8

Степан Руданський

Так і жив собі царевич

На своїй поляні,

Тілько й думи в него було

Що о полюванні.

І в тих думах кілька років

В вічность полинуло,

І літа ті найщасливші

Для Мисливця були.

Після того із шостого

Чи з седьмого року

Залягла йому гадюка

Край лівого боку.

І згризала йому серце

Зрання до смеркання,

І натхнула тяжкі війни

Замість полювання.

От такі-то річі були!

Певними часами

Полював собі Мисливий

Межи болотами.

І вбив сарну, кілька зайців.

Вовка і лисицю,

Наостаток несподівно

Напав на куницю.

Летять слуги і Мисливий,

Хортів поспускали,

А куниця на болото,

Поминай як звали!

Біжить вона болотами,

Полем, чагарями,

Біжить ззаду і Мисливий

З слугами, хортами.

Убігає кунка в степи, –

Ба й ті не вертають

І в густий бур’ян високий

З псами убігають.

І ганяли, не догнали,

І в степу зблудили,

І насилу приблудились

На ніч до могили.

І кругом могили стали,

Стали розважати,

Чи додому повертатись,

Чи тут ночувати.

Розсудили: ночувати

Слугам серед поля,

Царевичу – на могилі,

Коли буде воля.

І подякував царевич

За їх раду милу,

І пришпорив вороного,

Іде на могилу.

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 166 – 167.