Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст. очима французьких сучасників / Теодор-Агріппа д’Обіньє (1616)

Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст.
очима французьких сучасників

Теодор-Агріппа д’Обіньє (1616)

Луняк Є.

З «Всесвітньої історії»
Теодора-Агріппи д’Обіньє [48] (1616)

Про підступність Роксолани

Р. 29. – Сулейман мав доволі часу, щоб зруйнувати християнський світ, але його увагу привернули тоді справи домашні. Він мав двох найголовніших наложниць. Від однієї в нього був Мустафа, здібний і вправний воєначальник. Від іншої він мав Селіма, Баязета та горбатого Джангіра. Найголовніший з пашів на ім’я Рустам, великий управитель, який отримав щедрі скарби від свого господаря, одружившись з дочкою Роксолани, матері Селіма й інших, вступив у змову з цією вродливою матір’ю, щоб зробити своїх свояків імператорами всупереч волі Сулеймана та всього війська. Ця рабиня Роксолана зробилася такою набожною, і, знаючи, що Сулейман – це святоша та великий будівельник капличок, вона також проявила таку ретельність там, де й Сулейман робив свої богоугодні справи. Потім вона намовила муфтія, одного з перших духовних осіб, котрий оголосив, що роблена нею будівля не може бути ні святою, ні угодною Богу, бо належить руці невільниці. Ця жінка набула вигляду такого сильного розпачу

Р. 30. – від цієї промови та неспроможності створити на честь Бога що-небудь для спасіння душі свого володаря, що Сулейман, повідомлений про це, вирішив за доречне зробити її вільною, а незабаром за сприяння цього ж муфтія він з нею й побрався всупереч звичаям своїх попередників. З великою майстерністю вона розпалила серце Сулеймана завдяки любовному зіллю палкою пристрастю до себе та ненавистю до Мустафи, посіявши підозри у його благочесті, яку вона та її зять начебто возвеличували щодня. Вони наказали писати з Іонії й Амазії, де правив Мустафа, листи, що надмірно вихваляли його намісництво перед серцем підозрілого старця. Вона намагалася його [Мустафу – Є. Л.] отруїти, та помер той, хто мав здійснити цей задум. Вона наблизила всупереч турецькому звичаю своїх дітей до особи імператора. В той час правив у Персії Текмас [49], проти якого Рустам мав виставити армію, побачивши військові приготування персів. В той же час завдяки підробленому листу Сулеймана переконали, що Мустафа домовлявся про одруження з дочкою перського правителя, пропонуючи об’єднання двох імперій у єдину. Любов всіх яничарів і воєначальників та їхнє захоплення Мустафою посилювалися й це змусило старця втратити здоровий глузд. Зрештою, він дав завдання Рустаму вбити свого сина.

Aubigné Théodore-Agrippa d’. Histoire vniverselle dv sievr d’Avbigné comprise en trois tomes. Tome Premier. Qvi s’estend de la paix entre tous les Princes Chrestiens, iusques à celle des troisiesmes guerres en l’an 1570. Et l’oeuvre entiere rendconte de la fin du siècle, & de l’entrée au suivant, finissant avec la vie de Henri le Grand. Seconde edition. Dediée à la posterité. – Amsterdam, 1626. – 1190 (Т. 1-2)+744 (Т. 3.)+/39/ р. – Т. 1.

Про молдавський похід українських козаків під проводом Івана Свирговського в 1574 р.

Р. 788. – Поляки, зазвичай, використовують на кордоні з Московією різновид людей війни, що називаються козаки, і належать переважно до польської нації. Це найстрашніші вершники в усій півночі, привчені карати татар і стримувати їхні набіги. Без них татари б часто з’являлися в Європі. Цих людей і закликали собі на допомогу молдавани. Король Генріх [Генріх Валуа, тодішній польський король – Є. Л.], розуміючи, що можна добре скористатися їхньою свободою в даній справі, дозволив їм те, чого вони хотіли, за умови, що він не буде їх підтримувати. Будучи тоді в кількості 1 200 вершників, вони під проводом Свирчена (Suiercene, Sugercene, Sujercene) [Свирговського – Є. Л.], знаменитого поміж собою воєначальника, перейшли Поділля й прибули до табору воєводи [50], котрий прийняв їх з пишними бенкетами та дорогими золотими подарунками їхнім начальникам, добре заплативши решті.

