Драма без горілки

Володимир Самійленко

Жарт в одній дії

Дійові особи

Василь, Петро – молоді поети

Семен, їх приятель.

Галя, сестра Семенова.

Оля, її подруга.

Данило Іванович Гавкун.

Наймичка.

Діється в великому місті на Україні, в помешканні Василевому.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11

Сцена перша

Василь сам.

Василь

Ну, здається, покликав досить народу на пораду: Данила Івановича, Семена й сестру Семенову, її подруга теж, може, прийде. Та ще Петро й без того буде. Здається, для літературного консиліуму досить людей. Можна щось добре врадити. А чи дома ж Петро?

(Відчиняє двері й гукає).

Петре! Петре! Чи ти дома?

(Вертається).

Чортма! Повіявся збирати вражіння. Нема нічого гіршого, як жити в одному помешканні з поетом, особливо такій людині, що пише, як от хоч би й мені. Сядеш собі почитати щось Цікаве або щось написати, а він тобі преться з товстючим зшитком – новою поемою або низкою віршів, – та як почне читати, як почне!..

Ох господи! Ще хоч би він не лірик був, то кат його бери, а то як стане вигукувати гарячі вірші, то прямо хоч тікай з двору. А от як самому захочеться поділитися з ним яким новим твором або тільки сюжетом, як от тепер, так тоді його й не піймаєш, мов чорти вхопили. Ех, шкода, що його нема; він хоч і лірик, а проте, може б, порадив мені дещо в моїй драмі. А трудно буде писати! Де ж пак! легку штуку задумав! Драму в п’яти діях і без горілки! П’ять повних дій і ні одної чарки горілки. Чи можливо це? Чи вистачить сил? Ох, страшно й подумати.

Увіходить Петро.

Сцена друга

Василь, Петро.

Петро

(декламує).

Доле, де ти, доле, де ти,

У якому краю?

Чи ти бачиш, як без тебе

Марно пропадаю?

Василь

От добре, що ти прийшов. Я хочу порадитися з тобою про один сюжет…

Петро

(декламує).

Доле злая, доле люта!

Ти, мов та свекруха,

Що товче мене щоденно

І скубе за уха.

Василь

Та почекай, потім прочитаєш свої вірші. Я хочу порадитись із тобою про один…

Петро

(палко).

Не боюсь тебе я, доле,

Зовсім не боюся,

І з тобою ще востаннє,

Може, поборюся.

(У запалі хапає Василя за горло).

Василь

Ой, рятуйте, задавить! Що це ти? Здурів, чи що?

Петро

Ха! ха! ха! Не бійся, це ніщо інше, як хвиля натхнення. Хіба моє натхнення тобі страшне? Я пишу й читаю вірші так, як велить та нова школа, до якої я належу.

Василь

Яке ж ваше credo?

Петро

Робити вражіння.

Василь

Тільки вражіння?

Петро

Тільки вражіння, більш нічого.

Василь

Нехай же тобі біс! У мене досі на шиї вражіння від твоїх пазурів.

Петро

Це нічого: вражіння фізичне переходить через розумові центри і таким робом повстає моральне вражіння. От мета поезії й осягнена.

Василь

Та цур тобі з твоїми вражіннями; я хочу порадитись із тобою.

Петро

Кажи, слухаю.

Василь

Перш ніж сказати тобі найголовнішу річ, я хочу, щоб ти прочитав оцей уступ у газеті. (Дає йому газету). А що, бачиш, що вона пише?

Петро

Бачу: нісенітницю.

Василь

Пише, що наша драматична література нічого не варта.

Петро

Так, пише, та ще пише, що в наших драмах сама горілка, що то головна дійова особа в наших драмах.

Василь

Та ще й каже: «Классическая малороссийская горилка». Петро. Ах, він причепа!

Василь

Як тобі здається, можна це так залишити?

Петро

А тобі як здається?

Василь

Я йому цього не подарую.

Петро

А що ж ти зробиш тому рецензентові?

Василь

Угадай, що.

Петро

Напишеш спростування до газети?

Василь

Ні, не хочу.

Петро

А то чому?

Василь

Що ж я напишу, коли це правда, що в наших драмах багато горілки?

Петро

Так покинь зовсім це діло.

Василь

Ні, не можу я так покинути. О, дорога моя літературо! Я тебе так люблю! Чи попущу я, щоб з тебе так глузували!

Петро

Що ж ти зробиш? Викличеш на герць того писаку?

Василь

Де я його знайду? Та я й стріляти не вмію. Але я йому зроблю таке, що він не писатиме більш таких фейлетонів.

