Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Допоміжні історичні дисципліни / Нариси з історичної… / До питання про існування та локалізацію…

Нариси з історичної географії України

До питання про існування та локалізацію “степового” Звенигорода

Ґедзь Тетяна

Метою цієї статті є повернення до начебто вирішеного і призабутого питання про локалізацію Звенигорода, який згадується в документах та історико-географічних описах XV–XVI cт. Буде проведено перегляд загальновідомих згадок про Звенигород в історичних документах XV–XVI cт. з урахуванням двох джерел, які раніше не розглядалися у зв’язку із даним питанням: донесення “про татарські справи” 1416 р. із “Codex epistolaris Vitoldi” та фрагменту карти Південної Сарматії Бернарда Ваповського 1526 р.

Для початку згадаємо, скільки історичних Звенигородів було на території України і де вони знаходилися.

Саму назву Звенигород прийнято виводити від наявності у місті (населеному пункті) дзвонів на церковних дзвіницях чи окремих вежах, які могли подавати чутний на значній відстані сигнал при наближенні ворогів. Ця ознака була властива багатьом населеним пунктам, тому міст із такою назвою історія зафіксувала декілька. Відповідна стаття у енциклопедичному словнику Брокгауза-Ефрона так і називається – “Звенигороды” [1]. Згідно з нею “кроме Звенигорода Московского и Звенигородки Киевской (сучасного м. Звенигородки Черкаської обл. – Т.Г.) упоминаются с именем З. еще три города: два З. галицких и один под Киевом”. Перший галицький Звенигород знаходився на лівому березі Дністра між гирлами Серета і Збруча. Другий, який на початку XII ст. був столицею самостійного удільного князівства ідентифікується із сучасним с. Звенигород Пустомитівського р-ну Львівської обл. Щодо третього Звенигорода, під Києвом, згаданого в Іпатіївському літописі у 1097, 1150, 1151 і 1234 рр., стаття словника посилається на працю В.Б. Антоновича “О местоположении древнего киевского Звенигорода” [2]. Антонович зробив висновок, що цей Звенигород знаходився на місці “Сиракового городища” на березі р. Стугна на півдорозі між Києвом і Васильковим. У статті Антоновича також пишеться: “В документах первой половины XVI столетия встречаем в Брацлавской земле Звенигород степной или Брацлавский (курсив В.Б. Антоновича – Т.Г.), ныне уездный город Киевской губернии [3]”. Загальноприйнятою є “прив’язка” “степного или Брацлавского” Звенигорода до сучасного м. Звенигородка Черкаської обл.

Джерела

Що ж говорять про розміщення “степного или Брацлавского” Звенигорода історичні джерела? Переглянемо згадки про Звенигород в історичних документах XІV–XVI cт. на предмет вказівок щодо його розташування.

У хроніці М. Стрийковського, уперше виданій в 1582 р., є текст про вигнання татар з подніпровських земель після битви на Синіх Водах, яка відбулася у вересні-грудні 1362 р.: ”Targowice, ktorej jeszcze i dsis w polach znak murov na usciu rzeki Bohu stoi, Bialacerkiew, Swinigrod, i wszystki pola az za Oczakow od Kijowa i od Putiwla az do uscia Donu, od Tatarow wolne uczynili…[4]”. За цим текстом Звенигород (Swinigrod) міститься десь між Білою Церквою і полями, що тягнуться до Очакова.

Існування Звенигорода зафіксовано у описі подій 1393 р., коли великий князь литовський Вітовт вигнав із Києва князя Володимира Ольгердовича і посадив на київський престол свого брата Скиргайла. У Супрасльському літописi, складеному в кінці XV – на поч. XVI ст., подальші події описані так: “Самь же князь великыи Витовт поиде на Подольскую землю, a князю Скиригаилу повели ити ис Киева ко Черъкасомь и ко Зенигороду. Князь же Скиригаило божиею помощию, великого князя Витовта повелениемь взя Черкасы и Звинигород и возовратися пакы ко Киеву [5]”. Згідно з цією групою джерел вимальовується умовне коло Київ–Черкаси–Звенигород–Київ. Єдиний висновок, який тут можна зробити: Звенигород знаходиться західніше або південніше Черкас, але цей висновок не допомогає більш точній його локалізації.

Згадка в літописних джерелах Черкас і Звенигорода як “замків на Борисфені” знайшла несподіване відображення у “Плаваниях и путешествиях” Джованні Батісти Рамузіо, чотири томи яких були надруковані з 1550 по 1559 р. [6]. У групі історичних джерел Звенигород згадується як складова частина ряду міст. У “Списке русских городов дальних и ближних”, який, на думку М.Н. Тихомирова, був створений між 1387 і 1406 рр. [7], є текст: “А се Польский: Каменець. Илозечь. Браслаль. Соколечь. Звенигород. Черкасы…”. На думку Тихомирова, “Польский” може означати як належність Польщі, так і розташування в полях [8].

