Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Народні слова

Запис І. Нечуя-Левицького

1909 р. [Не] подані в Словарі

Зубря – женщина с неровными редкими зубами. (Канівський] пов[іт]).

Вихаплювать – то же, что вихоплювать, – выхватить.

Повихаплювать, вать: «Як горів наш куток, то я ледве дещо повихаплювала з хати». (Васильківський] п{овіт]).

Зирить – смотреть, надсматривать: «Як зайнялась наша хата, от я й не винесла нічого, а тільки зйрила за малими дітьми). (Васильківський] пов[іт]).

Покрепиться – попользоваться, успеть в чем-нибудь: «Не покрепився: ходив, та нігде не позичив грошей». (Канівський] пов[іт]).

Чіпать – то же, что зачіпать. Трогать: «Не чіпай мого відра». (Васильківський] пов[іт]).

Бришка – женщина капризная и ворчливая. (Ос-тер[ський] п[овіт] Чернігівської губернії]).

Грудомаха – увеличительное] от грудка – большой кусок земли или сахара, каши и т. д. (Канівський] пов[іт]).

Бадьористий, бадьор – бодрый, бодряк (Канівський] пов[іт]).

Танцюристий – любящий танцы. (Канівський] пов[іт]): «Дівки усі танцюристі, а парубки не всі».

Приходний (о работниках) – приходящий, не постоянный работник: «В нас в прачешні багато прачок приходних». (Київ).

Ратиця – те, що й ракотиця, – копыто у волов, свиней и т. д. (Подол[ьська] губ[ернія], Могильовський] п[овіт]).

Рипиця – сделанная из колец кожи трубка, надетая на ціпилно сверху и соединенная ремешками с капицею на конце бича цепа.

Рипиця – часть хвоста у волов при самом туловище, не обросший шерстью корень хвоста. (Київський] пов[іт]).

Викупець – крестьянин, выкупивший себя и семью от барщины, от крепостных обязанностей, вышедший на волю.

Кібка – то же, что печурка в печке или в боку ва-ристой печи. (Остер[ський] пов[іт]).

Одмітно – то же, что примітно, – заметно. (Прилуцький] п[овіт]).

Юга – стужа с ветром и гололедицею, вьюга: «Надворі така юга, що як ішла з молоком через міст, то з Дніпра вітер, а на мосту понамерзав лід, а я трохи не впала». (Остерс[ький] пов[іт]).

Цілком – целиком. (Чернігівська] губ[ернія], Остерс[ький] пов[іт], с[ело] Пізняки).

Чопкий, чопко – те саме, що стовбоватий: «Чопкий глечичок <стояв> з молоком на столі; а я спохвату зачепив ногою за ніжку стола, а чопкий глечичок перекинувсь, а молоко й розлилось. Глечик стояв чопко». (Остерськ[ий] пов[іт]. Слово чопкий походить од слова чоп (в Київщині – чіп, чопа). Як слово стовбоватий – од сговп.

Пройдикуватий (од пройдисвіт) – бывалый человек, пройдоха. (Ост[ерський] повіт).

Давальник – тот человек, который дает работу: «Тепер в прачкарні багато надавали сорочок для прання, давальників багато було, то ми й не встигли погладить ваші сорочки». (Київський] пов[іт]).

Защепить – привить, то же что прищепить віспу: «В нас, в Великі Солтанівці прокинулась сибірська хвороба на товарові, та приїхав з Василькова лікар і защепив усі корови й телята». (Васильківський] пов[іт]).

Укажчик – распорядитель: «Каже мені старшина, щоб защепить мої корови сибірською хворобою, а я не згодилась. Тоді він каже: «Як хочеш, бо я тобі не укажчик». (Васильк[івський] пов[іт]).

Замірить – примерить (о платье, обуви): «Швець, хазяїн мій, замірив копили й дав мені шить дві пари чобіт». (Васильк[івський] пов[іт]) – Примерил колодки к меркам.

Пирнуть – то же, что дать драла, чкурнуть: «Напали на мене парубки вночі, а я як пирнув, то мене й не догнали».

Засилить – засилить нитку в вушко голки, затянуть нитку в ушко. (Канів[ський] пов[іт]).