Петро

Господь з тобою! Що ти задумав? Чи не отруїти хочеш? Пам’ятай, що я тобі цього не радив.

Василь

Ні, я не буду нікого труїти; але я все ж зроблю таке дивне диво, що ти ніколи б не сподівався.

Петро

Яке ж дивне диво?

Василь

Я зроблю чудове діло.

Петро

Яке діло? Кажи вже швидше!

Василь

Приготуйся. Я скажу, але це тебе здивує; це тебе вдарить несподіванкою.

Петро

Ну, я готовий.

Василь

Не збентежуйся; будь спокійний.

Петро

Я спокійний. Ну, говори ж!

Василь

Слухай! Я задумав нечувану річ; я наваживсь написати драму без горілки.

Петро

Драму без горілки?!

Василь

Так, драму без горілки.

Петро

Українську драму?

Василь

Українську.

Петро

І без горілки?

Василь

Без ні одної краплини горілки.

Петро

А ти не жартуєш часом?

Василь

Які тут у біса жарти, коли тут честь нашу зачеплено!

Петро

О друже мій коханий! Який же ти щасливий, що тобі прийшла така спасенна думка! Як же розкішно розвинеться тепер наша драма, коли в її починають увіходити такі нові думки. О друже єдиний! Ти скажеш нове слово в нашому письменстві, й онуки зведуть тобі монумента величного. Ах, як би я бажав тепер бути на твоїй могилі, щоб тільки хоч одним оком подивитися на твій високий помник.

Василь

За віщо мені така честь? Це нічого більше, як щасливі обставини, в яких мені доводиться жити й працювати.

Петро

Які щасливі обставини?

Василь

А ті, що в нас усі драми з горілкою. Це велике для мене щастя. Мені так небагато треба зробити: викину тільки горілку та й зароблю собі слави.

Петро

І по правді заробиш. Бо хіба легко викинути з наших драм горілку? Он дивись: у нас скільки авторів писали драми, а проте ні один ще досі не насмів того зробити. Ні, на це треба генія такого, як твій. Твоя слава буде велика й цілком правдива.

Василь

Так ти ухвалюєш мій смілий замір?

Петро

Цілком ухвалюю й благословляю.

Василь

О друже вірний! Спасибі тобі!

(Цілуються).

Увіходить Семен.

Сцена третя

Василь, Петро, Семен, Галя, Оля.

Семен

Що я бачу! Дивіться, люди добрі: два поети цілуються, от диво!

Галя

Кому ж і цілуватись, як не поетам?

Семен

Може, й поетам, та тільки не вкраїнським, від яких скоріш можна сподіватися гризні, а не поцілунків.

Оля

Невже наші поети такі злі?

Галя

Не вір їм, Олю. Досить тільки прочитати вірші наших поетів, щоб побачити, які вони добрі. Адже справді, хто, окрім українського поета, напише так тепло про кохання, про те, як дівчина виглядає козаченька, який хоч і зробився анахронізмом, але не з вини поетів. Хто зуміє так співати про злую долю? або хто так опише тьохкання соловейка, дзюрчання водиці? І коли всі ці описи дуже між собою схожі, то це тільки доводить, що всі наші поети однаково талановиті й добрі серцем.

Семен

А що дало вам привід до вияву свого доброго серця?

Петро

Винуватий у цьому Василь, чи, краще сказати, – це Василева заслуга.

Оля

О, я певна, що Василь на все добре здався. А тобі, Галю, як здається?

Галя

Та цить, не перешкоджай!

Петро

Це Василева заслуга. Треба вам знати, панове, що він геніальна людина.

Василь

Та годі тобі.

Семен

Це ми давно знаємо і завжди сподівалися від його чого-небудь величного.

Петро

І от прийшла година, що він це величне дасть нам.

Галя

Ах, що таке? Нову поему?

Оля

Ой, скажіть швидше, яку поему?

Галя

Мабуть, поему октавами. Я страшенно люблю октави.

Оля

Або низку сонетів. Гарна річ сонети, особливо про кохання.

Галя

Ні, краще поема октавами або терцинами; це так поважно.

Оля

Або історичний роман: це так велично.

Петро

Ні, ні, не вгадаєте. Скажи їм сам, Василю.

Василь

Та ні, кажи вже ти; мені тепер аж ніяково.

Петро

О, скромність є найкраща оздоба справжнього таланту. Та кажи вже!

Семен

Будьте такі ласкаві!

Василь

Панове! Та ідея, за яку наш високоповажний поет пан Петро ласкаво зволив наректи мене геніальною людиною, ця ідея, панове, в двох словах: я надумав написати драму без горілки.

Галя

Як це так?

Оля

Що це таке?