У грамотах Менглі-Гирея Сигізмундові I, датованих 1506–1507 рр., згадується перелік земель, на які його предки зреклися прав на користь Вітовта. За думкою Ф.Є. Петруня саме “текст доби Тохтамиша кінця XIV cт. (ярлик Хаджі-Гірея – Т.Г.) був архетипом у складній генеалогії ярликів [9]”. У грамотах йдеться про “Камінецьку тьму з усіма приналежностями, данями, землями і водами; Сокальську з усіма приналежностями, данями, землями і водами; Звенигород (в полудневій Київщині) з приналежностями, данями, землями і водами; Черкаси з приналежностями, данями, землями і водами”. Цитата подана за “Історією України-Руси” М. Грушевського [10]. Уточнення щодо Звенигорода “в полудневій Київщині” належить самому Грушевському. Щодо “Сокальської тьми” у кінці сторінки також є примітка Грушевського: “Cоколець в Браславщині?”[11]. У даному тексті із сходу на захід згадано міста: Черкаси, Звенигород, Сокаль/Соколець, Камінець.

Документом початку XV ст., де зафіксована назва Звенигород, є “Список міст Свидригайла” – перелік “замків і земель”, які перейшли після смерті Вітовта у підпорядкування великого князя литовського Свидригайла. “Список” датувався різними дослідниками 1402 або 1432 р. У латинському варіанті згадані “In terra podoliensi Castra Cirkassi, Zwimhrod, Sakolecz … ”, у варіанті Списку польською мовою “W ziemi Podolskiej zamki Czirkassy, Zwinihrod, Sakolecz…” [12]. Порядок міст той же: Черкаси, Звенигород, Соколець. У літописах Длугоша і Ваповського згадується мандрівка короля Владислава Ягайла у 1411 р. із Києва до Камінця через Черкаси, Звенигород, Соколець, Каравул і Брацлав [13]; через Черкаси, Звенигород, Соколовку, Кормілов(?), Брацлав [14]. Отже локалізація Звенигорода у значній мірі залежить від того, де знаходився населений пункт із назвою Соколовка або Соколець. Але назва ця ще більш “серійна”, ніж Звенигород, що й породило декілька версій його місцезнаходження:

1. Згадана вище примітка Грушевського (“Cоколець в Браславщині?”) В такому випадку ним може бути с. Сокілець Немирівського р-ну Вінницької обл.

2. Ф. Петрунь надав детальний огляд відомих йому “Сокільців”, згадавши: 1) перевiз, а потім і оселю Соколи біля впадіння р. Мертвовод у Пд. Буг (Соколанський брід, згаданий також Яворницьким, тепер м. Вознесенськ [15]); 2) “Соколець на південь від Браслава був місцем постійної браславської варти. Тут на острові Бугу існує і досі городище … село ж Соколець по мапі Боплана, в XVII ст. ще містилося на цім острові – зараз воно в скількох верстах вище по течії [16]”.

3. О. Мальченко згадує такі Сокільці”: 1) згадане вище с. Сокілець Немирівського р-ну Вінницької обл.; 2) с. Сокілець на р. Ушиці (Дунаєвецький р-н Хмельницької області). Дослідник вважає, що саме цей населений пункт згадано у списку міст Свидригайла; 3) с. Соколівка Жашківського р-ну Черкаської обл. (щоправда, його історію він починає з кінця XVI ст.) [17].

4. В. Ляскоронський вважав, що це – “Соколовка в области р. Роси” [18]. За припущенням Ф. Шабульдо ця Соколовка носила назву Сокаль [19]. Ці версії стосуються с. Соколівка Жашківського р-ну Черкаської обл.

Виходячи з існування декількох версій можна зробити висновок, що розміщення історичного Сокольця однозначно встановити неможливо. Вище згадані Сокільці/Соколовки можуть бути орієнтирами у пошуках розміщення Звенигорода лише як пункти на гіпотетичному шляху, який поєднував їх у XІV–XVI ст.

Продовжимо розглядати історичні згадки про Звенигород. Н. Яковенко згадує “… Каленика Мишковича (Михайлового сина), який був “державцею Путивля і Звенигорода” (з надання князя Свидригайла 1434 року) [20]. У першій третині XVI ст. склався інший “ряд” міст: Брацлав, Вінниця, Звенигород. К. Острозький у 1516 р. просив передати “Браславль, Веницу и Звинигород” внукові сестри Р. Сангушку [21]. У грамоті 1522 р. Сигізмунд I надає І.К. Острозькому після смерті батька ті ж “arces nostras Braczlaw, Szwinigorod et Wynycza”. На звороті цього документу є напис XVI ст. “Привилей на Браславль и на Веницу и на Звиногород” [22].

У XX томі “Zrodla Dziejowe” міститься документ–перелік пунктів прикордонної сторожі та військових, які несли на них службу, датований 1529 роком: “Isti in Braclaw custoduint campestrem custodiam in Szawrany, in Czykczalnik, in Swynyhrod et in Coshilowchze [23]”. Далі в документі приведено список “відповідальних” за охорону цієї ділянки степу: усього 25 вершників.

Докладний перелік історичних згадок про Звенигород міститься у відповідній статті Е.Руліковського в Словнику географічному Королівства Польського [24]. Саме там згадуються історичні джерела про події в Звенигороді 1540, 1541 і 1546 рр.

1540 роком датується угода Сигізмунда I з Сафаркіреєм, щоб татари не заважали йому володіти Києвом, Смоленськом, Полоцьком, Поділлям (?), Сокалем, Звенигородом, Брацлавом і Kaczybeja Mostu [25]. Зауважимо, що Качибеєв/Качибіїв дослідники локалізують на березі Дністровського лиману або як попередник Одеси [26]. Сполучення із словом міст, звичайно, “пересуває” топонім вище по Дністру.