Селім в травні 1574 р. надіслав палатину [51] Валахії 30 000 турків і 20 000 угорців, щоб захопити воєводу і поставити його [палатина – Є. Л.] брата [52] на цю посаду з умовою подвійної данини. Палатин, поєднавши свої сили з турками, перейшов з 10 000 чоловік річку на кордоні з Молдавією й заглибився в поле, де начебто й не було неприятеля. Дізнавшись про це, воєвода відправив Свирчена з 6 000 молдаван, які мали язика і з його допомогою рушили на турків, а сам з рештою війська рухався на віддалі. Козаки мали сутичку з 4 000 волоських вершників й оточили їх так швидко, що перебили їх усіх і тільки один зміг принести тривогу до табору. Дізнавшись про його розташування від бранців, козаки повідомили воєводу й отаборилися за два льє від ворога в очікуванні. Івоня (Ynovie), прибувши на місце, негайно розставив свою кінноту ліворуч і праворуч, а основну частину військ залишив посередині.

Р. 789. – Відбувся недовгий, але смертельний бій, після якого палатин і Петро, його брат, врятувалися лише з 40 чи 50 вершниками. Було перебито майже 10 000 чоловік, це тоді коли молдавани втратили тут лише 150. Це було непогано для воєводи, зважаючи на таку славу та здобич. Давши відпочити своїй армії чотири дні, він повів її до Валахії, піддаючи все на шляху вогню й заливаючи кров’ю, дізнавшись при цьому, що палатин і його брат Петро втекли до Браїлова (Brassovie), міста на Дунаї, яке має сильний замок. Після того, як управитель цієї фортеці відкинув його вимоги й відмовився видати обох братів, воєвода повів війська на штурм з жаром у серці, який їм надавала попередня перемога. Місто було захоплене, пограбоване, спалене й знищене до останнього будинку. Коли розпочалася облога замку, надійшла підмога обложеним у кількості 15 000 турків. Свирчен негайно зі своїми козаками та 8 000 молдавської кінноти їх перестрів і напав на марші. Розгром був таким стрімким, що ворогам навіть не дали часу вишикуватися у бойовий порядок. Їх всіх перебили до ноги, окрім хіба що тисячі вершників, з яких більша частина загинула в болоті чи була знищена місцевим населенням. Ті ж, кому все-таки пощастило врятуватися, втекли до замку в Тягині (Thenien), що належав Селіму. Там вже зосередилися основні військові сили турків і татар, які сягали разом 40 000 воїнів. Йдучи на них, попереджений козацьким ватажком, воєвода зняв облогу Браїлова і, роблячи довгі переходи, на світанку підійшов до місця, де стояли турки та татари, які одразу почали тікати. Він знайшов цих людей такими переляканими, що без зусиль їх розгромив і втратив не більше сотні чоловік. Окрилений своїми перемогами він захопив два міста: перше, яке називалося Тимма [53] (Tymme), належало цьому палатину, а друге, що мало назву Білгород (Bialogrede), було турецьким. Воно було заможним і сповненим здобичі.

Тоді Свирчен, отримавши звістку про наближення подібної великої кількості турків і татар, взяв ще 3 000 молдаван. Він знайшов ворогів такими ж переляканими, як і їхніх попередників, обернув до втечі, але, оскільки не було жодного бою, більше двох третин

Р. 790. – змогли втекти й урятуватися. Козаки привели 2 000 бранців до воєводи, але той наказав їх всіх перебити. Їхній начальник пропонував декому з цього війська золото вдвічі більше за свою вагу та срібла втричі більше. Вони повірили, що він такий дорогий і привели його до воєводи, котрий вивідав від нього все, що зміг, і наказав порубати, подібно до решти.

Селім був тоді в Константинополі, коли до нього дійшли звістки про такі страшні втрати (завдяки одному подорожньому та кільком людям). Він ледь не втратив від цього глузд, але був заспокоєний своїми муфтіями й наказав робити всі головні приготування під захоплені крики своїх воєначальників. Водночас він наказав всім своїм провінціям постачати йому людей, щоб набрати військо у 150 000 чоловік. Про це дізнався воєвода, коли давав своїй армії перепочинок, і покликав до свого намету Чарневича (Zarnieviche), управителя Хотина, свого друга з дитинства й товариша по перших походах. Докладно з ним все обговоривши, він відправив його з 13 000 чоловік, щоб завадити переходу через Дунай такого великого війська. Чарневич заприсягся на колінах виконати це, й до того він добре виконував свій обов’язок. Однак паші, зневірившись у переході, надіслали Чарневичу 30 000 дукатів, щоб розпочати з ним переговори. Той це прийняв і вночі перейшов через Дунай, ламаючи присягу, й почав особисто домовлятися з Петром, братом палатина. Далі, слідуючи угоді, він відвів свої загони за Дунай. Турки його перейшли, а той повідомив воєводу, що не зміг завадити переправі такої сили-силенної військ. Потім всупереч своїм словам заявив, що ворог є слабким, і молдавани йдучи на нього [ворога – Є. Л.] вже вважали його переможеним.

