Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

10

Степан Руданський

Варіанти тексту

Росте дочка злотокрила,

Краси добирає,

А тим часом її ненька

З силоньки спадає.

Обсіклися пишні коси,

Снігом забіліли,

Поспадались повні личка,

Воском зажовтіли.

Очі в лоб позападали

І там позгасали,

І на лобі літа сумні

Сліди поорали.

І ослабли сухі руки,

Підкосились ноги,

Похилилась, як билина

Суха край дороги.

І згадала стара ненька

Смертную годину,

На могилу Соловея

Повела дитину.

І говорить: «Доню мила,

Поглянь кругом себе:

Доки зглянеш – все то буде

Суджено для тебе».

І поглянула царівна, –

Видить: синє море.

Подивилася на захід,

Манячіють гори.

На восході чорний ворон

Понад ліс літає.

На опівніч орел сивий

Когті розправляє.

І говорить до царівни

Бідная цариця:

«Де спочили твої очі,

Там твоя границя.

Будь довільна своїм краєм.

Не бажай чужого,

Але нехай і чужії

Не займають твого.

Єсть у тебе в крилах сила –

Бийся, відбивайся.

Єсть у тебе в лобі розум –

Звести не давайся.

Стережися, доню, хмелю:

Хміль – погане зілля:

Платить мукою-тугою

За часок весілля.

Будь царівною довіка, –

Замуж – то недоля:

Нема в світі, моя донько,

Як власная воля.

Рік від року сповідайся

У старій столиці

І не забудь царя-батька

І мене, цариці».

І цариця свою доньку

Поблагословила

І навіки свої очі

Темнії закрила.

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 132 – 133.