Семен

Як це – драму без горілки?

Петро

А що, казав я вам!

Василь

Так, зовсім без горілки. Моя драма буде в п’ятьох діях, і від початку й до кінця в їй не буде випито ні однієї чарки.

Семен

Невже ні однієї чарки?

Василь

Ні однісінької.

Семен

От так штука. Хто б міг сподіватись!

Галя

(до Олі)

А що, бачиш, що Василь вигадав? Твій Петро нічого не видумає такого.

Оля

Неправда. Петро вигадав білі сонети, цебто сонети білими віршами, а це хіба менше?

Галя

Пише білими, бо іншими не вміє.

Петро

А що там панночки між себе розмовляють? Мабуть, і вас наш Василь здивував чимало?

Галя

Ми кажемо, що його драма буде початком драматичної літератури цілком нової школи.

Оля

Ну й бреше!

Галя

Тепер історія нашої драми буде поділена на два періоди. В якій-небудь історії нашої літератури буде написано так: «Нова драматична література українська розпадається на два періоди: перший – від Котляревського до першої драми без горілки, і другий – від першої драми без горілки нашого незабутнього Василя і до наших днів. Цей останній період є переважно періодом тверезого реалізму»… і т. д.

Петро

Слава нашому Василеві!

Семен

Слава невмируща батькові нової літературної школи!

Василь

Високоповажні панове! Дуже велике пошанування робите ви мені, називаючи мене батьком нової літературної школи. Шановні добродійки й добродії! Ви прибільшуєте моє значіння. Коли ж це справді так, коли мені справді судилось почати новий період у літературі, то заслуга того не так у мені й моєму таланті, як у тих щасливих обставинах, серед яких мені довелося жити й працювати.

Петро

Його знову скромність напала.

Семен

А в чому ви вбачаєте ті щасливі обставини?

Василь

А в тому, що трохи не вся наша драматична література дуже слаба і здебільшого нічого не варта.

Семен

Справді, це дуже щасливо, але й ваш геній теж що-небудь значить.

Василь

Кажу ж вам, що ви прибільшуєте значіння мого генія.

Петро

(набік)

Одначе він мені обрид із своїм генієм: думає, що й справді велика цяця. Хваліть, хто хоче, а мені остогидло. Краще до своєї хати піти.

(Іде)

Василь

Куди ж ти, Петре?

Петро

Вибачайте, панове! Зараз мені блиснула думка: треба записати, щоб не загубити сюжету. Я ще, може, вернусь до гурту.

(Виходить )

Василь

Бажаю тобі найкращого сюжету!

Оля

Бажаю вам, щоб ви написали мені ті вірші, що вже давно пишете.

Сцена четверта

Василь, Семен, Галя, Оля.

Семен

Ви, здається, великі приятелі з паном Петром?

Василь

Дуже великі й щирі приятелі, але в йому є маленька хиба, яку я трошки не полюбляю.

Семен

А яка саме?

Василь

Вважає себе трохи не генієм, а проте, кажучи по правді…

Семен

Що, бездарна людина?

Василь

Не скажу – бездарна, але мушу признатись, що природа не наділила йому ні крихітки хисту до поезії.

Семен

Але це смутно; признайтесь, що це дуже смутно.

Василь

Так, це дуже смутна річ.

Семен

Правда, що вам його жаль?

Василь

Страшенно жаль.

Семен

Так кажете, що ні крихітки хисту до поезії?

Василь

Ні на макове зерно. Уявіть собі, що це людина не знайома з версифікацією, не тямить, що таке терцина, а що таке октава, вживає такі рими, як: літа – молода, жити – вітер.

Семен

Ай, ай, ай! Нащо ж він пише? А проте це форма. Може, зміст у його віршах цікавий?

Василь

Ну, цього я не знаю. Не стану ж я придивлятися до змісту всякої коломийки!

Галя

Я згоджуюсь, що коломийковою мірою нічого доброго не можна написати.

Оля

А я протестую. Адже Шевченко писав, і добре писав.

Василь

Гм, Шевченко писав, це правда, але ж то був Шевченко, а то…

Увіходить Петро.

Сцена п’ята

Петро, Василь, Семен, Галя, Оля.

Василь

А ми тут про тебе розмовляли, судили тебе.

Петро

Як же ви мене судили?

Василь

Говорили, що хоч ти й не хочеш уживати штучних форм у поезії, пишеш простою коломийковою мірою, проте дуже тепло й граціозно. Ми тебе рівняли з Шевченком.

Петро

Дякую тобі, друже, але це комплімент.

Василь

Ні, брате, щира правда.

Семен

Прикмети вашої поезії всім відомі.

