Картина 3
Михайло Старицький
Хата та ж, але гарно прибрана, дівчата-дружки сидять коло Марусі, коло неї Наталка, співають.
Вихід І
Дівчата, Маруся і Наталка.
Дівчата
Ой, матінко-голубонько,
Розкоше моя!
Просю тебе, не дай мене,
Я в тебе одна!
Бо чужая сторононька
Без вітру шумить,
Чужий батько, чужа мати
Не б’є, та болить!
Ой не будуть вони бити,
Дитино моя,
Вони тільки картатимуть
Словами щодня!
Маруся встає і заливається сльозами.
Наталка
(іде за нею).
Марусю, чого ти? Хіба справді кого боїшся? Господь з тобою!
Маруся
Ох, як мені гірко, Наталю! Що мати-ж то рідная, а своєї дитини не жалує! Чужі люде добрійші.
Наталка
Та вона дума, як лучче, звісно, що на її розум. Та не журись: усе буде гаразд!
Маруся
Я за ту Ївгу не певна: хто її розбере! Вона на словах ніби й добра, а там з матір’ю все щось шепочуться: знаєш, за чарку горілки…
Наталка
Не бійсь! А Тупиця? Ілько од хати й не одходить. Що ж, дівчата, ви б заспівали веселішої якої?
Дівчата
(одна до другої).
Ну, якої ж?
– Починай ти!
– Ні – ти!
Вихід ІІ
Ті ж, Цвіркунка з Явдохою.
Цвіркунка
Бач, яка тепер ти хороша, Марусю, Що аж подивитись любо! Так, як маків цвіт! Нехай уже тобі бог помага на добре діло…
Явдоха
Як то я на тебе, моя дитино, буду радуватись. Будь же веселенька!
(Дівчатам).
Спасибі і вам дівчата, що прийшли до Марусі! Заспівайте ж їй! Дівчата кланяються і штовхають одна другу.
Вихід ІІІ
Ті ж і Кулина, а за нею Тупиця.
Кулина
(падає на плечі Явдосі і тяжко тужить)
Ой матінко-голубонько!
Рятуй мене, лебідочко!
Оборони од напасті,
Не дай мені враз пропасти,
Харко мене любив, кохав,
Своє слово навік зламав.
Харко мене любив, кохав,
Своє слово навік зламав.
Ой матінко-голубонько!
Рятуй мене, лебідочко!
Оборони од напасті,
Не дай мені враз пропасти.
Літа мої дорогії,
Літа мої золотії.
Ізвів марно він дівчину,
Довів, ненько, до загину.
Твою дочку хоче брати,
Мене, бідну, зацурати!
Ой матінко-голубонько!
Рятуй мене, лебідочко!
Оборони од напасті,
Не дай мені враз пропасти!
Харко мене любив, кохав,
Своє слово навік зламав.
Харко мене любив, кохав,
Своє слово навік зламав.
Ой матінко-голубонько,
Рятуй мене, лебідочко!
Оборони од напасті,
Не дай мені враз пропасти.
(За сльозами не здужа більш співати).
Явдоха
(утира сльози, до сотника).
Здорові, пане! Що це! Чого вона так тужить дуже.
Тупиця
Оце твій гаспидський зять Харко занапастив цю дівку. А ти ще й дочку пхаєш за нього! Чи ти з глузду не зсунулась, чи що?
Явдоха
Як так, добродію? Що таке?
Тупиця
Ото розпитай попереду! Він, єретичний підманив оцю дівку, обіщавсь женитись ще в Новоселиці. От коли знаєш старого діда Кучугуру, що жив землянкою на Матні між Хріном?
Явдоха
Та як же, знаю! Так оце Кулина – його дочка? Я знала її, як вона ще малою була.
Тупиця
Еге! Оце ж то й вона! Так вона, бач, полюбила оцього бісового діда, волоцюгу, сказано, сирота, не знала, може, й ласкавого слова, а цей підлабузивсь, приголубив її, ну і оддала своє серденько дівоче на його щирість! Так що ж, старий собака, пустивши славу, й цурається її тепер, з очей жене.
