11
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Нічка тиха, зорі світять,
В небі місяць грає;
Степ туманом обгорнувся
І сном засипає.
Не шумить сухий чорнобиль,
Коник не стрекоче,
Перепілка не співає,
І вуж не сикоче.
І дрімає степ широкий,
І кругом біліє;
Тілько давняя могила
В степу зеленіє.
І в могилі цар, цариця
Сном опочивають.
Над могилою їх діти
Варту відбувають.
Вдруг по степу загуділо.
Затряслась могила,
Стало сумно, стало страшно,
Північ наступила.
І дух царя Соловея
Став на верх могили:
Як діамант, його шати
Пишнії світили.
І на вінку не смертельнім
Квітки виростали,
Виростали, розпукали,
Чоло обвивали.
«Діти мої, любі діти! –
Став їм говорити. –
Не вміли ви шануватись,
Не вміли ви жити!
Єсть три сили в чоловіка,
І першая – знання,
Другая – добротворіння,
Третяя – кохання.
І в коханні три гілляки:
І першая – грати,
Друга – чари малювати,
Третя – їх писати.
І по силі із вас каждий
Відібрав від бога,
І каждому із вас була
Простая дорога.
Мисливому – розмишляти,
Тайни пізнавати,
Причепі – за все чіплятись,
Добро вибирати.
Пастухові – дивно грати,
Дочці – помагати:
Чари в краски малювати,
Піснями писати.
А усім вам – разом жити
І в’язати сили…
Діти мої, любі діти!
А чи ж так ви жили?
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 190 – 192.