Літня ностальгія

Ольга Харишина

Мирно сонце зранку гралось,

Ніжно вітер обіймав,

Океану теж не спалось,

З хвилями він загравав.

Хмари в танець позбирались,

Дощ десь пісню заспівав.

Там на пляжі попрощались.

«Ну, бувай!» – хтось з нас сказав.

Шум коліс. Дорога давить.

В голові кіно німе.

Пульс невпинно барабанить.

Собі кажеш: «Це мине!»

Але ти з собою граєш.

День у день шаради з слів,

І все десь ще з ним літаєш.

Він на інший рейс вже сів.

Розумієш, що втрачаєш

Казки дивне відчуття…

Боляче…та відпускаєш.

Дальше що? А там життя!

24.10.09, Київ