Явдоха
Ох! Мені лишенько!
Наталка
(підступаючи).
Як же таки, паніматко, ви за такого ірода хотіли оддати Марусю?
Явдоха
Та цить уже хоч ти!
Тупиця
Оце якби не здибав її дід над кручею та не привів сюди, то, може б, уже досі і раків годувала сердешна: от те й твоїй дочці буде, от що!
Маруся
(кидається до матері).
Не губіть мене, матусю!
Явдоха
(голубе її).
Та годі, годі, доню!
(Тупиці).
Спасибі ж вам, добродію, що ви оце сказали. Цур йому, тому Кабиці! Не віддам дочки за нього! А мені Маруся й казала, що він такий, так я не поняла віри.
Цвіркунка
(перебива).
Так оце бідній Кулині так тепер, як у тій пісні співається:
Ох, ох, моя ненько,
Не спинила я серденька,
Полюбила пройдисвіта,
Загубила свої літа!
Ой не дві, не три ночі
Цілувала карі очі,
Зрадниченька милувала,
Поки славоньки придбала.
Що тепера плачу дуже,
До того йому байдуже:
Завдає мені він тугу,
Хоче сватати вже другу.
Ох, лихо ж, моя нене,
Порятуйте тепер мене,
Пошукай найшвидче пари,
Коли хочеш збутись кари!
Наталка
(Цвіркунці).
Не до ладу пісні ви співаєте!
Цвіркунка
О!? Може й так…
Кулина
(ламає руки).
Доле моя, горе моє! Що ж мені в світі робити?
Явдоха
(Тупиці).
Та коли отой бузувір такого накоїв, то не пропадати ж дівчині: він мусить її взяти.
Тупиця
Та вже ж.
Кулина
Ні, люде добрі, я вже за нього не піду Вже коли він од мене одкаснувся раз, отут вчора, на сім місці… То вже я краще на гілці повішусь, ніж назову його своєю дружиною!
(Плаче).
Тупиця
Гай, гай! Чорт батька зна що мелеш! Отого все й біда з вами од дурного дівоцького розуму! Ну, що ти путнього хотіла зробити? Піти жабам на снідання або почепитись горобцям на пугало. Себе б занапастила ні за понюх табаки, та й йому, дурному, лиха накоїла…
Кулина
Як же мені меж люде піти, як же себе спокутувати?
Явдоха
Не надривай себе!
Цвіркунка
Та годі тобі так побиватись: хто з нас без гріха?
Тупиця
Ет! піп своє, дяк своє! Ти мене слухай, та розумом притни, а не те що все з реву та згарячу. Тільки лиха накоїш! От, бач, чому вже ти тепер не хочеш за Кабицю? Що він сп’яну не пізнав тебе, одцуравсь! Дурниця! Ти таки йди за нього… Він через який час оговтається, ще й спасибі скаже. З тебе вийде господиня добра, хазяйство піде на лад… Опорядиш хату, як віночок. Та заживете так любо, він любитиме тебе: у нього таки добре серце, то він од ледарства та од перепою так озвірився!
Кулина ніби веселіша трохи.
Кулина
А все-таки, якщо не любить…
Явдоха
Та тільки, добродію, як то з тим Кабицею справитись, його не нагнеш зразу: мені й за себе страшно!
Тупиця
А тобі що? Хіба ти дочку запродала? Не хоче, та й усе!
Цвіркунка
Ну, вже відро або два горілки треба буде поставити, без того не обійдеться.
Тупиця
Та й сількісь! А я твоїй дочці кращого зятя знайду!
(До Марусі).
Івана Прудкого?
Маруся
(рада).
Спасибі!
Явдоха, Цвіркунка
Та й добре, добродію! Оце-то так!
Вихід IV
Ті ж і Цвіркун.
Цвіркун
Уже, либонь, Кабиця од попа повернувсь, чуєте?
Чутно його голос.
Тупиця
Іди ж ти, Кулино, з Марусею поки до кімнати, а ми тут самі будемо поратись з Кабицею.
Кулина і Маруся виходять.
Явдоха
Ну, буде баталія!
Тупиця.
