорії не ідентифікованих.

Рис 4. Населений пункт між Синюхою і витоком Тясмина

Рис 4. Населений пункт між Синюхою і витоком Тясмина

Ця назва перейшла на європейські карти XVI-XVII ст. у формі Cosidan, Coszidan, Coszidanz. Оскільки відсутні будь-які історичні свідчення про існування такого населеного пункту, автор переглянув прочитання назви та прийшов до висновку, що її слід читати як Coszyeluczo/Костелець. Але такої назви також не зафіксовано ні на Поділлі, ні взагалі у Правобережній Україні.

Назва Костелець могла бути пов'язана з представниками шляхетського роду Костелецьких, які займали високі посади у Королівстві Польському. Їх родове гніздо Костелець знаходиться досить далеко від України – біля Іновроцлава на півночі Польщі. На початку XVI ст. найвідомішим представником роду був Анджей Костелецький, який як свою дитину виховував позашлюбну дочку короля Сигізмунда I Беату. Після смерті Анджея у 1515 році його статки та права опіки над Беатою перейшли до його брата Станіслава Костелецького, воєводи серадзького, калишського і познанського. Станіслав Костелецький товаришував з представниками гуманітарної польської еліти Пьотром Томіцьким та Яном Дантішеком, останній приятелював із Бернардом Ваповським. Протягом 1515–1528 років Ваповський виконував обов'язки королівського секретаря, проте нічого конкретного про його спілкування із Ст. Костелецьким не відомо. Варто зазначити, що незабаром після створення карти доля роду Костелецьких поєдналася із землями Правобережжя: у 1539 році Беата Костелецька недовгий час була дружиною сина Костянтина Острозького, Іллі, який мав титул брацлавського і вінницького старости.

Згадаємо, що на карті Сарматії, що увійшла до римського видання "Географії" Птолемея 1507 року, з "подачі" Бернарда Ваповського було позначено його маєтки Ваповичі та Радохонець, отже картограф міг здійснювати суб'єктивний вибір топонімів для відображення. Можна припустити, що позначення Костельця на Правобережжі Дніпра є відображенням певних політичних інтриг чи проектів початку XVI ст., наразі автору не відомих.

Інша версія походження назви Костелець біля Тясмину пов'язана з народним переказом, зафіксованим у середині XIX cт. Польський письменник і краєзнавець Міхал Грабовський у 40–60-х роках XIX cт. мешкав у власному маєтку біля містечка Олександрівка у верхів'ях Тясмину. Найімовірніше, саме він зафіксував переказ про існування у місцевості Бірки поблизу маєтку "города о семи церквах", знищеного татарами. Цей переказ у стислому вигляді наведено у книзі І. Фундуклея "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии", 1848, у книзі самого Грабовського "Ukraina dawna i teraźniejsza", 1850, та більш детально у Похилевича [11]. Coszyeluczo на карті Ваповського приблизно накладається на Олександрівку й місце знаходження маєтку Грабовського. Ця версія передбачає знайомство Ваповського з детальною місцевою топонімікою незнайомих земель (назва Костелець, що походить від наявності костьолу-церкви, могла позначати руїни міста, де було кілька церков). Така інформація, разом з даними про вище згаданий Suynygrod, могла надійти до двору Сигізмунда I від канівського й черкаського старости Остафія Дашковича.

Література

1. Buczek К. Les débuts de la cartographie polonaise, de Długosz à Wapowski/ Bulletin International de l’Academie Polonaise, №1-3, z.I-II. Krakow, 1935, S. 9-12.

2. Було підготовано видання карти: Monumenta Poloniae Cartographica, z.1, Krakow, 1939; tabl. II b, c, але під час війни вціліло лише декілька його екземплярів.

3. Эвлия Челеби. Книга путешествия. (Извлечения из сочинения турецкого путешественника ХVII века). Вып. 2. Земли Северного Кавказа, Поволжья и Подонья. М. Наука. 1979. .

4. Див. Гедзь Т. Крим на карті Південної Сарматії Бернарда Ваповського. .

5. Alexandrowicz St. Rozwój kartografii Wielkiego ksiestwa litewskiego od XV do poiowy XVIII wieku. Рoznan, 1989, S. 45.

6. Багров Л. История русской картографии. Москва, 2005, C. 120.

7. Багров Л. История русской картографии… , C. 122.

8. Buczek K. The History of Polish Cartography from the 15th to the 18th century. WroclawWarszawaKraków, 1966, P. 34–35; Alexandrowicz St. Rozwój kartografii…, S. 47–50.

9. Див. Гедзь Т. Чи існував насправді “город Синя Вода”? .

10. Див. Гедзь Т. До питання про існування та локалізацію “степового” Звенигорода. .

11. Фундуклей И. Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии, Киев, 1848, С. 120; Grabowski M. Ukraina dawna i teraźniejsza, Kijow, 1850, S. 154; Похилевич Л. 1864: Сказания о населенных местностях Киевской губернии, Киев, 1864, C. 542–543.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2942

Модифіковано : 23.01.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.