Чуприндир – человек с большим хохлом, молодец, бодряк. (Кан[ів]).

Баняк – то же, что чавун. Литая посуда для кипячения воды. (Васильківський] пов[іт]).

Гостинець – дорога, шлях: «Цим гостинцем дойдете до самого Яблочинського монастиря над Бугом». (Седлецька губ[ернія]).

1910 року

Причинуватий – то же, что причинний (у Шевченка), причинна. Лунатик, эпилептик, вообще человек, страдающий нервными болезнями. (Каневс[кий] у[езд]).

Ступні – следы ног человека и собственно следы зверя в лесу. Ступені – шаги (Васильк[івський] пов[іт]).

Виторочиться – выпадать из ткани или ковров (о нитках и шнурках): «Теліпається шнурок коло килимка, бо виторочився» (от слова торочки – бахрома). (Васильк[овский] уезд).

Торочиться – то же, что стрьопаться, пострьопаться, – когда края платка или утиральника стираются и выпадают и делаются как будто торочки на конце – бахрома. (Київ[ський] повіт): «Хусточки вже торочаться, поторочились».

Мелькать, молоть – вилять (о собаках, животных): «Собака, як рада й весела, то мелькає, меле хвостом». (Канів[ський] повіт).

Навраситься – то же, что навратиться, – решиться на что-нибудь. (Отсюда прилагательные им[ена] навратливый і наврасливий) – то же, что наважиться (наважливий). Эти глаголы – противоположность церковнославянскому возвратитися: «Навратився йти на заробітки, а потом (по-ц[ерковно]слав’[янськи]) возвратился» (Чигиринс[ький] пов[іт]).

Нетри – болота или речонки на болотах, заросшие осокой, рогозой, аиром и непроходимыми тростниками (очеретами). (Васильк[івський] пов[іт]: «В нас в Копачеві, де колись на Стугні були нетри, тепер огороди».

Наситить – насыщать, насытить: «Хліб вродив такий довільний, що бог усіх людей наситить». (Киевский] у[езд], село Копачів).

Сижен (сижень), сижня – то же, что сідло в Васильк[овском] уезде. На кольях, вбитых в воде около берега или среди пруда помост с соломы й палочек, где рыбаки удят рыбу. (Подольск[ая] г[уберния]).

Пантрувать – пристально смотреть, наблюдать за чем: «Кіт сидить та пантрує, як в ковганку наймичка кришить сало». «Пантрує на чирка». (Канівський] пов[іт]).

Задзявкать, задзявчать – то же, что загавкать (о щенках): «Чогось задзявкали в дворі усі цуценята». (Канівський] пов[іт]).

Клумак, клумака, клумаки – то же, что клунок, – полмешка чего-нибудь, зерна или муки. (Канівський] повіт). Происходит от корня – клу, как в слове клуня (по-белорусски пуня – Бобруйс[кий] у[езд] Минс[кой] губернии]). Слово пуня (і клуня) близки к молдавскому слову пиня, у латинскому panis – хлеб.

Чортовиння – черт знает что, пустяк. Употребляется вместе с словом бутвйння так: «Це не знати що. Якесь чортовиння з бутвинням» (Канів[ський] пов[іт]).

Затерпнуть – то же, что отерпнуть, – затечь кровью, пересидіти ногу, перележать руку. (Васильков[ський] повіт).

Нема в словарі

Червоточий, от существ[ительного] червоточина, червивый (об овощах): «Купуйте оці яблука, бо вони не червоточі». (Васильк[івський] пов[іт]).

Пізнюр, пізнюрка – поздние цыплята, высиженные в конце лета. (Канів[ський] пов[іт]).

Кручений – об овцах, овца, больная мозговою болезнью, «метлицею», отчего она кружится. (Васильківський повіт).

Покруч – выродок, кошка с длиннейшими заячьими ушами, помесь кошки и зайца и т. п. (Канів[ський] повіт).

Спачитись – то же, что пожолобиться, – покоробиться. (Дубен[ський] пов[іт]).

Пачитись, пачусь, пачишся, пачаться – коробиться. (Дубенс[ький] пов[іт]).