Держись, Явдохо!
Вихід V
Ті ж і Кабиця.
Кабиця
(під чаркою трохи, співає).
По дорозі жук, жук,
По дорозі чорний,
Подивися, дівчино,
Який я моторний!
Подивися, зглянься,
Який я удався,
Хіба даси півталяра.
Щоб поженихався!
(Побачивши Тупицю, зупиняється і зніма шапку).
Ваші голови, отамане батьку й товариство!
Тупиця
Товариство! А що ж, Харку, чи ти справився з попом? Я до тебе на сватання прийшов!
Кабиця
Спасибі, батьку! Та чи ви знаєте, що зо мною трапилось? Я, бачте, окульбачив шкапу та хотів бігти в місто попа єднати, щоб звінчав. Коли мені люде кажуть, що в Видну новий піп приїхав… Я шкапу покинув та до нього. Аж це знайомий давній… Так ми з ним розбалакались, випили по чарці, по другій та й ще, так оце вже я п’яненький трохи.
Ілько в вікно зазирає.
Явдоха
А що ж ти, поєднав попа?
Кабиця
Аякже! «Я тебе, каже, зараз звінчаю».
Тупиця
Ну і добре! А ти, Харку, гаразд добре робиш оце, що задумав женитись: а то тебе враг не взяв: ти чоловік не вбогий. Тільки шукай собі такої, щоб тебе любила та жалувала!
Кабиця
Еге ж! Щоб пригортала та гладила… Я те люблю!..
Наталка
(Цвіркунці й дівчатам, котрі сміються).
Я б його по-по-огладила!
Тупиця
Бачиш! А я тобі по правді скажу, Харку, що не по тобі буде жінка Маруся!
Цвіркунка
Так, так, добродію: куди йому!?
Кабиця
(передразнює Цвіркунку).
Так, так, куди йому! Нате й моїх п’ять, щоб було десять! А Кабиця чим не козак? Дивись лиш добре, якого ж кращого молодця Марусі треба, як ми? Хоч збоку! (Повертається). Хоч спереду (повертається), хоч ззаду, куди не поверни, кругом козак бравий!
Тупиця
Та що про тебе балакати? Видно Хому по походу. Тут лиш про те ми толкуемо, що Маруся, либонь, тебе не буде любити…
Явдоха
Ох, правда-таки, така прикра та лиха.
Кабиця
А це якої? Здрастуйте! Як же ти, стара, слово подала?
(До Цвіркунки).
А ти не обіщалась укоськати? Що це, люде добрі! Га! А не казав я, як ішов: дивіться, щоб не згедзкалась, щоб моя праця не пропала даром…
Явдоха
Та я од свого слова не одступлюсь…
Цвіркунка
Не бери краще, бо в шапці будеш!
Кабиця
(не дочув).
Га! Та як же воно буде, Цвіркуне?
Цвіркун
Погано!
(Круте головою).
Тупиця
Знаєш що, брате: та я б на твоїм місці не захотів би й даром такої, що сама не хоче, а її силують. Та за такого, мовляв, козака найдеться дівчина, що й сама попроситься, а то що возжатись! Кинь, та й усе!
Кабиця
Спасибі, пане отамане, за розумне слово.
(Випрямляється і грізно до Явдохи).
Так так? Що я вам справді на дурниці дався? Що ти думаєш, що я за твою дочку тобі кланятись буду! А не діждеш! Велика цяця! Розносилась з своєю Марусею. От не бачили! Та тьху! (Плює). Оце раз тобі. (Плює). Оце два. (Плює). Оце й три!
Явдоха
Та ти не дуже тут! Ач, як розходився…
Тупиця
(сіпа її).
Та цить! п’яний.
Кабиця
Ти думаєш, що я не знайду собі кращої? Та за нас всяка з радістю піде! Кабиця не абищо? Ні? Ти пошукай ще другого Кабицю, от що, а не то що!
Цвіркунка
Молодець-таки, молодець!
Кабиця
(зиркнув скоса).
Поцілуй мене сьогодні, а я тебе завтра! Та дивись не підступай близько!
Цвіркун
А хоч би оперезав її добре, оту гаспидську.