Петро

Дякую вам, панове!

Оля

А що, пане Петре, чи написали що-небудь?

Петро

Уявіть собі таку оказію: як був виходив з хати, то покинув відчинене вікно, і тепер там такого багато холоду, що висидіти не можна, не то писати. Навіть снігу на стіл намело.

Семен

А що ви тепер пишете?

Петро

Малюнки літньої природи. Це буде низка невеличких поезій. Дванадцять п’єсок уже написав, а от на чортовому числі спіткнувся.

Оля

Це вам за те, що пишете не те, що треба писати.

Галя

Чи й панові Василеві такі лиха трапляються?

Василь

Мені гірше лихо було трапилось, ось послухайте. Адже ви всі, панове, знаєте старого Дуба?

Семен

Аякже! Знаменитий діяч, романіст і поет.

Василь

Так от про його. Їздив я на село, прожив там місяць; вернувшися до міста, й питаю: «Ну, що тут без мене трапилось нового?» – «Нічого, – кажуть, – тільки Дуб дав дуба, учора й поховали». – «Ну, – думаю собі, – добре, що тільки вчора, може, ніхто не похопиться раніш від мене написати вірші на його смерть; як пошлю зараз до «Зорі», то через тиждень і надрукують».

Та, подумавши це, нікого вже не розпитував, а набрався натхнення та й написав аж тридцять два рядки. Написав зараз же й листа до редакції, запечатав усе та й несу на пошту. Коли це назустріч Іван Білий. «Куди й відкіля?» – питаю. «Від Дуба додому», – каже. «Та він же вмер?» – кажу. «Ні, – каже, – живісінький сидить і пише повість; то зовсім другий Дуб умер». Я так і охолонув, а далі скипів. Як же він смів так мене одурити! Добре, що не зустрів тоді самого Дуба, а то, може б, побив його. Де ж таки! Тридцять два рядки віршів пропало, та все ж то добре римовані, все чисті ямби шестистопні й чотиристопні через рядок.

Галя

От каторжна Дубина! Як же йому не сором було так вас підвести!

Василь

Дарма, я не додержую на його зла, тим більше, що ті вірші таки здались мені через місяць, як умер старий Гай. Довелось тільки риму в двох рядках змінити.

Петро

О, тернистий шлях судився поетам переходити!

Василь

Правда, колючок, колючок більше, ніж троянд.

Галя

Ах, ми дуже спочуваємо поетам.

Оля

Бідні поети – їм стільки горя.

Семен

Я хоч не поет, але пишу потроху і люблю поезію. Я розумію поетичну душу. Дайте мені стиснути вашу руку, пане Василю, і вашу, пане Петре!

Василь

Високоповажні панове! Дякую вам за вашу прихильність до мене, за ваше до мене співчуття і за те щире підтримання, якого від вас я дізнав. Тільки ваша до мене прихильність, тільки ваше до мене співчуття і тільки ваше підтримання, панове, дає ще мені змогу й силу нести важкий тягар поетичної роботи, який я на себе взяв. Признаюсь вам, що я завжди шукав такого підтримання і от, замисливши зробити реформу в нашій драмі, пустивши її так сказати, на дивовню всесвітню, без горілки, я вважав своїм найсвятішим обов’язком порадитися з вами, перш ніж почати діло, і від того чи іншого вашого присуду мала залежати дальша моя діяльність, її напрямок і вдача.

Семен

О поете наш любий!

Оля

Ідеальна душа!

Галя

Ах, як він гарно говорить! Про його, як про Шевченка, можна сказати, що вся краса нашої мови йому одному відкрилася.

Увіходить Гавкун.

Сцена шоста

Петро, Василь, Семен, Галя, Оля, Гавкун.

Гавкун

Добривечір вам, хлопці й дівчата! Як ся маєте, що робити гадаєте?

Василь

Сідайте, Даниле Івановичу, отут на м’якенькому, зараз вам усе розкажемо. Ми думаємо…

Гавкун

Хе, хе! Це мені нагадує той час, як я ще тільки задумав складати народну енциклопедію.

Петро

От сюди сідайте, Даниле Івановичу!

Гавкун

Сядемо, сядемо. Так, кажу, це мені нагадує…

Семен

Ах, тут ми великі заміри маємо, Даниле Івановичу.

Гавкун

Ох, заміри, заміри. Слухаю вас і пригадую ті часи, як я вперше замірився скласти народну…

Василь

Ви нам повинні порадити, Даниле Івановичу.

Гавкун

Дуже радий дати вам пораду. Як зумію, так і пораджу.

Оля

(до Галі)

Нехай йому абищо з його енциклопедією. Чи не піти нам краще на Петрову половину?