Шолудивий (о цветах) – не полный, с одним венчиком лепестков, в противоположность с полными цветами: «Шолудиві гвоздики (желтые), айстри (астры)». Паршивый, с паршами на голове (о человеке). (Канів[ський] пов[іт]).

Вивоз – то же, что возвіз в Канівському уєзді, по Росі, в Киеве взвоз (Боричев взвоз) или спуск (Александровский спуск) – проезд с горы между гор или скал в узкой лощине вниз к реке или в долину (Киевс[кий] у[езд], містечко Трипілля).

1910 року

Догожать, догодить кому – угождать, делать кому угодное, приятное: «Моя сусіда не варить собі їсти, а їсть хліб та сало. А по-моєму лучче догодить собі, а не піснюкать». (Київ[ський] пов[іт]).

Назукіс – те, що навскоси в Канів[ському] пов[іті], – наискось: «Висовуй шухляду з стола прямо, а не назукіс, бо застряне так, що й не витягнеш потім». (Сквирс[ькйй] пов[іт] Київ[ської] губернії]).

Навратиться і навратиться – решиться на что. (Васильк[івський] п[овіт]).

Наврасливий, новрасливий – те, що й навратливий чоловік, – решительный. (Васильківський] п[о]в[іт]): «Там така навратлива баба, що схоче, те й зробе». (Васильк[івський] пов[іт]).

Пеклюватись (а не пиклюваться або піклюваться) – пектись, заботиться. (Подол[ьська] губ[ернія], Літинськ[ий] пов[іт]). Треба писать пеклюваться, а не пиклюваться, коли воно є десь в народній мові.

Бляхар – мастер жестянщик. Бляхарная лавка, бляхарня – мастерская жестяных изделий. Бляха – кровельное железо. (Васильк[івський] пов[іт], м. Біла Церква. Написи на вивісках).

Збиток – излишек, остаток: «Вродило багато хліба, так что й зостався збиток, і прохарчувались». (Подол[ьська] губ[ернія], Літинський пов[іт]).

Талапать – то же, что кляпать, – стучать, плескать (о дверях, окнах): «Двері не пристають та все од вітру талапають». (Звукоподражательное. Сквир[ський] повіт Київ[ської] губ[ернії]).

Розкинутись – то же, что одкинуться: «Молода одкинулась од жениха»; разойтись (о женихе й невесте): «Вже молоді й хотіли були вінчаться, але перед вінчанням розкинулись». Разбросаться, рассыпаться. (Сквир[ський] повіт).

Дзявкать – то же, что гавкать, когда говорят о щенках: «Чогось дзявкають усі цуценята заразом. Хтось, мабуть, увійшов у двір». (Канівськ[ий] повіт).

Глизявий – о кушаньях с теста, лазанках, галушках, кльоцках [твердый], недоваренный и склизкий: «В куховарки нашої все буває хліб гливкий, а галушки та лазанки й варянці глизяві». (Пирятинс[ький] пов[іт]).

Козодра – первый, самый ранний ряст белого цвета. Цветет белыми кисточками, цветочки как-будто рваные. Подснежник белый. (Подол[ьская] губ[ерния], Литинский у[езд]).

[Угара – молодец, удалец, почти то же, что и митець, – выдающийся по способностям человек, талант. Корень слова тот, что в слове зугарний, незугарний – способный, очень талантливый человек: «Мій син… Син мій угара-хлопець, жвавий, спритний» (Чигирин[ський] повіт])]

[Угаристий, угаристо – удалой, молодецкий, по-молодецки талантлив.]

Навратиться – решиться что-нибудь сделать; то же, что наважиться: «Оце сусід навратгівся позиваться з чоловіком за щось». (Чигиринськ[ий] повіт).

Навратливий – упорный, решительный человек: «Параска звала бабу Палажку навратливою» (Васильківський] пов[іт] і Канівський, в Корсуні).

Препсовий, син – собачий сын, ругательство. (Чигирин[ський] пов[іт]).

Злидніть – беднеть. (Чигирин[ський] пов[іт]: «Ми бідуємо й злидніємо [в] селах».