Тупиця
Та ти, Харку, дуже й не сердься; не ти, мовляв, тратиш, а вони…
Кабиця
Та й то!
(Чухається).
Тільки задля чого я попа поєднав? От він у церкві дожидається! От тобі і халепа! Тут налагодивсь оце зараз женитись, а тут… А, матері вашій ковінька! Що ж ви думаєте, що трудно мені женитись?
Цвіркунка
Які ж тут труднощі оженитись? Хіба ж ми мало переженили усякого народу. У нас на Чорноморії швидко всі діди (морга на свого) переженяться з молодими дівчатами! Тепер уже така поведенція, що старі женяться з молоденькими не тільки в нас, у Чорноморії, а по всьому світові!
Цвіркун
Та годі тобі, хоч дух переведи! Це біс, а не жінка! І не заціпить їй, бісовій торохтійці! Тим часом Тупиця каже щось Наталці, та виходить до кімнати.
Кабиця
Коли мені на прикрість, то й я докажу свого! Оженюсь зараз!.. Таки от, от тепереньки, зараз… Я вже налагодивсь!
(Повертається і точиться на Цвіркунку).
Дівчата, хто за мене хоче? Зараз візьму! Уставай котра!.. Хоч і дві – нічого!
Дівчата з криком: «Цур тобі! Одчепися» – тікають з хати.
От тобі і Кабиця!.. Минуло наше!
Тупиця
Не журись, Харку; я знаю таку дівчину, Що тебе коха від щирого серця і вийде за тебе з радістю!
Явдоха
І господи як любить!
Цвіркунка
(набік).
Ніде дітись, треба любити.
Цвіркун
(круте головою).
Та цить хоч тут!
Вона затуля собі мерщі рукою рота.
Кабиця
Хто ж вона?
Тупиця
Та ти її, либонь, знаєш; Кулина Кучугурівна з-під Самари.
Кабиця
Кулина?! Що це мені втретє про неї?.. А вона хіба тут?
Тупиця
А ось… Глянь!
На порозі з’являється Кулина блідна.
Вихід VI
Ті ж і Кулина.
Кабиця
(протира очі).
Свят, свят! Справді, чи не вона? Кулино, це ти чи душа твоя?
Кулина
(крізь сльози).
Я, Харку…
Кабиця
Гай, гай! Як же ти змарніла та зблідла!
Кулина
Тим-то ти вчора і одцуравсь мене!
(Плаче).
Тупиця
Не диво, що й змарніла; малий світ із Самари пішки притюпати. От щасливий ти, Кабице, що так тебе люблять!
Явдоха
Нещасна, як тінь яка! Так за тобою побивається!
Цвіркунка щось хоче сказати, та силою держить рота, а Цвіркун їй пригрожує.
Кабиця
(підходить до Кулини, трохи протверезившись).
Справді ти за мною так пропадаєш? Голубко моя, як же мені тебе жалко, як на тебе гляну!
Кулина
(пада йому на груди).
Не кидай мене, Харку!
Кабиця
Ні, не покину! А що, знайшлась і мені дружина. Аж на серці вияснилось! Таки так весело стало, як давно не було!
Наталка і Маруся показуються на дверях.
Люде добрі! Пане отамане! Простіть мене – я дуже був винен перед цією дівчиною; критись не хочу, чи я прокурив з козацтвом тут своє слово, чи на мене найшло… а якось оця щира душа у мене й з ума вилетіла. Спасибі богові, та й вам, пане отамане, що довелось хоч оправдатись. Благословіть же нас на чесний шлюб.
Тупиця
А що – не козак! Не казав я вам, що в нього щира душа! Ну, спасибі ж тобі, брате, що піддержав лицарську честь. Дай тебе як брата обняти.
Явдоха
Прости ж і мене, Харку, що я тебе поводила.
Кабиця
Та я вже ні на кого не сердюсь.
Наталка і Маруся обіймають Кулину; вона обніма Явдоху.
Цвіркунка
Ну, Харку, не ждала од тебе такого: не похожий ти на мого бугая! Оце козак, так козак! Аж покращав зразу; гляньте-бо на нього! Дай я вже тебе поцілую.