Наступним за часом створення документом є універсал Сигізмунда I 1541 р., в якому є слова: “иже поганство Татарове, люди немалые, идут шляхом Звинигородским, Збужским у панство наше [27]”. У тексті говорить, що цим шляхом татари ідуть на Волинь.

Наступні в хронологічному порядку згадки про Звенигород містяться в Грамотi короля Станіслава-Августа 1792 р. про надання Магдебурзького права м. Звенигородці. Король визнає це місто вільним та зрівнює його права з правами інших вільних міст Речі Посполитої на основі наданих йому давніх документів. Давніми документами, згаданими в Грамоті (Привілеї) є “опис замку Брацлавського … в році 1545, в місті Брацлаві укладений, з книг метрик Великого князівства Литовського достовірно скопійований і засвідчуючий, що давній замок Звенигородський з прилеглим містом і різними селами (нагадує формулювання з ханських ярликів – Т.Г.) між містами Брацлавом, Черкасами і Каневом в тій Україні розташований, від якого з Брацлава для послів, що їдуть і гінців до Києва підводи надавалися. І замок той з прилеглими осадами через ворогів татар знищений і спустошений зостався і ще в той час не був реставрований. Тому міщани Брацлавські через тих же ревізорів до короля йогомосці прохання склали, аби король їм знову той замок Звенигородський збудував і тим полегшення в наданні підвід учинив [28]”.

Незважаючи на прохання про відновлення давнього замку між містами Брацлавом, Черкасами і Каневом, датоване 1545 р., розгляд сусідніх за часом документів (1541 та 1546 років) вносить сумнів, що стосуються вони саме черкаської Звенигородки.

Епізод, датований літом 1546 року, описано у листі до короля Сигізмунда I. Звенигородський урядник убив слугу познанського воєводи. Король призначив волинських зем’ян (імена й прізвища яких можна прочитати у підписі під листом), аби ті приїхали до Звенигорода для розгляду справи. Коли вони прибули, то застали там познанського воєводу із збройним почтом. Конфлікту, врешті, не відбулося й всі роз’їхались з миром [29].

У цьому листі є дві цікаві деталі. Перша – документ “писан во Звенигороде” у липні 1546 р, хоча в 1545 р., згідно із Привілеєм, замок ще вважався знищеним і спустошеним. Друга – згадка у листі про “подстаростия Бузкого” як про діючу особу у розв’язанні конфлікту. Коментар укладача збірки свідчить, що мається на увазі м. Буськ на сході Галичини.

Згадаємо “шлях Звинигородский, Збужский”, яким татари йшли на Волинь, із документу 1541 р. У І. Крип’якевича згадуються головні шляхи Галичини, один з яких виходив із Галича і йшов через Звенигород і Буськ на Волинь [30]. Приймаючи до уваги географічні орієнтири, а також титули й чисельність учасників конфлікту 1546 р., можна припустити, що документи 1541 і 1546 рр. стосуються не Звенигородки черкаської, а одного з галицьких Звенигородів, нині с. Пустомитівського р-ну Львівської обл., що знаходиться недалеко від Буська. Аргументом на користь цього є розкопки, проведені у галицькому Звенигороді в 1966 р., які зафіксували два культурних шари: “XII–XIV вв. и XVII–XVIII вв. – времени существования здесь позднефеодального замка [31]”.

У “Хроніці Європейської Сарматії” О. Гваньїні, яка вперше побачила світ у 1578 р., Звенигород згадано двічі. Перший фрагмент стосується вище згаданих подій 1393 р., коли Скиргайло ”захопив Черкаси і Звенигород, замки, які лежали над Дніпром за Києвом [32]”. Друга міститься в описі Подільського краю: “Звенигород. Дерев’яні замок і місто у пустих степах… За рікою Бугом черкащани і канівці простяглися [поселеннями] до Дніпра, не маючи ні гір, ні лісів, ні зброї. Вони живуть у чистих полях, що тягнуться на двісті польських миль понад Доном і Меотійським озером аж до Евксинського моря і до перекопських і кримських татар [33]”.

З останньої цитати запам’ятаємо “замок і місто” – далі це сполучення слів, як і “замок з прилеглим містом” із Привілею, ще буде згадано. Щодо розміщення Звенигорода “у пустих степах”. В документі 1529 р. (про який буде згадано далі) прикордонна сторожа у Звенигороді також названа степовою (campestrem). Але черкаська Звенигородка не є степовою нині, і не була степовою в XVI ст., коли територія, за відсутності згубної діяльності людини, була більш заліснена (“дубове рідколісся, серед якого островами лежать ліси”). Щоб переконатися в цьому подивимось на позначення Звенигородки на карті Боплана і на сучасній карті (Рис. 1).

Попутно звернемо увагу на протиріччя у Гваньїні щодо заселеності земель між Бугом і Дніпром. Згідно з даним фрагментом “черкащани і канівці” беззбройно живуть у полях аж до Меотиди. А на іншій сторінці у описі Київського воєводства про ту ж територію читаємо: “… не видно й жодних будинків, сіл та волостей; на всі сорок миль – пустеля й дикі поля аж до Очакова [34]”. Можливо, ніякого протиріччя тут і нема, просто обидва фрагменти описують заселеність однієї й тієї ж території у різні часи: перший – до, а другий – після початку регулярних татарських набігів.

Згадаємо також, що у творі С.Сарницького “Опис Старої і Нової Польщі” 1585 р., створеному на основі текстового індексу до карти Польщі Гродецького 1558 р. та матеріалах люстрації 1576 р., є текст: “Звенигород річка… Осідок, колись, князів Русі [35]”.