Угара, угаристий – близькі до слова зугарний, незугарний – способный, ловкий, живой и пронырливый, умеющий хорошо что-нибудь делать. Буква з в цьому слові (зугарний) і буква у – це приставка, корінь буде гар (як-от в слові гарний).

Обделювать – оббить, обкласти дошками або обаполками стіни чогось, клуні: «Поставив клуню, обвівши стовпами, і обделював дошками – обаполками». Ділування – це так зветься і тепер (та і в XVI віку) в Карпатах стеля й баркан, куди йдуть в діло дошки. (Літинський пов[іт] Подол[ьської] губ[ернії]).

Опилки – то же, что обаполки в дошках, отпиленные стороны бревна. (Літинсь[кий] пов[іт] Подол[ьської] губ[ернії]).

Різь – те, що в Київщині, в Канівщині опилки, в Василькові трини, по-русски опилки. (Літин[ський] повіт]).

Потеруха – первый выпавший снег, то же, что пороша. (Літ[инський] пов[іт]).

Товч – то же, что в Киев[ской] губ[ернии] дерть, в Луцьк[ому] повіті – драч, в Літині, але і в Літині, і в Луцьку кажуть і дерть.

1911 року

Теревенить – говорить вздор, молоть чепуху (Канів[ський] п[овіт]).

Теревені проводити – нести околесную. Болтовня. (Канів[ський] пов[іт]).

Товкущий – те ж, що непосидящий чоловік. Человек, который любит ходить, вертеться, неусидчивый. (Васильк[івський] пов[іт]).

Лапіга – то же, что мяло. Человек, что лениво, медленно ходит. Неначе лапає ногами землю або ходить на гусячих лапках. (Васильк[івський] пов[іт]).

Гладишка – в Київщині глечик, на Волині – гладущик; кувшин для молока. (Остерс[ький] пов[іт], село Пухівка на Десні). В м. Гоголеві (Остер[ський] п[овіт]) кажуть глечик, а в Коломиї (Галичина) – гладун.

Здраво – здорово: «Надворі сьогодні (3 іюня) холодненько, ясно і здраво» (ядерна погода). (Остерс[ький] пов[іт]).

Штучный – искусный, прекрасно сделанный: «Привезли вже в типографію Чоколова нові печатні станки, та такі гарні та штучні, що сами одкидають листки, сами набірають на себе папірові листки». (Од Василя Сови, Каменець-Подольського повіту).

Пістрьовий – сделанный из материи пістрі. Эта пістря выделывалась в [18]40-вых годах в узких полосочках синего и бледно-голубого цвета. Тогда носили «пістрьові спідниці, пістрьові штани». (Канівський] пов[іт]). Слово пістрьовий треба писать, [як] і слова життьовий, сімйовий, а не життєвий.

Моргуни – невеличкі хвилі на Дніпрі, котрі од завсіднього рушення неначе моргають бровами. (Канів).

Гладун – те, що гладущик на Волині, гладишка в Остерськ[ому] п[овіті], глечик в Київщині, – посуда для молока, кувшин (Галиція, Коломия).

Шарокги – вешалка для платья с ножками для церковных риз вроде буквы Л. (Канів[ський] пов[іт]).

Гамарня – то же, что и кузня. (Київ[ський] і Васильк[івський] пов[іт]. В Каневском – це літейний завод).

Млады чалавек – молодой человек. (Городнянський пов[іт] Чернігов[ської] г[убернії]).

1912 рік

[Дармовіс – довгий комір в шинелі. (Київ).]

Чортопхайка – почтова труська повозка, таратайка.

[Пазовитий – то же, что падковитий, – усердный, ревностный хозяин.]

[Козело. (Борзен[ський] пов[іт]).]

Пазувать – стеречь (доглядывать), те ж, що падкувать, падкувать коло чого. (Борзенс[ький] пов[іт]).

[Тамтешній – тамошний. (Волин[ська] губернія], Луцьк[ий] пов[іт].]

Нарікливий – любящий нарікать: «Моя жінка й хазяйнує добре, й добра, але наріклива». (Киев[ского] уезда Боярка).

Нікогий – те ж, що нікчемний, ничтожный. (Киев[ский] уезд).