Галя

То й ходімо. Пане Петре, чи ваша тьотя дома?

Петро

Дома.

Галя

То проведіть нас до неї.

Виходять Галя, Оля й Петро.

Сцена сьома

Василь, Семен, Гавкун.

Гавкун

Куди це красні панночки зникли?

Василь

Вони соромляться перед таким поважним і вченим чоловіком, як ви. Пішли з Петром до його тітки.

Гавкун

Чого ж їм соромитись? Ми, старі, любимо підтримувати й заохочувати молодіж, а не розгонити.

Семен

О, ми в тому певні. Але нехай собі йдуть, а ви тим часом нам порадьте в нашій справі.

Гавкун

Значить, зробимо консиліум. Певно, літературний? Як я задумав скласти народну енциклопедію, то я теж скликав людей на пораду.

Василь

Ах, добродію, це дуже цікаво; розкажіть нам про це; благаємо вас, усе, все в подробиці розкажіть… Ах, тільки от що: ми надовго вас затримаємо оповіданням про енциклопедію; так, щоб вільніш було нам вас слухати, давайте спершу скінчимо нашу маленьку справу, а тоді глядіть не відмагайтесь, розкажіть нам усе, все про енциклопедію.

Гавкун

Розкажіть же спершу свою справу, тоді й я вам розкажу.

Семен

А може б, ви свою спершу нам розповіли?

Гавкун

О ні, будьте такі ласкаві, розкажіть спершу свою.

Семен

Бачите, добродію, це не моя, а пана Василя справа. Нехай він розкаже. Розкажіть, пане Василю, вашу справу.

Василь

Бачите, високошановний добродію, я задумав зробити реформу в нашій драматичній літературі, а власне ось яку. В усіх наших драмах багато горілки. Горілка в них грає всі перші ролі, як чоловічі, так і жіночі. Хто в наших драмах виходить в ролях перших коханців? Горілка. Хто грає резонерів? Оковита. Хто грає поважних батьків? Спотикач. Хто перший комік? Запіканка. І так скрізь горілка, всюди спотикач, всюди запіканка. Я задумав цілком скасувати цей порядок і зовсім вигнати горілку зі сцени. Я наважився написати драму без горілки.

Гавкун

Це добре. Я люблю фантастичні п’єси. А чорти ї відьми будуть у вашій драмі?

Василь

Навіщо чорти?

Семен

Які відьми?

Гавкун

Як які? Адже ви кажете, що ваша драма буде фантастична.

Василь

Я кажу, що моя драма буде без горілки.

Гавкун

Ну, все одно, українська драма без горілки, українська фантастична драма, – хіба ж це не одно?

Василь

Та зовсім ні, зовсім не фантастична.

Семен

Цілком реальна, а не фантастична.

Гавкун

А які в вашій драмі будуть дієві особи: чи патріоти, чи прості люди?

Василь

Звичайні, прості люди.

Гавкун

Прості люди без горілки, – ну, це ще не зовсім фантастично.

Василь

Так ви ухвалюєте мій замір?

Гавкун

Ухвалюю й бажаю успіху. Тільки це дуже сміливо. Ну, нічого, пишіть, тільки етнографії додержуйте, додержуйте етнографії.

Василь

Буду про це дбати.

Гавкун

Який ви взяли сюжет?

Василь

Чудовий сюжет і дуже путану фабулу. Ганна любить Грицька, Грицько любить Олену, а Олена – Петра. Петро закоханий у Катрю, сміється з Олени, отруює Ганну й зарізує Грицька. Дуже трагічний сюжет.

Гавкун

Чудовий сюжет. Хвалю. А співи у вашій драмі будуть? Це дуже етнографічно.

Василь

Будуть, але небагато. В першій дії сцена: Олена заблудилась у лісі й співа веселеньку пісню з тихим проводом оркестри.

Гавкун

Що це ви! В лісі з оркестрою? Та це ж нереально й неетнографічно! Хіба ж прості дівчата співають з оркестрою та ще й у лісі?

Василь

Але другі автори це дозволяють собі.

Гавкун

На шибеницю їх за це!

Семен

Але в усіх європейських літературах дозволяється така нереальність!

Гавкун

Попалити їх усі треба!

Василь

Я не більш винний, як усі інші.

Гавкун

На шибеницю! Всіх на шибеницю!

Василь

(набік).

Нічого з ним не зробиш: треба заспокоїти.

(Голосно).

Добродію! ви знаєте, що я дуже поважаю ваш авторитет, яко знаменитого етнографа і діяча. Я охоче викину з моєї драми музику, аби вам догодити.