Перегляд загальновідомих згадок про Звенигород в історичних документах XV–XVI cт. свідчить, що вони не містять точних орієнтирів для встановлення його місцезнаходження. У Привілеї сказано, що “1628 року дня 31 місяця грудня, в Варшаві, привілеєм, виданим королем Зигмундом, добра королівські, місто Звенигород, у воєводстві Київському розташоване, правом довічним надано вельможному Марцінові Казановському, каштелянові Галицькому [36]”. У цьому ж році у Звенигородці зафіксовано 7 димів (осель) [37]. Саме ці згадки початку XVII ст. є першими, які можна беззаперечно віднести до черкаської Звенигородки.

Джерела, які раніше не розглядалися

Перейдемо до історичних джерел, які раніше не розглядалися у зв’язку із даним питанням.

У збірнику “Codex epistolaris Vitoldi” міститься документ № 683 – лист, написаний у Троках 15 липня 1416 р. Цей лист має додаток “про татарські справи” із фразою: “… und han Vyitowten ene stad und slot affgewunnen, das heit Swyna horda, und lichin noch vor einem, wor das heit, dat wete wir nicht [38]” – “ … у землі Вітовтовій місто і замок розорений, який називається Swyna hordа та ще одне [місто], назва якого нам не відома”. На цю фразу звернув увагу історик Поділля XIX ст. Н. Молчановський, інтерпретувавши назву Swyna horda як Синя Вода [39]. Iсторики, в тому числі і сучасні, повторяли цю інтерпретацію, хоча назва “Swyna horda” за написанням і вимовою більше нагадує не Синю Воду, а інший населений пункт у Вітовтовій землі – Звенигород. Укладач іменного й географічного вказівника до Codex epistolaris Vitoldi висловив схожу думку: “Swyna horda (Dziwnogorod?) [40]”.

Звенигород на карті Південної Сарматії Б.Ваповського 1526 р.

Рис. 1. Звенигород на карті Південної Сарматії Б.Ваповського 1526 р. [36]

Перейдемо до найдавнішої карти з позначенням Звенигорода – карти Південної Сарматії Б.Ваповського 1526 р. Зображення Середнього Подніпров’я на карті Ваповського має багато послідовників: на всіх картах, створених після 1526 р. і до Боплана, зображення цих земель у більшій чи меншій мірі повторяють Ваповського [41]. Але ця карта не має попередників серед створених раніше текстових описів та карт. Річкові системи Дніпра і Південного Бугу та мережа населених пунктів навколо них саме на цій карті з’явилася вперше. Це дає право вважати карту Ваповського джерелом історичної інформації та уважно поставитися до позначення південніше Тясмину, неподалік від лiвого берега р. Синюха (Syonauoda), зруйнованого міста із назвою Suynygrod [42]. Наголосимо: на європейських картах, створених до Боплана, Звенигород, за Ваповським, позначався південніше Тясмину.

Далі розглянемо в комплексі наведені вище згадки про Звенигород.

Swyna horda

Хроніка Стрийковського свідчить, що населений пункт із назвою Swinigrod вже існував у 1362 р. і належав татарам. У зв’язку з цим звернімо увагу на самий ранній документально зафіксований варіант назви міста у донесенні 1416 р.: Swyna horda. Ця назва склададається із двох частин. Почнемо із розгляду можливого походження другої частини назви.

Слово Horda, безперечно, означає орда. Це свідчить, що назва походить від факту більш-менш постійного або частого розташування у певному місці головної ставки хана. ”Орда, тюрк., собственно, “орду”, но встречается и “орда”, ставка хана, царевича или иного владетельного лица [43]”. Землі на берегах Півд. Бугу і Синюхи з часів хана Батия були традиційним місцем кочування ханської ставки [44]. У середині XV ст., за думкою Ф. Шабульдо, там знаходилися кочів’я найзахіднішої Ямболуцької (Джамболуцької) орди на чолі з “емiром Димитрієм”, одним з трьох татарських князів, переможених у битві при Синіх Водах: “Ее (Ямболуцької орди – Т.Г.) кочевья находились, по всей видимости, западнее Днестра, где их границами служили отроги Карпат и нижнее течение Дуная… Не исключено, впрочем, что в конце 50-х гг. XIV в., оттесняемая Молдавским княжеством к побережью Черного моря и на восток, эта орда захватила ханские кочевья по Днестру, Южному Бугу и его притоку Синюхе [45]”.

Перетворення первісного Horda на Horod могло паралельно відбуватися двома шляхами: як пристосування вимови до звичного слов’янського слова город, так і за змістом. М. Єльников так описує виникнення золотоординських міст: “Більшість мандрівників-купців не проходили всю магістраль, а воліли обміняти товари через певні відстані, де були постійні пункти з осідлим населенням. На цих перевалочних базах-зупинках обмінювався чи продавався товар… Спроба пояснити появу нових міст уже в ранній золотоординський період впливом осілих народів чи способом “пристосуватися” до них не мають грунту. Міста засновувалися в центральних степових регіонах всупереч логіці: вони лежали за багато днів шляху від районів традиційно розвинутого містобудування. Це було викликане необхідністю адміністративної організації і зміцнення політичної влади на місцях (міста “виростають” з напіввійськових ставок-таборів) [46]”.