При зближенні військ козаки вступили в бій з 6 000 страдіотів [54], атакували їх і потіснили так потужно, що це бачило все військо. Саме тоді дізналися, що Чарневич зрадив свого полководця. Через це молдавани не наважувалися на битву. З 30 000, які вони мали, було утворено 30 батальйонів, які всі були укомплектовані 300 вершниками та 700 піхотинцями, озброєними луками, шаблями, а більша частина косами й палицями. Була також батарея з 80 гармат,

Р. 792 [791-ї сторінки немає – Є. Л.]. – з якої турки захопили 60. Козаки (майже всіх коней яких було покалічено), щоб зробити глум втікачам, спішилися і поєднавшись у два невеличких батальйони, як ми вже говорили, відбили в шабельній атаці всю втрачену артилерію. Однак, побачивши, що ті не мають більше коней і що не зможуть її утримати, вороги, у свою чергу, пішли в наступ з таким завзяттям, що вона вся знову потрапила до рук турків і могла тими бути використана за призначенням.

Завдяки наполегливості козаків воєвода зміг зібрати своє військо й зробити кілька денних переходів, маючи завжди неприятеля позаду. Через біду чи брак досвіду Івоні якось було наказано отаборитися в місці, де на льє не було ніякої води. Це не подарували йому ні паші, ні Петро разом з ними, які знали цю країну. Тож 19 червня турки, з’явившись перед християнською армією, почали обтікати її своїми крилами з двох боків і оточувати ззаду. Коли ці рукави поєдналися, стало очевидним, як можна було побачити, що не можна звідти вирватися, не знищивши всього свого війська. Присилувавши такими негараздами, вороги почали переговори й запропонували гарні умови капітуляції.

Воєвода, розуміючи тяжкий стан своїх воїнів і незручне місце, з якого вони не мали змоги вирватися, а також те, що за день до того до ворога надійшло свіже підкріплення, котре оцінювалося десь у 30 000 вершників, погодився викупити життя своєї армії ціною власного полону. Козаки, які були найбільш пораненими, навпаки вимагали від начальників бою, щоб померти із зброєю в руках. Однак полководець, що вимагав і отримав від пашів одну за одною сім клятв, роззброївся і пішов безборонний до них. Спочатку його прийняли по-дружньому, але така чемність тривала недовго, бо Капус-паша рубонув його своєю шаблею по голові, а яничари її відрізали й порубали на тисячу шматків, занурюючи свої шаблі у його кров і змушуючи її пити навіть коней. Зробивши це, вони пішли в наступ з усіх боків. Молдавани, покинувши зброю, дозволили забити себе як худобу.

Р. 793. – Козаки навпаки, ввіривши свої душі Богу, кинулися на основні сили ворогів, де були найкраще одягнені воїни, з таким завзяттям, що дорого продали своє життя, перебивши стількох людей, скількох змогли. Турки зберегли життя з них більше сотні. Між ними паші захопили в полон Свирчена з дванадцятьма найголовнішими начальниками. В Константинополі не забули ні жахливих погроз, ні урочистих обіцянок, щоб змусити їх перейти до себе на службу. Але, незважаючи ні на що, ті цілковито зберегли свою віру та свою честь, дочекавшись того часу, коли збір, проведений у Польщі, дозволив їх звільнити, викупивши за велику суму грошей.

Aubigné Théodore-Agrippa d’. Histoire vniverselle dv sievr d’Avbigné comprise en trois tomes. Tome Premier. Qvi s’estend de la paix entre tous les Princes Chrestiens, iusques à celle des troisiesmes guerres en l’an 1570. Et l’oeuvre entiere rendconte de la fin du siècle, & de l’entrée au suivant, finissant avec la vie de Henri le Grand. Seconde edition. Dediée à la posterité. – Amsterdam, 1626. – 1190 (Т. 1-2)+744 (Т. 3.)+/39/ р. – Т. 2.


Примітки

48. Теодор-Агріппа Обіньє (1552-1630), визначний французький політичний, військовий і культурний діяч, один з найближчих придворних Генріха ІV, автор узагальнюючого нарису «Всесвітня історія».

49. Перський шах Тахмасп І (1514-1576), правив у 1524-1576 рр.

50. Мається на увазі Івоня або Іоанн Вода Лютий (1521-1574), молдавський господар у 1572-1574 рр., який і запросив козаків собі на допомогу.

51. Взагалі поняття «палатин» і «воєвода» є по суті тотожніми. Однак в тексті автор розумів під «воєводою» господаря Молдавії, а під «палатином» – Валахії. Тодішнім господарем Валахії був Александру Мірча (1529-1577), що правив з 1568 по 1577 р.

52. Петро Кульгавий (1537-1594), господар Молдавії з 1574 по 1591 рр. з перервами.

53. Вочевидь, йдеться знов-таки про Тягиню.

54. Грецькі чи албанські кавалеристи в турецькій армії ХV-ХVІ ст.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 18 – 23.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 60

Модифіковано : 30.11.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.