Кабиця
Спасибі, Ївго!
(Цілує).
Цвіркун
Годі, годі!.. Та годі ж, кажу тобі, чортове кодло! Тут і розірву!
(Кидається).
Цвіркунка
(одскакує).
Тю на тебе! Хіба я справді? Це ж до речі тепер…
Тупиця
Та нуте вже, не робіть бешкету. От сідайте лишень, та поблагословимо молодих.
Кабиця
Оце гаразд… та мерщі й до вінця.
Явдоха
Марусю! Піди ж там вийми Кулині рушники; все чисто, що треба.
Кулина, Наталка і Маруся виходять.
Вихід VII
Тупиця
Ну, Харку, люби ж свою Кулину та жалуй її; натерпілась вже вона, бідна сирота! А жінкою тобі буде такою, що дай боже й мені, якби молодчим був. А ти таки кинь уже і теє… далебі, так!
Кабиця
Та я такий радий, що хай йому хрін! І любитиму, побачите, ох, Кулину! А Горпині-шинкарці тепер од мене дуля!
Вихід VIII
Кулина входить, несе на тарілці рушники і хустку; за нею йдуть Наталка і Маруся; Ілько зазира в вікно.
Явдоха
На лишень, Ївго, подерж тарілку; а ти, Харку, встань, та беріть у нас благословення, та й з богом!
(Бере в Кулини тарілку і оддає Івзі).
Кабиця
(встає, озирає себе, бере Кулину за руку і підводить її до Тупиці й Явдохи).
Благословіть, тату, і ви, мамо, молодим на рушник стати.
Ілько
(тихо).
Коли б ще не впав!
Тупиця і Явдоха
Боже вас благослови та поможи вам на добре діло!
Кулина перев’язує хустками Цвіркунів; усі сідають.
Кабиця
От і ми діждалися-таки хустки; перев’язали й нас; прощавай, бурлакування!
Ілько
(тихо).
Давно час з ним попрощатись.
Кабиця
(співа; останні два рядки кожного куплета співають двічі).
Ой ти, дівчино,
Горда та пишна,
Ой спасибі тобі, серце,
Що за мене вийшла!
Кулина
Як же мені, козаченьку,
За тебе не вийти?
Що без тебе не матиму
Я життя у світі.
Кабиця
От тепер ти, моє серце,
Будеш панувати:
Єсть у мене вівці, коні
І воли рогаті.
Ілько
(з вікна).
Будеш мене, моє серце,
У плуг запрягати
Та по спині ломакою
Добре потягати.
Явдоха
(забачивши Ілька в вікні).
Чи то ти, Ільку, в вікно дивишся? Іди сюди, вражий парубче!
Вихід IX
Ті ж і Ілько.
Ілько
Помагайбі на все добре!
Явдоха
Спасибі, синку! Наталко, іди сюди; ти будеш дружкою, а Ілько боярином. Гаразд, що трапився боярин з дружкою, а то Кабиця налякав був так дівчат, що й розбіглись геть!
(До Цвіркунів).
Оце ж буханець панотцеві і пляшка горілки, та й ідіть, нехай вам бог помагає!
Усі виходять, окрім Явдохи, Марусі і Тупиці. Музика гра на відхожу.
Тупиця
Ну, хвалити бога, аж на душі полегчало. Я й не сподівався, щоб усе так гаразд вийшло. Окрутили Кабицю, та й будуть щасливі! Та ти знаєш що, Явдохо? Уже коли робити добро людям, то робити. Оддай Марусю за Івана Прудкого!
Явдоха
Та воно б так, добродію; та треба перше з людьми розпитатись.
Тупиця
Та вже з ким хоч питайсь, то всяк скаже, що він козак добрий, з себе бравий, не п’яниця, не волоцюга, не розбишака, а моторний, проворний, хоч до лука, хоч до дрюка!
Входить Маруся.
А що, Марусю? Я тебе оце сватаю. Скажи лишень по правді, чи ти підеш за Івана Прудкого?
Маруся
А чом же, як мати скажуть?