Гавкун

О, я був певний, що такий талановитий чоловік, як ви, зразу почує фальш оркестри в драмі й викине її.

Василь

Мене всяка фальш дуже вражає.

Гавкун

Яв тому певний. А мова в вашій драмі буде етнографічна й конкретна?

Василь

Конкретна й етнографічна.

Гавкун

Як у вас розмовлятимуть про кохання? Наведіть приклад.

Семен

Ануте справді дайте приклад; це дуже цікаво.

Василь

Наприклад, так. Він: «Як побачив я тебе, Ганно, то неначе мене хто батогом по серцю оперіщив. Як пішла ти від мене, то моє серце пірнуло в темряву, як квач у мазницю…», «Серце моє, наче блоха з коміра, вистрибнути хоче…». Або так: «Ех, та и люблю я тебе, Катре, триста чортів твоїй матері!» – «І я тебе люблю; цілуй же мене швидше, бісова мацапуро, та й геть к бісовому батькові!» Адже така мова дуже конкретна?

Гавкун

Конкретна. Хвалю.

Василь

Дякую вам.

Гавкун

Іще не забудьте, щоб ваша драма була сценічна. Надайте більш руху, більше дії, розмаїтості в декораціях. Нехай з одного боку сцени жнуть жито, з другого п’ють горілку… ах, вибачайте, я забув, що це буде драма без горілки… нехай з другого боку перуть сорочки, а посередині сцени гуркотить водяний млин і товче на всі ступи. Це дуже ефектно. Та нехай у вашій драмі частіш співають.

Василь

Разів п’ять у кожній дії буде досить?

Семен

Можна частіш. Адже так, Даниле Івановичу?

Гавкун

Числом не можна обмежити. Дієві люди повинні співати стільки, скільки вимагає драма. Як тільки нема про що балакати, так зараз і нехай затинають якої веселої, а тоді смутної, а далі ще якої; чим більше, тим краще. Але вводити співи треба до ладу, щоб вони випливали з ходу п’єси, а не так собі, ні з того ні з сього. Не можна підняти завісу й зразу співати, а треба, наприклад, так: завіса підіймається, якийсь час на сцені мовчать. Далі один каже: «А чи не заспівати нам, Іване, бо на душі неначе чорти горох молотять?» А другий йому відказує: «Справді, треба заспівати, Петре, бо й у мене на серці немов собаки загризлись». – «То й заспіваймо, – каже Петро, – тоді нашу тугу наче лизень злиже». От і втнуть веселої пісні.

Василь

Добре. А танці можна вводити в драму?

Гавкун

Безперечно, можна, навіть треба; особливо в драматичних місцях. Але танці теж зручно треба вводити і мотивувати кожний раз. Наприклад, так: мати сидить пряде, а дочка сидить плаче, бо вирядила милого в далеку дорогу. Мати каже: «Зажурилась ти, доню, рветься твоє серденько з туги. Ось удар лишень гопака – зараз на душі полегшає». От дочка й потанцює. Або так: іде дівка з відрами від криниці та й пританцьовує.

Семен

А вода розхлюпується.

Гавкун

Мудра увага. Але я помилився: я хотів сказати: йде до криниці та й пританцьовує.

Василь

Так буде пречудово. Так і робитиму в своїй драмі. Одначе ви, добродію, недурно пожили на світі, ви всі тайни сценічності і драматичності знаєте.

Гавкун

Знаю, знаю потрошечки, хоч це й не моя спеціальність, бо, як вам відомо, я складаю народну енциклопедію.

Василь

А скажіть, будь ласка, років двадцять буде, як ви її складаєте?

Гавкун

Двадцять шість минуло. Торік справляв ювілея.

Семен

Мабуть, страшенно багато вже зроблено?

Гавкун

Ще б не багато! План усієї праці трохи не ввесь уже готовий.

Василь

Та невже?

Гавкун

Запевняю вас.

Семен

А матеріалів, мабуть, багато?

Гавкун

Страшенна сила. Правда, що з ними маленьке лихо трапилось.

Василь

Яке лихо?

Гавкун

Миші завелись у коморі і цілий відділ про хліборобство згризли.

Семен

Ой лишенько!

Василь

От так напасть!

Гавкун

Але нічого, я діло поправив.

Василь

Слава тобі господи! А яким способом?

Гавкун

Купив миш’яку і всіх чисто мишей потруїв.

Семен

Чудовий спосіб!

Василь

Радикальний спосіб, кращого трудно вигадати.

Гавкун

Я до всього можу прибрати ярміс.

Василь

Як ви кажете це слово?

Гавкун

Прибрати ярміс.