Пазовита корова. (Борзен[ський] пов[іт]).

Загарливий (корінь – гар – гарячий) – усердный. (Волин[ська] губ[ернія]).

Опишній – останній: «Опишні гроші в мене в кишені», опишнйй день: «І аз воскрешу вас в опишний день». (Луц[ьк]).

Нутерка – гайка, шруб з головкою. Ну… (Луцький] пов[іт]).

Фосса – рів. (Овруч, Радоми[шль]).

Потримать – подержать. (Прилуцький] пов[іт] Полтав[ської] губернії). Рідко чу…

Бунда – спідничка з пришитим нагрудником, як в школярок. (Радом[иський] і Овруцьк[ий] пов[іт]).

Опорока – опорочение: «Пішла по селі опорока за мою дочку й жінку». (Васильк[івський] пов[іт]).

Повсегда – всегда. (Прилуцьк[ий] пов[іт] Полтав[ської] губ[ернії]).

Просить прісьма – дуже просить, аж намагаться. (Остер[ський] пов[іт], Вигуровщина).

Кича – те ж, що бугай. (Таращан[ський] пов[іт], м. Тетіїв).

Гула – телята й бички, в котрих нема ріжків, а тільки кгулі на голові, це так, як дітвора, малеча – збірні слова.

Обнаровляться, обнаровиться – обходиться без чего: «Нехай пан тим часом обнаровляється, поки я принесу глечик молока через два дні». Обходиться без молока.

Чесніше – лучше, правильнее (те, що краще, лучче, правильніше): «Чесніше сказать, що я не принесу вам молока» (Чернігів[ська] губ[ернія], Остер[ський] пов[іт], село Вигуровщина проти Києва за Дніпром).

Сім’янист – семянин, од слова сім’янистий (семейный, имеющий очень большую семью) (Київ, Куренівка).

[Наситить], насищать – наситить: «Хліб уродив добре, і бог наситить усіх цього року» (Васильк[івський] пов[іт]).

Розпаровувать, розпарувать – разъединить любовников или жениха с невестой, расстроить наладившееся сватовство (Васильк[овский] уезд).

Просторікувать – противоречить кому (Васильк[івський] пов[іт]).

Гайднуть, од гайда! – то же, что майнуть, дременуть, – убежать от чего, вырваться, уйти от нападения. (Васильк[івський] пов[іт]).

Гайдалакать – болтать, галдеть, разговаривать громко о пустяках.

[Звіщать], звістить кого – извещать, известить кого, подати кому звістку. (Канів[ський] пов[іт]).

Голосник – величезна тиква или большой кувшин, замурованный в каменных церквах в стенах купола отверстием наружу в церковь для усиления звуков пения и чтения. (Каневск[ий] уезд).

Защібать, защебнуть – платье на груди на пуговки – застегнуть; то же, что застебнуть, застебнуться. (Липовецкий у[езд] Киевс[кой] губ[ернии]).

Стябель – то же, что щабель, стягел, – поперечные досточки в лестнице. (Бердичев[ский] у[езд]).

[Стільник – то же, что щільник, – соты в улье. Происходят] эти слова от стільно, тело с телом, как наречие постінь: дома построенные тесно, стена возле стены, но не слитно.

Плащуватий – плащуваті цигани, що не християни, що носять і закутуються в плащі, цебто в полотнища, як араби. (Канів[ський] п[овіт]).

Дучка. Виведено од дуцать (буцать): «Баран дуцає буцає рогами». «Баран дуць, а бик буц!» Ямки кругом масла – більшої ями всередині круга в іграшці «Свиня»: «Гуляймо в свині». В дучки вставляють свої палиці хлопці, а один вганяє м’яч в масло. Хлопці одбивають його м’яч. Але як він зажене м’яч в масло, то командує: «дук раз! дук два!» – доти, доки хто не загаврониться. Він тоді хапком встромляє в дучку свою палицю, а той йде за круг – свиню пасти. (Канів[ський] пов[іт]).

1913 року

Ползитніше, ползителніше – полезнее, пользительно – полезно. (Остер[ський] пов[іт]. Але там нема слова польза).

