15

Степан Руданський

Господь ходить в білім світі,

Іде коло ставу,

Аж чоловік на вершині

Скошує отаву.

І що скосить – його жінка

Й діти забирають.

І відносять на горбочок,

Буду накривають.

І та буда незнати-що,

Людям сміх казати –

Блекотянії підпори,

Лободині лати…

«Що ти робиш? – господь каже.

Помагай-бі, батьку!»

«А що ж роблю? та же бачиш,

Що будую хатку».

«Бійся бога, чоловіче! –

Став господь казати. –

Як ти будеш в сії хаті

Зиму зимувати?»

«Мені на зиму не треба,

Я і сю покину,

Став господь питати.

«А я знаю? Може, підуть

До чужої хати».

І здихнув господь, і каже:

«Недобрії люде!..

Не будете же ви знати,

Коли смерть вам буде…»

І сказав бог – віддалився,

Ходить понад ставом,

І от сонце спочиває,

Смеркне незабавом.

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 100 – 101.