2
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
«Добре, батьку, що сконав-єсь!
Синок промовляє. –
Чия рука закопала,
Та і відкопає».
І ще теплого з постелі
Волоче до ями
І розкопує ту яму
Мертвими руками.
І розкопує, гадає:
«Все то моє буде,
І не видітимуть браття,
Не знатимуть люди».
А тим часом його браття
Своє пам’ятають:
Поробили в шатрі діри,
В шатро заглядають.
І но тілько докопався –
В шатро повбігали
І над батьком своїм діти
Сварку розпочали.
«Моя кримка!» – каже менший.
«Моя!» – середущий.
«Моя кримка! – каже старший. –
Я старший і дужчий».
І вхватили кримку в руки,
Кримки не пускають.
А тут раптом нахилились
І нагай хватають.
«Мій нагай!» – говорить менший.
«Ні, мій!» – середущий.
«Мій нагай! – говорить старший. –
Я старший і дужчий».
І всі троє заціпились,
І нагай тримають,
І ще раптом нахилились, –
Казан підіймають.
«Мій казан!» – молодший каже.
«Ні, мій!» – середущий.
«Мій казан! – говорить старший. –
Я старший і дужчий».
І зчепились за дідизну,
І не помиряться.
І водяться по шатрові,
День і ніч сваряться.
І сваряться, не миряться,
Батька проклинають,
А тим часом ходять слуги
Да їм розважають:
«Царевичі наші любі,
Сваром не сваріться!
Ходіть лучче до Причепи,
Миром помиріться».
І подумали три брати,
Покидають степи
І на північ, у столицю,
Ідуть до Причепи.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 135 – 137.