Велика таїна

Софія Малильо

Душа у засвіти полинула,

і болі, й радощі покинула,

бо вже земна її скінчилась путь.

Куди ж їй линути у безвісті безмежній?

Де захисток самотній і бентежній?

Чи десь у Всесвіті на неї ждуть?

Душа людська і дужа й не самотня,

якщо живе в ній благодать Господня,

не покидаючи ніколи і ніде.

І в засвітах, де сяють інші зорі,

у Часі іншім, іншому Просторі,

на неї наш Отець Предвічний жде.

Душа у засвіти полинула,

утіхи й суєту покинула,

і то – лише земних шляхів кінець!

Безсмертну душу вічні ждуть дороги

і радості нові – чи муки і тривоги:

як судить їй Предвічний наш Отець.

3/IX-2004.