2. Збірки

Запис С.Руданського

1. Підземная риба

Земля стоїть на морі, а щоб вона не впірнула, то господь і сотворив такую великую рибу, та й сказав їй підпирати землю. Отож-то тая риба і тримає на собі землю, і як зболить її їден бік, вона обертається на другий. І як вона обертається, то ото й земля трясеться.

2. Ліси

Колись, кажуть, не було лісу, а росла їдная трава. Та ото вже господь як прокляв змія [134] , то він як пішов попід землю, то кудою він ішов, тудою всюди й заросла земля лісом.

3. Місяць

Два брати поїхали уночі по сіно та й на полі й посварилися. Пішла сварка, а з сварки пішло і до бійки. Брати – за вила, та їден другого – так на вила й підхопили!

А господь із неба і каже: «Коли то вже брат брата взяв на вила, то нехай же вони ходять по небі, поки світу та сонця!» І освітив їх та й пустив на небо; то ото й тепер на місяцеві знати, як вони взялися на вила [135].

4. Євині дочки

Було в Єви три дочки; їдна вміла чорним шовком шити, друга білим, третя не вміла ні шити, ні білити, тілько ходила до слабого змовляти бешихи, бешичниці: «Від його рук, від його ніг, від його нігтів, від його пагністів, від тридев’яти сустав, що сам господь бог складав. Тут не бути поганої крівлі; білого тіла не в’ялити, жодної кості не сушити» [136].

5. Велетні

Колись були такі великі люди, що, бувало, по лісі ходили, як по траві. А ото вже як наші люди наставали, їден велетень і надибав десь нашого плугатаря з волами, плугом і погоничем. Та як надибав їх, так і забрав усіх на долоню та й приносить до тата.

– А подивися, – каже, – тату, які я надибав мишенята !

А тато глянув та й каже:

– Не мишенята то, сину, а то ті люди, що після нас будуть!

Ото й настало тепер наше покоління, а за велетнів і помину нема; тілько десь у церкві, в Києві чи у Львові стоїть нога їдного велетня і така, кажуть, прездорова, що аж до бані сягає. Отакі-то були люди!

А то ще кажуть, що після нас то такії будуть, що в наших печах їх дванадцять буде молотити.

Ото але будуть люди!

6. П’ятниця і неділя [137]

Колись, кажуть, ходила по світі п’ятниця з святою неділею. То п’ятниця, бувало, ходить така суха-суха, аж кісточки знати, а неділя така порубана, порізана, що аж страх дивитися. То ходять, бувало, та й просять людей, щоб люди постили і свята шанували. Але тепер не чути, щоби вони коли ходили. Бог його знає, що то за причина.

7. Давидові діти

Цар Давид так колись приподобався богові, що бог сказав до него:

– Проси в мене, Давиде, чого хочеш; все дам тобі!

Ото Давид і просив собі у бога три сини: їдного найкращого, другого найсильнішого, третього найрозумнішого. Бог йому і дав: Йосипа, Самсона і Соломона.

Прекрасний Йосип завідував снами; то й тепер, коли що недобре присниться, ми примовляєм не встаючи: «Нехай святий Йосип на все добре переносить!»

Сильний Самсон воювався по всьому світі та ще й з нами хотів воювати. Ото вже він пливе Дніпром, але тілько з води, аж на него лев. А Самсон як ухватив його за пащу та як наступив ногою, то так разом з левом і закаменів.

Так він і тепер стоїть у Києві.

Премудрий Соломон сидів, кажуть, удома та тілько книги читав. Але ото раз пішла поголоска, що він хоче проповідь говорити. Збирається народ із цілого світу послухати його проповіді, а він тілько вийшов та й сказав людям:

«Як маєте що шити,

То перше гудзя зав’яжіть!»

Ото тілько і було мови, тілько і чутки за Соломона [138].

8. Колос [139]

Колись, кажуть, не такий був колос, як тепер! Стебла, кажуть, не було: а так, як стебло, так був колос. Та ото люди як прогнівили бога, то господь узяв та й ізшморгнув знизу, а лишив тілько, як рукою ухватити. Їдні кажуть, що то св. Петро ухватив рукою та й ублагав бога, а другі кажуть, що то уже собаки та коти випросили собі такий колос. Бог його знає, як-то воно було!