Рубальник – дровосек. (Полтав[ський] пов[іт]).

Жудко – те ж саме, що нудно, великоруське жутко: «Не їла до півдня, і мені коло серця жудко, погано, неначе нудить». (Чернігів[ська] губ[ернія], Остер[ський] пов[іт], село Вигуровщина проти Києва).

Рулі – ліра: «Он до нас ідуть рулі». Певно, одного кореня з франц[узьким] словом router – крутить (і відома рулетка в Монако). (Чернігів[ська] губ[ернія], Остерс[ький] пов[іт], село Вигуровщина. Там нема й нашого слова лірник, а замість його кажуть: «рулі йдуть у двір»). Ліра – слово з грецького.

Порове, непорове дитя або теля – те саме, що в нас в Київ[ській] губерні часна або нечасна дитина, нечасне теля, цебто таке, що родилось не через 9 місяців, а через 8, не в свій звичайний час. (Чернігів[ська] губернія], Остерс[ький] пов[іт]).

Одномастий й, неодномастний, різномастний – те ж саме, що одноманітний, різноманітний – однообразный, разнообразный, одноцветный, разноцветный (про коні й воли і про людей). (Познанский. «Воспоминания»).

Пригарі – густая пригоревшая кваша под вінцями горшка, если квашу варят на другой день или подогревают.

Зводи на когось, брехні, що на когось люде зводять язиками. (Чернігів[ська] губ[ернія], Остерс[ький] пов[іт]).

О[д]личіє (одличка – Київ[ська] губ[ернія]) – свідомий (опытный челов[ек]), старатливый (старательный человек). (Чернігів[ська] губ[ернія], Остер).

Чварувать – ругаться, задираться: «Наймит такий, що все чварує, хоч не кажи йому нічого». (Чернігів[ська] губ[ернія]).

Зуспиться – встретиться, столкнуться с кем на улице. То же, что стикнуться, стикаться з кимось. (Чернігів[ська] г[убернія]).

Нетьопище – то же, что задрипанка, – неряха.

Награждать кого, наградить – награждать, наградить. (Остерс[ький] пов[іт]). Але нема слова награда – церковнослов[’янське] мзди.

Зводити хату – строить избу. Звести хату – построить. (Поділь[ська] г[убернія], Брацлав[ський] п[овіт]).

Чварувать – лаяться, свариться. (Остерс[ь]к[ий] пов[іт]).

1914 року

Трудуватіть (про ноги й руки) – делаться тяжелыми, ослабевать: «Я слаба, бо в мене ноги трудуватіють; мені важко ходить, а руками важко володать». (Васильковський пов[іт]).

Погінка – те, що й поговір, поголоска: «Я б і зробив так, як тобі хочеться, як ти оце кажеш, але страхаюсь, що на селі піде погінка на мене».

Кобель – корзина, те, що кошик. По-німецькій Kober. Слово кобель ще ближче до німецького Rober (остготське). (Чернігів[ська] губ[ернія], село Ярославка коло Старої Басані Остерс[ь]к[ого] пов[іту]).

Набасувать – надуть губы от гордости или гнева.

Опречній – те саме, що в нас в Київщині опрічній, – отдельный: «Опречня хата й город опречній од батькового». (Остер[ський] пов[іт] Чернігів[ської] губ[ернії]).

1915 року

Хробур – кістяк, остов: «Схудли: зостався самий хробур». (Канів[ський] пов[іт]).

Зводи на когось – вранье (те саме, що брехні): «Моя сусіда часто зводить на мене зводи, цебто усякові брехні розказує людям про мене». (Чернігівська] губ[ернія], Остерськ[ий] пові[т]).

Одличіє – отличие (те саме, що в Київщині одличка).

Свідомий – сведущий (те саме, що в Липовецькому пов[іті] Київської губерні освіданий, тямущий в якомусь ділі, – опытный): «Стара людина в усьому більше свідома, ніж молода».

Старатливий – старательный: «Мій чоловік старатливий хазяїн». (Остерський пов[іт], с. Вигуровщина).

Шальоний чоловік, шальоно – бешеный человек, вспыльчивый, бешено. (В Київщині кажуть: навісний, навіжений, але в Остерському повіті цих слів нема).