Василь

Я ще не чув цього слова. Треба записати.

(Виймає нотатку й записує.)

Семен

І я не чув. Треба записати.

(Робить те ж саме).

Гавкун

Ех ви, молоді письменники, як ви вчитесь рідної мови! А ще кажете, що її знаєте. А от я зараз довідаюсь, як ви її знаєте. Є чудовий спосіб довідатись. Ану лишень, назвіть усі частини чумацького воза. Ануте, хто знає?

Василь

Полудрабки, спиці, люшня.

Семен

Підтоки, насад, вісь.

Василь

Ярмо, занози, війє.

Семен

Підіски і таке інше.

Василь

Шворінь і такі інші подробиці.

Гавкун

Які ж подробиці? Що інше? Ви не знаєте? Невже ніхто не знає, як звуться по-нашому частини воза?

Увіходить Галя.

Сцена восьма

Василь, Семен, Гавкун, Галя.

Галя

Я знаю всі частини воза. Найголовніша частина воза – колесо.

Гавкун

От панночка найкраще знає мову. Ідіть, панночко, сюди! за це вам буде надгорода.

(Цілує Галю).

Ми, старі, заохочуємо молодіж до вивчення свого рідного.

Василь

(набік).

Одначе, трясця йому, я йому назвав з десяток частин воза, і він мене не заохочував!

Гавкун

Ми заохочуємо молодіж, що подає надії. А вам, панове, й не сором не знати частин воза? Ех ви, знавці мови, письменники…

Василь

Бач, цілує дівчат, та ще й дратує.

Семен

Навіщо мені знати всі частини воза? Хіба я стельмах або коваль?

Василь

Навіщо нам ці подробиці? Хіба ми складаємо енциклопедію для вжитку мишам?

Гавкун

Що таке? Енциклопедія для мишей?

Василь

Не розумієте? Encyclopedie ä l’usage des souris? Розумієте тепер?

Гавкун

Енциклопедія для мишей! Це мені така подяка за мою тридцятилітню працю! Ах, я вмираю!

Василь

Насмокчіться горілки, то переживете.

Гавкун

О мізерний віршомазе!

Семен

Добродію, заспокойтесь!

Гавкун

Геть к бісу!

Василь

О знаменитий автор мишачої енциклопедії!

Семен

Не дратуйте! Заспокойтесь!

Василь

Геть до нечистої матері! Не втручайся!

Гавкун

Мізерний автор ненаписаної драми!

Василь

Але напишу.

Гавкун

Бодай ти нею подавився на першому акті!

Василь

Нехай нею публіка давиться, а не я; а таки напишу!

Гавкун

Ні, не напишеш.

Василь

Ні, напишу.

Гавкун

Сили забракне.

Василь

Не забракне; а вам на вашу енциклопедію забракне.

Гавкун

Моя енциклопедія буде скінчена.

Василь

Один відділ уже миші скінчили…

Гавкун

Але я мишей потруїв.

Василь

Ха-ха-ха! Одні були читачі в його твору, та й тих потруїв.

Гавкун

А твої самі помруть з реготу, як прочитають твою трагедію.

Семен

Добродію, заспокойтесь.

Гавкун

Геть к бісу, чортів підбрехачу!

Семен

А ви, добродію, старий брехун!

Василь

Це баба Параска.

Галя

Пане Василю, ви такий добрий були, такий гуманний, такий естетик. Не лайтеся, заспокойтеся!

Василь

А, панночко, ви ще й заступаєтесь за того собаку, раді, що він вас заохочує до вивчення свого рідного. Гетьте від мене, ви розбили моє серце!

Галя

О Basile!

Василь

Гетьте, широкосердна панночко!

Семен

Не смій ображати мою сестру!

Василь

Вона розбила моє серце.

Семен

Я тобі розіб’ю голову.

Гавкун

І з неї не вискочить ні краплі мозку, бо нема.

Василь

А я як трісну по твоїй, то з неї вся порохня висиплеться.

Увіходять Петро й Оля.

Сцена дев’ята

Ті самі, Петро, Оля.

Петро

Що тут за крик?

Гавкун

Спитайте вашого любого приятеля, знаменитого віршомаза.

Петро

Добродію, не ображайте поезії й поетів; я за них оступлюсь. Василь не віршомаз; він геніальна людина.

Гавкун

Обидва ви геніальні дурні.

Петро

А ви, добродію, старе опудало.

Оля

(до Петра).

Найшли кого боронити – Василя! Він же тут, на цьому місці, казав, що ви бездарна людина.

Петро

Хто казав? Цей віршомаз? І він ще сміє вважати себе критиком? Цей схоластик! Цей недотепа!