9. Жуйка

Ото як народився господь та лежав у яслах, то віл не порушав із ясел жадного стебла, а іще дихав і загрівав бога. А кінь стояв із другого боку та й тягнув сіно, яке тілько було. Ото ж то божа мати й сказала: «Будеш же ти, добрий воле, завсігди в бога ситий! а ти, коню, усе будеш голодний, хоч будеш їсти до розпуку».І справдились тії слова: кінь їсть і все голоден, а віл хоч голодний, та має жуйку в роті.

10. Каня

Всяка птиця може пити з ставу, їдна тілько каня не може. Бо як колись господь гатив по світі греблі, то всі птахи, звірі і люди йому помагали, їдна тілько каня не хотіла. Ото ж то вона і жиє тепер дощем та росою.

11. Медвідь

Медвідь колись був мельником; та ото як господь ходив по світі, нечестивий мельник і задумав бога налякати. Уліз під місток і тілько почув, що господь іде, то так і заревав. А господь йому й промовив: «Ревай же ти, поки світу та сонця!» Промовив та й пішов, а з того мельника і зробився медвідь; і тілько й знаку на нім чоловічого, що заднії п’яти.

12. БУСЕЛЬ [140]

Як ходив господь по землі, то зібрав у мішок усю гадь, яка тілько була, зав’язав та й дав той мішок їдному чоловікові, щоб він його кинув в море.

– Неси ж, – каже господь, – та тілько не заглядай, що там у мішкові.

Ото він і приносить над самеє море, а його так і кортить, щоб подивитись. Але тілько розв’язав, – звідти як посиплеться гадь!.. А господь тут і каже:

– Коли-єсь, – каже, – порозпускав, то тепер збирай же!

Ото з него і зробився бусель.

А дарма, що бусель! усе-таки розум у него, як у христянина. Недавно то, кажуть, і робилось, як у двох сусідів загніздилися буслі; і в того на клуні, і в того на клуні. Але їден із них не зачіпав свого бусля, а у другого діти вічно поралися коло гнізда. І отож-то під осінь, як відлітали буслі, то їден лишив у гнізді калитку, а другий – головешку, – та й пустив з вогнем усе господарство.

13. Багатий вечір

На багатий вечір буває такая година, що вся вода переміняється в вино. І була, кажуть, їдна така щаслива дівчина, що поспіла якраз в такую годину до криниці; і як набрала води та принесла додому, то в їднім відрі була вода, а в другім вино. Така-то вже година була!

В сей вечір і худоба, кажуть, говорить, як христянин, тілько христянинові слухати не годиться.

Але був, кажуть, такий, що хтів таки чути, як-то худоба говорить. Ото він і засів коло свої обори та й слухає. Аж їден віл здихнув тяжко та тяжко!..

А другий його й питає:

– А чого ти, брате, так тяжко здихаєш?

– А як же не здихати? – каже той, – коли ми узавтра свого господаря повезем до гробу!

Почув господар та до хати:

– Жінко, жінко! дай білу сорочку!

Вбрався і до рання богові дух віддав. Прийшлось ховати, і якраз ті самі воли повезли його до гробу.

14. Плугатар

Як ходив господь по землі, то раз побачив, що їден господар орав у свято. Ото господь і каже до него:

– Бійся бога, чоловіче, як-таки можна у свято орати?!

– Отож-то, – каже той, – велике свято – неділя! Та таких свят багато на рік!

І як сказав – то так під землю і провалився.

І тепер, кажуть, в неділю вранці як приложити на тім місці вухо до землі, то чути, як він на воли гукає.

15. Коли смерть

Перше, то знали люди, коли вони умруть. Але ото як побачив господь, що вони за дітей не дбають, а найгірше ті, що не довго мають жити, та й закрив від людей їх смерть.

– Нехай, – каже, – ніхто не знає, коли він умре, та нехай дбає і за дітей і за себе!