Розглянемо першу частину назви міста. Вона має декілька варіантів: Swinigrod у Стрийковського, Зенигород (поряд із Звинигородом) у Супрасльському літописі, Zwimhrod/Zwinigrod у “Списку…”, Zwinigrod у Длугоша, у Ваповського Zwinоgrod у літописі й Suynygrod на карті, Szwinigorod у документі 1522 р. і Swynyhrod у документі 1529 р. У Привілеї 1792 р. назва міста починається або із Zwino-, або із Zwieni-. Здається, у цьому випадку на написання вже “тиснула” змістова прив’язка назви до дзвону (польською dzwin). Варіанти написання Звинигород, Звинигородщина протрималися до початку XX ст. Але ця змістова прив’язка є більш пізнім перетворенням первісного Swino/Zwino. Так від чого-ж могла походити перша частина назви?

Звенигород річка

При дослідженні картографічних джерел “Книги Большому Чертежу”, а саме карти В. Гродецького 1595 р., Ф. Петрунь відмітив “обозначение Синюхи (Zwino woda fl) с обозначением города при ней, этимологически связанного с названием реки (курсив мій – Т.Г.) [47]”. Цим містом на карті є Zwinigrod, позначений південніше Тясмина на деякій відстані від лівого берега Синюхи. Позначення на європейських картах того-ж часу міста Синя Вода (варіанти назв: Szinouoda, Swiniovoda) Петрунь вважав картографічним дублюванням Звенигорода [48]. Отже, Ф.Петрунь висловив думку про етимологічну спорідненість назви ріки, яка згодом стала називатися Синюха, і назви міста, яке згодом стало називатися Звенигород. При цьому він не був знайомим із фрагментами карти Ваповського, знайденими у 1934 р., на якій Suynygrod знаходиться біля лівого берега річки Syinavoda.

На відстані від берега, чи на березі? Карта Ваповського вирізьблена на дереві. Це зумовлює деякі особливості зображення, тому що об’єкти на кліше карти технічно складно розмістити один біля одного. У даному випадку, навіть у разі розміщення міста безпосередньо на березі річки, його позначення було технічно неможливо вирізьбити поверх “стінки” лісу. Відмітимо, що позначення біля лісу протирічить словам Гваньїні “у пустих степах”, отже потребує уточнення час знищення лісу на берегах Синюхи.

“Звенигород річка”, згадана Сарницьким, якраз може бути відголоском знання про походження першої частини назви міста від назви річки. Важче визначити причину другої частини речення – “осідок, колись, князів Русі”. Це може бути відгоміном знань автора про Звенигород XII ст., згадуваний у літописах. Визнання етимологічної спорідненості назви річки і назви міста дозволяє зробити наступний крок: припустити, що первісна назва річки Cинюха зафіксована в документі 1416 р. – Swyna або Swina.

Stad und slot

У наведених вище цитатах викликають подив згадки про заселеність місцевості, де знаходився Звенигород, які контрастують із спустошеністю Середнього Подніпров’я після початку регулярних татарських набігів і, особливо, після “Менгли-Гиреевого вынятья” 1480 р.

Одне й те саме формулювання щодо Звенигорода настійливо повторюється в історичних документах. У ярликах кримських ханів, згадується Звенигород із приналежностями, данями, землями і водами”. У документі 1416 р., згадуються “Stad und slot”– місто і замок. Як не дивно, найближчим до цього твердження є більш пізній Гваньїні: “Дерев’яні замок і місто у пустих степах”. Ще одна вказівка на значну заселеність території до татарських набігів – згаданий вище фрагмент у Гваньїні про черкащан і канівців, які “живуть у чистих полях , що тягнуться на двісті польських миль понад Доном і Меотійським озером аж до Евксинського моря і до перекопських і кримських татар”. В описі Брацлавського замку 1545 р., який згадано в Привілеї, брацлавські міщани прохають відновити зруйнований татарами “zamek Zwinogrodski z przyleglym miastem i ruznemi wsiami”.

Прикордонна сторожа

Повернемося до вище згаданого списку прикордонної сторожі 1529 р. Згідно з ним загін брацлавської сторожі чисельністю 25 вершників охороняв ділянку кордону з опорними пунктами Саврань, Чичельник, Звенигород і Кошиловичі. Позначимо їх на сучасній карті.

“Селище Саврань известно еще со времен Витовта, подарившего это место Константину Кошиловичу. До конца XVI в. Савранью владели сначала Кошиловичи, а затем заняли земяне Казары [49]”. Сучасні Саврань (нині райцентр Одеської обл.) і Чечельник (нині райцентр Вінницької обл.) позначено на Рис. 2. Кошиловичі, згідно з наведеною цитатою, були розташовані недалеко від селища Саврань.

Саврань, Чечельник, Звенигородка сучасна та гіпотетичний первісний Звенигород

Рис. 2. Саврань, Чечельник (позначені червоним), сучасна Звенигородка та гіпотетичний первісний Звенигород (позначені синім) за документом 1529 р.

Якщо Звенигород поставлено в один ряд з Савранню та Чечельником, то це означало, що він мав бути у межах досяжності оперативної діяльності загону. Умовно цю “межу досяжності” можна визначити як відстань, яку вершники можуть подолати за день, враховучи розміщення бродів. Сучасна Звенигородка розміщена приблизно на 200 км. північніше умовної лінії, заданої розташуванням Саврані й Чечельника. Якщо припустити, що Звенигород, згаданий в документі, є черкаською Звенигородкою, стає незрозуміло, як загін у 25 вершників міг вести спостереження за настільки обширною територією.

