7

Степан Руданський

Серед пущі тече річка,

А при ній поляна,

І поляна – то столиця

Мисливого пана.

І нема на ній палацу,

І не видно стайні,

Тілько трава зеленіє

Буйна по поляні.

І по траві по зеленій

Кінь вороний бродить,

Прищурює віщі вуха,

Головою водить.

А під липою старою

Пан відпочиває,

Заким встане й полювання

Коню загадає.

І як тілько загадає,

Віщий кінь приходить,

Ліве вухо нахиляє,

Як трубу розводить.

І царевич улізає,

Правим вилізає

І, облитий сріблом-злотом,

На коня сідає.

Після него скачуть люде,

Ідні з рогачами,

Другі з ружжами, сітками

Треті із хортами.

То на конях, то без коней,

Всякі виступають,

Виступають, кругом него

Поле укривають.

Укривають ціле поле

І ждуть приказания,

Як прикаже пан Мисливий

Мати полювання.

Скаже птахів полювати, –

Летять поверх пущі;

А звірину полювати –

Летять через гущі.

І вже най стома ногами

Звір який втікає,

Або най стома крилами

Пташка улітає.

Най зайде в трістя-болота,

В прірви, на дно моря, –

Попадеться лиш на око,

Не втече небора.

А кінчилось полювання –

Ізнов на поляну!

Кінь стає і вухо праве

Підставляє пану.

І заграють кругом труби,

І пан улізає.

Улізає, розбереться,

Лівим вилізає.

Потім челядь улітає

І там зостається,

Потім пан лягає спати,

А віщун пасеться.

Примітки

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 164 – 166.