Явдоха
От, бач! Вона до цього торгу й пішки: вона давно на нього оком стріляє.
Маруся
Бачите-бо, мамо, як за Кабицю я не хотіла, боже мій, сама б собі смерть була заподіяла; так ви казали все йди та йди; а за Івана то не кажете…
Явдоха
Бо я Івана боялась, що молодий ще дуже, та й не такий безпешний, як старий!
Маруся
Бачте, мамо! Отже слухайте:
Ой пий, мамо, тую воду,
Що я наносила,
Хвали, мати, того зятя,
Що я полюбила.
Тупиця
Не розливай води, сестро,
Бо тяжко носити;
Не розлучай дочки з милим:
Тобі з ним не жити.
Тупиця
Не розливай води, сестро,
Бо тяжко носити;
Не розлучай дочки з милим:
Тобі з ним не жити.
Маруся
Не розливай води, мамо,
Бо тяжко носити;
Не розлучай мене з милим:
Тобі з ним не жити!
Явдоха
Еге – бач! Себто матері на здогад буряків, щоб дали капусти!..
Тупиця
Отже слухай, Явдохо! Ти на свої витребеньки плюнь! Те що молодий, то й добре: молодому треба молодої. Я вдівець, дітей нема зроду, то вже от мені і вмерти треба, а це Іван мій хрещеник, то він за сина в мене й буде.
Явдоха
Та як се ви, добродію, кажете, то я й теє… Так де ж він?
Тупиця
Та він тепер у козацькому ділі, та швидко й буде.
Чути гомін і топіт.
Тупиця й Явдоха
(заразом).
Що там таке? Та се наше весілля йде з вінчання.
Вихід X
Цвіркун, Цвіркунка, Ілько, Маруся і Наталка. Чутно весілля все більше і більше.
Летів горностай через сад,
Пустив пір’ячко на ввесь сад,
Збирайте, дружечки, пір’ячко,
Звийте Кулині гіллячко.
Всі придивляються до вікна. Весілля наближається під саме вікно. Чутно музику.
Цвіркунка
Таки-таки журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель!
(Аж заливається регочеться).
Тупиця
От тобі й окрутили Харка!
(Через вікно).
Ільку, Ільку, заводь молодих в мою хату: нехай там при мені одбудуть весілля.
Цвіркунка
(вбіга).
Перевінчали вже! Таки такий веселий молодий. Іще піп дав по чарці, то вже – боже мій!
Цвіркун
А ти і в церкві реготалася? Тривай, я тебе перехрестю дома!
Ой сват добрий, ой сват добрий, а сваха лихая,
Наварила варенухи, а нам не дала.
Ілько і Наталка ввіходять.
Поставила на припічку, – кішка пролила.
Тим, тим пролила, що нам не дала.
Нехай тече, нехай тече до самого вуха,
А щоб наша пані сваха та не була скупа!
Явдоха
(поки співають – метушиться і виймає з исника три пляшки з горілкою, варенухою і медом, буханки, хліб, гільце і ставить на столі. Після того оддає одну Цвіркунці).
Сідайте, сідайте! А ти, Ївго, пошануй Наталку та Ілька. Спасибі, що потрудились, а то б досталось бігати та шукати боярина з дружкою.
Цвіркунка
Та тут такий вражий Ілько балакучий та чудний. От бач тут і мовчав, мов не він, а як пішли до попа, то всю дорогу регочеться та жартує, – а я й собі…
(Частує Ілька).
Він, покепкувавши з неї, біжить собі.
Цвіркун
Та мовчи ж, ледащо! А то я й тут ще дам товченика тобі.
Тупиця
Та годі тобі витребенькувати! Сідай лишень та слухай готового; оце ми вже одно діло добре зробили, що старого Кабицю оженили з Кулиною; а тепер я сватаю Марусю за Івана Прудкого.
Цвіркун і Цвіркунка
Так що ж? Боже помагай! І ми знаємо, що то козак хороший!
Тупиця
Так рішай же, стара: чи даєш благословення своїй дочці за мого Івана? Він козак бравий; дівка його любить і хоче за нього заміж. Чи так, Марусю?