16. Кріт

Убогий і багач мали якось разом поле, разом якось і засіяли їдним насінням. Але вбогому господь поблагословив, і йому вродило, а багатому – ні. Ото багатий і відцурався свого поля та й каже до вбогого:

– То моє поле вродило, а твоє ні!

Вбогий йому розважає, а багатий і слухати не хоче, далі йому й каже:

– Коли ти, убогий, мені не віриш, то взавтра рано підем на поле і нас сам бог розсудить!

Вбогий і пішов собі додому. А багатий узяв на вбогого полі викопав яму, та посадив туда свого сина, та й каже до него:

– Гляди, – каже, – сину! як я взавтра запитаю, чиє сеє поле, ти скажи, що се поле не бідного, а багатого!

І взяв його прикрив соломою та й пішов додому.

Ранком зібрали громаду та й ідуть на поле. Приходять. Багатий і питає:

– Скажи, – каже, – боже, чиє сеє поле? чи багатого, чи вбогого?

– Багатого, багатого! – вилітає голос з середини поля.

А господь з-межи народу:

– Не слухайте, – каже, – убогого поле!

І розказав господь усе народу та й промовив до багачового сина:

– Будеш же ти, – каже, – сидіти під землею, поки світу та сонця.

Отож-то і зробився кріт з багачового сина!

18. Скойки

Приходить господь до їдноґо чоловіка нібито милостині просити. Чоловік подав йому хліба та й каже до него:

– Дав би дідуневі страви попоїсти, та бог її має при хаті!

Але в него на полиці стояла макітра вареників, – ото господь і питає:

– А що ж то у вас у макітрі?

– Ет! нічого! то жінка, – каже, – скойки намочила.

– Нехай будуть і скойки! – сказав господь та й пішов із хати.

Коли той до макітри, а там уже справді мокнули скойки.

19. Камбула

Матір божа сиділа собі над морем та й їла суху рибу. І тілько що з’їла половину, аж її кажуть, що її сина розіпняли. Матір божа як тримала тую рибу, то так її в море і пустила. А риба ожила, та ото з неї й почались камбули.

20. Горобці

Як розпняли бога, то всякая птиця мовчала з жалю: їдні тілько горобці літали понад хрест і все йому кричали: «Жив! жив! жив! жив!» Ото господь з хреста і промовив:

– Всяка птиця – моя, і всякую птицю я буду доглядати, а горобця віддаю нечистому на волю!

З того часу і забрав їх нечистий у свої руки і на Семена щороку переміряє їх мірками в очереті. Дев’ять мір пускає, а десять собі бере. То отож-то по Семені всі горобці і літають табунами.

21. Крашанки

Іден убогий ніс собі до міста продавати яйця. Але на той саме час вели розпинати бога. І ото бог несе хрест та й падає, а убогому й жалко стало. І кинув він кошик, та й помагає богові хреста нести. Допоміг. Коли вертається до кошика, – а в його кошику всі яйця стали крашанками та писанками. Отож-то з того і у нас крашанки почались.

Примітки С. Руданського

134. Дивно, що у нас так багато казок за того змія. Чи не був той змій слов’янським Плутоном? Зрівняйте слова: зємь і землѣ змѣй і зємѣй – ніби дух землі.

135. Сяя приказка нагадує запевне за дітей Адамових.

136. Сими словами змовляють баби бешихи і на остаток приточують: «Я сему хрещеному, молитвенному рабу божому відмовляю; тебе, господа бога, на поміч благаю».

137. Сюю приказку я прилучив до потопу, бо, правду сказати трудно до неї було і місця де надибати.

138. За Давидових дітей розказувала баба, через то-то вона, може й не хотіла говорити більше за Соломона.

139. Сюю приказку я відніс до часу потопу, бо зшморгнути колос з хліба – значить погубити усіх людей, а всіх людей погубити господь раз тілько думав перед потопом.

140. Бусель.– така ж сама приказка за бусля і у литваків; там навіть дали й ім’я тому бідному чоловікові, його називають Стерхус.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 349 – 354.