Схоже, що це ж питання постало і перед Ф.Є. Петрунем, який надав до вище цитованого документа такий коментар: ”…пограничні вартові загони на Браславщині не виходили у своїх постійних стоянках поза межі поширення лісів, будучи розміщені на правому допливі р. Буга Саврані біля Чечельника, на лівім березі – в районі Звенигородщини [50]”. Але ж у документі йде мова не про Звенигородщину, що як територія могла простягатися досить далеко на південь, а про Звенигород.

Якщо припустити знаходження Звенигорода на нижній течії р. Синюха, то пункти, які знаходяться під наглядом загону, знаходяться на кордоні з татарами, яка у 1520-х роках фактично проходив по р. Саврань.

“Шлях Дніпровий”

В. Ляскоронський писав про давні шляхи: “…пути сообщения устанавливались и существовали более или менее продолжительное время обыкновенно в таких местах, которые представляли собой удобные природные условия для постоянных… передвижений. Такими местами … являются водораздельные возвышенности, с одной стороны, и ровные пониженные пространства, тянущиеся параллельно крупным речным долинам, – с другой [51]”. У Привілеї 1792 р. говориться, що брацлавські міщани просили відновити замок на шляху із Києва до Брацлава. Але місцевість біля Звенигородки перетинається кількома невеликими притоками Гнилого Тікича, тому проходження давнього шляху безпосередньо через Звенигородку малоімовірне. Так, відомий Чорний шлях огинав верхів’я цих приток (див. карти Боплана XVII ст. та Річчі-Занноні XVIIІ ст.). Неподалік від Звенигородки (через с. Буки) проходила і згадана в Привілеї “старожитня” дорога з Києва до Брацлава й далі до переправи через Дністер [52].

Але Брацлав розташований на р. Пд. Буг., а отже знаходився шляху, який проходив уздовж цієї річки. В.Л. Єгоров описав “опорні пункти” цього шляху (від Криму до Львова) із заходу на схід: городище Велика Мечетня, Витовтів брід (р-н суч. М. Первомайськ), Давидів брід через р. Інгулець [53]. На Спеціальній карті Боплана позначений брід на р. Синюха, другий від Пд. Бугу, із назвою Na Szlaku Dnieprowym, біля нинішнього с. Синюхин Брід. Цим “шляхом Дніпровим” і міг бути шлях до Дніпра уздовж Пд. Бугу [54]. Та в XVI–XVIII ст. існував ще один “кандидат” на назву “шляху Дніпрового” – шлях, який проходив від Пд. Бугу уздовж Синюхи до Дніпра.

Цей шлях уперше можна побачити на карті Ваповського 1526 р. Низку топографічних об’єктів позначено на цій карті уперше, причому їх взаємне розташування насправді є низкою, яка, не виключено, нанесена на карту за результатами проїзду “експедиції” відомим на той час шляхом. Елементами цієї низки є: сама р. Синюха (Syinauoda fl), “стінка” лісу над лівим її берегом; два позначення руїн: Suynygrod біля Синюхи та Coszydacio(?) між Синюхою та Тясмином; р. Тясмин (на карті без назви), витік якої позначено недалеко від Синюхи; будівлю лівобережної переправи навпроти гирла Тясмину, можливо, сучасне м. Кременчук.

У 1678 р. шляхом від Пд. Бугу уздовж берегів р. Синюха, Велика Вись і Тясмин до Чигирина пройшла турецька розвідка перед другим Чигиринським походом [55]. На карті 1745 р. позначено шлях, який Д. Яворницький назвав “Чорним Українським” [56]. Він проходив від переправи через Пд. Буг угору вздовж лівого берега Синюхи, верхів’їв Інгульця та Інгулу через Чорний Ліс до Дніпра (Рис.3). Схоже, саме цей шлях Е. Руліковський називав “гостинцем Трипільським”, який провадив “z Trypola, dalej na Kaniow i Czerkasy, zkad zwracal sie ku Targowicy nad Siniucha, a ztamtad juz przez dzikie pola dochodzil do glownego przewozu nizowego w strone Perekopu u Tawani [57]”.

Шлях уздовж р. Синюха на карті 1745 р.

Рис 3. Шлях уздовж р. Синюха на карті 1745 р.

Версія про існування та відновлення давнього звенигородського замку, викладена у Привілеї 1792 р., є не просто переконливою, а навіть аксіоматичною. Але проведений вище перегляд документів та історичних свідчень про Звенигород XIV–XVI ст., на наш погляд, дає право на існування іншої гіпотези щодо “степового” або “брацлавського” Звенигорода.

Це місто існувало на лівому березі річки, яка нині носить назву Синюха, біля відомого в ті часи броду – імовірно, в районі нинішного с. Синюхин Брід. Воно виникло в золотоординські часи, не виключено – одночасно з поселеням у Торговиці, тобто приблизно в 20 рр. XIV ст.. Назва міста Звенигород/Swinigrod утворилась від тогочасної назви річки Синюха – Swyna або Swina (так само як назва Синюхин Брід від сучасної назви р. Синюха) та слова орда (ставка-табір). Воно знаходилося на перехресті шляхів, перший з яких проходив уздовж Пд. Бугу, а другий направлявся від Пд. Бугу до Дніпра, при чому проходив лівим берегом Синюхи. Місто було зруйноване у першій чверті XVI ст.