Даровище (Київщина – даровизна) – подарки на хозяйство молодым на другой день свадьбы деньгами и натурою: дарят теленка, овцу и т. д. (Остерськ[ий] пов[іт], село Вигуровщина).

Зуспиться з кимсь – встретиться з кем-нибудь на улице, столкнуться. (Остерськ[ий] пов[іт], с. Вигуровщина).

Опречній – те саме, що в Київщині опрічній, – отдельный: «В сина мого є опречня хата таки на батьковому городі». (Остерський пов[іт] Чернігівської] губ[ернії]).

Чварить, чмарить – болтать и ругать кого.

Пришибать – пришибить руку, ногу, ушибить. (Остерс[ький] пов[іт]).

Зашибина – ушибленное место на теле (Остерс[ький] пов[іт]).

Яскравий – яркий (о цвете материи) (в Київщині – яркий колір). (Остерськ[ий] пов[іт]).

Нетьопище – неопрятная женщина (в Київщині задрипанка, задрипанець, чупойда). (Остерськ[ий] пов[іт]).

Скліть (я склію) – худеть, истощаться. (В Галичині скніть, скнію, в Київщині нидіть, занидіть).

Манастать – мебіль, цебто манатки, батьківщина, дідизна, старі речі спадщини, тільки ті, що стоять на ніжках, а не ті, що лежать. Од латин[ського] слова le mannes – душі померших предків, од котрих зостались, як спадки, усякові манатки, бебехи, подушки, убрання й хатня мебіль, столи, стільці, дзиглики і т. д. Манатками в нас в Київщині найчастіше [називають] старовинні річі в євреїв – убогих. (Харківс[ь]к[ий] пов[іт]).

Скивиці – скулы на лице. На Волині звуть скули вилиці (ніби кінчики вил по обидва боки виду на щоках). (Остерськ[ий] пов[іт]).

Невдатливий – неудачный, неудачник. (Остерс[ький] пов[іт]).

Ятренний – ятрений (про тіло). Тело у кого-нибудь здоровое, неспособное при ранах воспаляться: «В мене тіло не ятрене; як вріжу пальця або як набіжить болячка, то я проколю, і рана зараз загоїться». (Вінниц[ь]кий пов[іт] Подольс[ь]кої губ[ернії]).

Усмикалка – то, что можно и стоит украсть что-нибудь: «Злодії носом чують, де лежить усмикалка, що можна смикнуть, пощупать руками». (Сквир[ський] пов[іт] Київс[ької] губ[ернії] у Дмитра Лепського з села Томашівки).

Прикмечать (примечать) – те, що в Васильк[івському] пов[іті] прикмічать, в Канів[ському] п[овіті] примічать, від [нрзб.] прикметить. (Радомис[льський] пов[іт]).

Коворот – в Васильків[ському] п[овіті] коловорот (межи ворітницями, високий стовп з причепленими по обидва боки ворітьми, котрі крутяться на стовпі, в Канів[ському] – царина – ворота в деревню с полей.

Ладить – те, що лагодить, – подчинять, заплатать вещь. (Радомишль[ський] п[овіт]).

Осуча – на воде, на жидкости налет нечистый: «Здми осучу на воді, на юшці та тоді пий і їж». (Канів[ський] пов[іт]).

Ковбик – те, що кендюх в кабана, а в людей шлунок, – желудок. (Радомисл[ьський] пов[іт]).

Повійна дівчина – ветренная.

Назахватку – нарасхват: «Розібрали недогінь – денатурирований спирт – назахватку».

Скрипуха – грибки на пеньках дубових, котрими підкурюють бджоли.

1916 року

Кисливці – те, що кислощі, – гуща сирівцю. (Черкаськ[ий] пов[іт]).

Обіхідка – надобность: «Збрехав на свою обіхідку!» (Канівс[ький] пов[іт]. Слово обіхідка підхоже до слів: надібка, потрібка (Васильковськ[ий] пов[іт]).

Колодач – ніж з держалном бокатим, товстим, а ніж цікавий увесь залізний, з держалном тонким, рівним, залізним.