Василь

А твої вірші такі гармонійні, що як собакам прочитаєш, так собаки виють.

Оля

(Петрові)

І ви стерпите таку образу? Ви не розіб’єте йому голову! Гетьте ж від мене, я з вами не знайома.

Василь

А ви, панночко, не мішайтесь! Не ваше діло загадувати, кому розбивати голову.

Оля

Ах, як ви смієте! Ах, яка образа!

(До Галі)

Це ти винна. Нащо ти мене сюди привела? Я з тобою не знайома, коли так.

Усі кричать разом. Чути слова:

Віршомаз! Геніальний дурень! Недотепа! Баба Параска! Опудало!! Собака скажена!

Вбігає наймичка.

Сцена десята

Ті самі. Наймичка.

Наймичка

Паничу! Паничу!

Усі замовкли.

Петро

Що там таке?

Наймичка

Пані, ваша тітка, почувши, що в панича гості, сказала віднести оці дві пляшки наливки.

(Становить на стіл пляшки й чарки).

Петро

Це вишнівка?

Наймичка

Це та, що позаторік іще наливали.

Гавкун

А в цій пляшці що?

Наймичка

Це слив’янка.

Гавкун

Чуло моє серце, що слив’янка.

Василь

Подякуй пані від усіх нас.

Наймичка

Добре, подякую.

(Іде з хати).

Сцена одинадцята

Гавкун, Петро, Василь, Семен, Галя, Оля.

Гавкун

Панове, хто б що не казав, а мені здається, що в нас немає принципіальної суперечності. Чи так?

Василь

Авжеж немає.

Усі

Немає, немає.

Гавкун

У принципі ми всі погодились.

Усі

Всі, всі.

Гавкун

То хто ж нас почастує? Високоповажний господарю, шановний поете, частуйте нас!

Василь

Але ж, добродію, ви старіші й поважніші: частуйте ви!

Гавкун

Віддаю цю честь молодому талантові.

Василь

Старому діячеві належить ця честь.

Галя

Я вас помирю. Пане Василю, ви частуйте вишнівкою, а добродій нехай частують слив’янкою.

Василь

Згода, згода!

Гавкун

Це суд Соломонів. Ну, починаймо! Кому слив’янки – підходьте до мене!

Василь

А кому вишнівки – до мене.

Гавкун і Василь наливають чарки. Всі беруть по чарці.

Семен

За віщо ж ми вип’ємо?

Гавкун

За вашу драму без горілки.

Усі

За драму без горілки!

П’ють усі.

Завіса спадає.

10/ХІІ 1894.

Примітки

Вперше надруковано в альманасі в журн. «Зоря». – 1895. – Ч. 15. – 1 (13) серп. – С. 290 – 294. Підзаголовок: Жарт в одній дії – В. Самійленка.

За життя письменника п’єсу було передруковано у виданні: Хвиля за хвилею. Вірші й проза. Видав Б. Грінченко. – Чернігів, 1900. – С. 188 – 214. Підзаголовок той же.

Жарт вміщувався також у виданнях 1926 та 1958 рр.

П’єса на сцені не ставилася.

Подається за альманахом «Хвиля за хвилею».

У листах В. Самійленка до Василя Лукича містяться відомості, які вказують на час роботи над твором, а також виявляють спроби жанрового визначення його з боку автора. У листі від 10 листопада 1894 р. В. Самійленко пише:

«Я дещо вже й розпочав, між іншим маленьку п’єсу, котра зветься «Драма без горілки», комедія в одній дії (білими віршами), половину вже написав» (Твори: В 2 т. – Т. 2. – С. 462).

Лист до цього ж адресата від 24 лютого 1895 р. уже супроводжувався текстом п’єси «Драма без горілки»: в листі автор просив Василя Лукича «передати цей жарт драматичний до редакції «Зорі» (там же, с. 463). Твір, що з’явився друком у «Зорі», має прозову форму. Отже, на певному етапі роботи автор відмовився писати його білим (неримованим) віршем і закінчив остаточну редакцію п’єси десь на початку 1895 р.

…як про Шевченка, можна сказати, що вся краса… – персонаж п’єси посилається на вислів П. О. Куліша із його «Слова над гробом Шевченка» (1861). Точний текст: «…уся сила і вся краса нашої мови тільки йому одному одкрилася».

… суд Соломонів – фразеологізм, означає мудре рішення, яке задовольняє обидві конфліктуючі сторони. Соломон – цар древніх Ізраїлю та Іудеї (жив і правив у X ст. до и. е.), його царювання сприяло зміцненню й розвиткові давньоєврейської держави.

Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 365 – 380.