Маруся
Коли матуся скажуть, то авжеж!
Тупиця
О, бач, ну кінчай же діло!
Явдоха
Та де ж він? Нехай же з’явиться! Як бог дасть, що вернеться, то я і поблагословлю їх, коли вже так бог судив Марусі. А до того часу нехай лиш молода нас почастує. Треба могорич запити.
Тупиця
Оце річ до діла! Ану лишень, Марусю, давай по чарці. Ми вип’ємо за твоє з женихом здоров’я.
Маруся
Од щирого серця.
(Частує сотника).
Тупиця
Та і тобі, Наталко, я незабаром, може, кого надибаю.
Наталка
Я і сама знайду собі. Тупиця. О! Та ти метка!
Сміються.
Вихід XI
Ілько
(вбіга і співає).
Ей, гоп, гоп, гоп та чуки,
Повернулись козаки…
Усі
Чи вже, чи справді? Тупиця. Клич же їх декого сюди: до свого козака на змовини.
Ілько вибіга.
Іван
(за лаштунками).
Ой заржи, заржи, вороний коню,
Під круту гору йдучи,
Нехай зачує серце дівчина,
Снідання готуючи!
Перерва мала.
Маруся
Ой матінко! Се ж Іван, се ж моє кохання!
Явдоха
Слава ж тобі господи!
Цвіркунка
Цитьте лиш. Годиться і нам зустріти його піснею!
Перечула я через люде,
Що мій милий в гості буде;
Ніч моя темна, а зіронька ясна,
Доленька моя вже щасна.
Іванів голос
Ой на волики та налигачі,
А на коники пута,
Ох і бог знає, бог і відає,
Чи побачимось тута.
На остатнім слові входить Іван. Маруся до нього кидається.
Тупиця
Та що-бо ти, Ївго, стрічаєш сумною. Хіба не втнеш веселішої!
Ївга
(зразу пританцьовує).
Ой надіну черевики
Та піду я на музики,
З козаченьком пожартую,
З милесеньким потанцюю.
Черевички ж мої,
І Іван при мені.
Отож любий, чорнобривий
Сподобався мені!
Усі гуртом остатній приспів підхоплюють. Ілько з Ївгою пританцьовують.
Черевички ж мої і т. д.
Ївга
Не дай, матінко, на бога,
Мене заміж за старого;
А оддай хоч завтра зрана
За коханого Івана!
Черевички ж мої,
І Іван при мені.
Отож любий, чорнобривий
Сподобався мені!
Усі
Черевички ж мої і т. д.
Ївга
Хоч нема в Івана грошей,
Так зате він сам хороший,
Так зате він приголубить,
Бо так щиро мене любить!
Черевички ж мої,
І Іван при мені.
Отож милий, чорнобривий
Сподобався мені.
Усі
(підхоплюють разом, а тим часом козаки і дівчата підходять).
Черевички ж мої і т. д.
Тупиця
Ану-те лишень утнемо на славу нашим чорноморцям.
Хлопці
Слава! Слава! Слава!
Нашим козаченькам слава!
Увесь гурт
Слава нашим козаченькам!
Нехай ворог гине!
Слава нашим чорноморцям –
Орлам України!
Що в гори йдуть –
Черкеса б’ють,
Беруть срібло й злато,
А вернуться додомоньку,
Аж мліють дівчата!
Жіночий гурт
(цей куплет співають двічі).
Ой час-пора тобі, мати,
Кидати коцюбу,
Виряджай-но свою дочку
З козаком до шлюбу!
Хлопці
Слава! Слава! Слава!
Нашим козаченькам слава!
Увесь гурт
Слава нашим козаченькам!
Нехай ворог гине!
Слава нашим чорноморцям –
Орлам України!
Завіса спада
Кінець
Примітки
Новоселиця – друга назва запорозького міста Самари за часів Нової Січі (1734 – 1775).
Ваші голови, отамане батьку й товариство… – так віталися запорожці.
Не бери краще, бо в шапці будеш… – за весільними звичаями «бути в шапці» означало – узяти погану жінку.
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 37 – 52.