На початку XVII ст. місто було відновлено, але не на старому, а на новому, більш безпечному місці, та назване Звенигородкою на пам’ять про зруйнований Звенигород (про що непрямо свідчить зменшувальний суфікс у назві). На вибір нового місця розташування, можливо, вплинула наявність в його околицях гори з історично давньою назвою Звенигора.

Звичайно, викладене вище припущення є суто теоретичним. Підтвердити чи заперечити його може лише проведення археологічних досліджень на Звенигорі та в с. Синюхин Брід.

Література

1. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедический словарь, Т.23, СПб, 1890, репринт 1991, C. 356.

2. Антонович В.Б. “О местоположении древнего киевского Звенигорода” //Древности, издаваемые Московским Археологическим обществом, М., 1876, Т. VI, С. 41–46.

3. Там же, С. 41.

4. Stryjkowski M. Kronika Polska, Litеwska, Zmodzka i wszystkiej Rusi. – Warszawa, 1846. – T.2. – S. 7. .

5. ПСРЛ, Т. 35, 1980, Супрасльський літопис. .

6. “Indi si sottopose Vitoldo Zithomira e Kiovia, di Russia metropoli, e scacciatone il duca Volodimiro, russo per nazione, la dono secondo che egli aveva promesso a Skiergelone, suo fratel cugino. Qual ancor egli maneggiando felicemente l'armi e passando oltra a Kiovia, Circasso e Swinigrod, castelli posti appresso il Boristene, al suo dominio sottopose”. G.B. Ramusio. Navigazioni e Viaggi. .

7. Тихомиров М.Н. Список русских городов дальних и ближних// Исторические записки., М., 1952. Т. 40, С. 218.

8. Там же, С. 223,229.

9. Петрунь Ф.Е. Ханські ярлики на українські землі (до питання про татарську Україну) // Східний світ, К.,1928. №2. .

10. Грушевський М.С. Історія України-Руси. .– К., 1993.– Т.6., С.86.

11. Там же.

12. Список міст Свидригайла. .

13. “Z Judborga Wladyslaw krol Polski udal sie do Wilna; nastepnie zas dni kilka zabawiwszy w Polocku, Witebsku, Smolensku, przybyl do Krzeczowa i Zaslawia, zkad znowu rzeka Dnieprem poplynal do Kijowa. Towarzyszyl mu w tej podrozy Alexander wielki ksiaze Litewski z zona swoja Anna, i staral sie dla Jego Krolewskiej Milosci o rozne podarki i wszelkie rzeczy potrzebno. Z Kijowa, zostawiwszy w nim Alexandra, wielkiego ksiazecia Litewskiego, siadl znowu na statek i poplynal do Czerkas; zkad przez Zwinigrod, Sokolec, Karawul i Braclaw przybyl do Kamienca. Z Kamienca do Lwowa, ze Lwowa udal sie do Glinian…” Jana Dlugosza kanonika krakowskiego Dziejow polskich ksiag dwanascie. T. 4, ks. 11, 12. .

14. “Z Zastawia, statkiem przez rzeke Sosze, pozniej Dnieprem wdol, sto mil drogi woda zrobiwszy, poplynal do Kijowa. Krolowa Anna wszedzie mu towarzyszyla. S Kijowa, zostawiwszy wtem miescie Aleksandra Witolda, i znowu wsiadlszy im siatki, udal sie do Kaniowa i Czerkas, gdzie zostawiwszy Dniepr i lodzie po lewej stronie, przez stepy ruskie pojechal juz ladem do Zwinogroda, Sokolowki, Kormilowa i Braclawia, miasta polozonego w dawnej Bastarnji nad rzeka Bohem, o piecdziesiat niemal mil. od ujscia Dniepru, ktory wpada do morza czarnego. Z Braclawia, zwrociwszy sie na zachod, wyruszyl do Kamienca, (Metonium niegdys przez Tyrangetow (1) zwanego)… “. B. Wapowski. Dzieje Korony Polskiej i Wielkiego Ksiestwa Litewskiego od r. 1380 do 1535. T. 1 .

15. Яворницький Д.I. Твори у 20 тт. Т.2., К–Зап.: 2005, С.177.

16. Петрунь Ф.Е. Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі Українського пограниччя // Журнал научно-исследовательских кафедр г. Одессы,1926, Т.2, №2. .

17. Мальченко О. Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводств (XV – XVII ст.). – К., 2001, C.258–259.

18. Ляскоронский В.Г. Русские походы в степи в удельно-вечевое время и поход князя Витовта на татар в 1399 году., СПб, 1907, C.17.

19. Шабульдо Ф.М. Синьоводська битва 1362 р. у сучасній науковій інтерпретації // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях. Збірник. – К., 2005, карта на C.21.

20. Яковенко Н.М. “Українська шляхта з кінця XIV – до середини XVII століття”, К., 2008, С.184. Цит. за Kojalowicz. Herbarz szlachty Wielkiego Ksiestwa Litewskiego zwany Nomenclator. Krakow 1905. – S.138.

21. Archiwum ksiazat Lubartowiczow Sanguszkow w Slawucie. T.3, 133–134.

.

22. Там же, С. 222–223.

23. Zrodla Dziejowej, T. XX., Warszawa, 1894, S. 144.

24. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich, , T. XIV. – Warszawa, 1895, S. 689–694. .