Горно – те ж саме, що горен з огнем для кузні або для випалювання цегли в цегельнях або горшків. (Уман[ський] пов[іт] Київс[ької] губ[ернії]).

Пісочний – те саме, що піскуватий: «В нас коло Луцька земля пісочна». (Луцьк[ий] пов[іт], Волинь).

Хракать – те саме, що харкать. (Луцький пов[іт], Волинь). На Волині є перестановка таких слів, як намастир – манастир.

Вперід – те, що й вперёд, уперед: «Йшли вперід». (Луцьк[ий] пов[іт]).

Бурка (Луцький пов[іт] Волинс[ької] губ[ернії] – те ж, що в Чернігов[ській] губ[ернії] кобеняк, а в Київ[ській] губ[ернії] кирея – осіння й зимня довга свита з відлогою, що напинають на голову в дощ. Кирея од грецького слова (кіріос) – господь, а відлога киреї в Київщині й коло Луцька [нрзб.] на Волині зветься ще богородиця.

Богородиця – те саме, що відлога в киреї й бурці. Названа вона так чудно давно, як наші прапредки вперше побачили на образах богородиці хустку на голові, чи покрівець, котрим вона закутала голову. А кирея довга, певно, скопірована з хитонів святих на образах, довгих до землі з широченькими рукавами.

Сермига, семряга – все одно, що свита, – армяк. (Луцьк[ий] повііт], Волинь). В піснях Полтав[ської] губ[ернії] є слово сермяга: «Осідлаю коня, надівши сермягу». За часів Богдана татари кримські в [нрзб.] армії звуть свиту сукмона: «Маємо кінь, маємо сукмана» (грабували села).

Сором’язні слова – те, що сороміцькі слова, – скабрезные слова.

Тирса – те саме, що опилки (Канів[ський] пов[іт]), трини – Васильків[ський] пов[іт] (Луцький п[овіт], Волинь; Київ[ська] губ[ернія], Іржищів Київ[ського] повіту]).

Піхом, піхотою: «Ми до Іскорості йшли піхом, піхотою, а од Іскорості приїхали по залізні дорозі». (Волин[ська] губ[ернія], Овруцький пов[іт]. Записано од прочан).

Братика – те ж, що братова в Київ[ській] губернії], – жена чьего-нибудь брата: «В Києві стала на службу й моя братика, що втікла, як і я, з села Теремів коло самого Луцька, як почалися за нашим селом битви з австріяками та як згоріло наше село». (Луцький пов[іт], Волинь).

Пружинить стіна (Київ). Як забивать в тонку стінку дощану цвяшок, то стіна упругая й подається то туди, то сюди, мов пружина. Ці слова вийшли од україн[ського] слова понапружуваться: «Жили на руці напрудились, понапружувались, налились кров’ю».

Ходім у Гути баньок дути – приказка. (Харків[ська] г[убернія], Богодухівський пов[іт]; Буди – село в Харків[ському] пов[іті]; Шенчисни (Schön – Шен – прекрасне) Богодуховс[ького] пов[іту] Харків[ської] губ[ернії]. Це село має остготське назвище: там колись кочували вони.

Перепілчини – перепелкина: «Пішла дівонька та пшеницю глядіти. Ой там побачила перепілчині діти» (пісня: «Ой там за горою та буйний вітер віє. Ой там удівонька та пшениченьку сіє…». Луцький пов[іт] на Волині). Слово прикметне од перепілка буде перепілчаний, як слів: петрівка, наука буде петрівчаний, научаний і т. д.

Перерва – перерыв: «Добродій Перерва родом з Черкас, але батько полтавець: він зайда в Черкасах і там оженивсь і осівся на життя».

Xробур – скелет: «Молодиця так схудла од хвороби, що в неї зостався тільки хробур». (Канів[ський] повіт], с. Миронівка).


Примітки

Подається за виданням: Нечуй-Левицький І. Ф. Зібрання творів у 10-и томах. – К.: Наукова думка, 1968 р., т. 10, с. 237 – 251.

Записи український слів для словників І. Нечуй-Левицький подав також у листах до М. Комарова з 28.11.1894 р. та до Б. Грінченка з 28.05.1904 р.