25. Посилання на: Danilowicz I. Skarbiec diplomatow papiezkich, cesarskich, krolewskich, ksiazecych; uchwal narodowych, postanowien roznych wladz i urzedow poslugujacych do krytycznego wyjasninia dziejow Litwy, Rusi Litewskiej i osciennych im krajow. – T.2. – S. 312.

26. Петрунь Ф.Є. Ханські ярлики на українські землі (до питання про татарську Україну) // Східний світ. – 1928. – №2. – С.182. .

27. Archiwum ksiazat Lubartowiczow Sanguszkow w Slawucie. T.4, С. 287–288.

28. Переклад тексту Привілею: .

29. Archiwum ksiazat Lubartowiczow Sanguszkow w Slawucie. T.4, С. 498–499.

30. Крип’якевич І. Історія української культури., Гл.1., .

31. Ратич А.А. Раскопки в Звенигороде на Белке. Археологические открытия 1966 г. М., 1967.

32. Гваньїні О.. Хроніка Європейської Сарматії. – К., 2009, С. 326.

33. Там же, С. 417.

34. Там же, С. 419.

35. Сарницький про Звенигород. Вирський Д.С. “Річпосполитська історіографія України (ХVI – середина ХVII ст.)”.– К., 2009.– Ч.II., С.61,106. .

36. Фрагмент тексту Привілею: .

37. Zrodla Dziejowej, T. XX., S. 78.

38. Codex epistolaris Vitoldi magni Ducis Lithuaniae 1376-1430. / Collectus opera Antonii Prochaska. // Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia. T. 6. Crakoviae, 1882, C.1107.

.

39. Молчановский Н.В. Очерк известий о Подольской Земле до 1434 года. – К., 2001, C.291.

40. Codex epistolaris Vitoldi magni Ducis Lithuaniae 1376-1430. / Collectus opera Antonii Prochaska. // Monumenta medii aevi historica res gestas Poloniae illustrantia. T. 6. Crakoviae, 1882, C.1107. .

41. The History of Polish Cartography from the 15th to the 18th century by Karol Buczek. Transl.by A.Potocki. – Wroclaw-Warszawa-Krakow, 1966; St. Alexandrowicz. Rozwoj kartografii Wielkiego Ksiestwa Litewskiego od XV do polowy XVIII wieku. (Poznan, 1989; Gebarowicz В. Poczatki malarstwa historycznego w Polsce. Wroclaw, 1981, S. 21,; також див. Smereka Func="ProtectText"> http://www.papacoma.narod.ru/articles/wapowski.htm.

42. Карту Ваповського див: Smereka Func="ProtectText"> http://www.papacoma.narod.ru/maps/wapowski.htm. Безіменна річка вище напису Nigra Silva є першим картографічним зображенням Тясмину.

43. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды, т.II, М.–Л., 1941, C. 303.

44. Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. К., 1987, С. 37.

45. Там же. C. 88–89.

46. Єльников М.В. Золотоординські часи на українських землях. К., 2008, С.104.

47. Петрунь Ф.Є. К вопросу об источниках Большого Чертежа// Журнал Научно-Исследовательских Кафедр в Одессе, 1924.– Т. 1 (1923/4), № 7 () “…обозначение Синюхи (Zwino woda fl) с обозначением города при ней, этимологически связанного с названием реки”.

48. Там же.

49. Ляскоронский В.Г. Гийом Левассер-де-Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России. Киев. 1901). .

50. Петрунь Ф.Є. Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі Українського пограниччя. Журнал Научно-Исследовательских Кафедр г.Одессы,.– 1926. – Т. 2, № 2. .

51. Ляскоронский В.Г. Русские походы в степи в удельно-вечевое время и поход князя Витовта на татар в 1399 году…, C.1.

52. Zrodla Dziejowej, T. XXII., Warszawa, 1897, S. 363.

53. “Приведенные краткие известия об остатках семи золотоордынских городов в междуречье Днепра и Днестра позволяют говорить о значительном развитии здесь градостроительства в XIV в. Города, находившиеся в северной части района, скорее всего, выросли на оживленном торговом пути того времени, соединявшем Львов с Крымом. Его направление восстанавливается по источникам XV в., где упоминаются главнейшие броды через крупные реки. Отрезок пути в пределах рассматриваемой территории начинался у городища Великая Мечетня, спускаясь вниз по Ю. Бугу до Витовтова брода (несколько ниже современного г. Первомайска) (насправді вище – Т.Г.). Здесь он переходил на левый берег Ю. Буга, направляясь к городищу Солоному, а далее на р. Громоклей, к городищу Аргамакли-Сарай. Отсюда он шел к Давыдову броду, где находилась переправа через р. Ингулец, и сворачивал на юг к Тавани, у которой находилась переправа на левый берег Днепра.” Егоров В.Л. Историческая георграфия Золотой Орды в XIII–XIV вв.

54. Щодо “шляху Дніпрового” див.: Ф.Є. Петрунь Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі Українського пограниччя…

55. АЮЗР, Т.13 (1677–1678), С.558–559.

56. Яворницький Д.I. Твори у 20 тт. Т.2. (К–Зап.: 2005, С.171. Карта “Tartaria minor cum adiacentibus Kiovensi et Belgorodensi guberniis” з атласу Російської Академії Наук 1745 р. .

57. Zrodla Dziejowe, T. XXII. – Warszawa, 1897, S. 363.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5682

Модифіковано : 26.03.2014

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.