Старина
Маркіян Шашкевич
Старина – є то піснь хороша, дзвеняча, що різним способом в наші часи загомонює, що різним настроєм озиваєся з передвіка до нас – і раз тихим миленьким голосом промовляє, обнимає солодким чувством серця, а знова піднімає величною силою душу, чудує, казав би-сь, надприродними ділами ум послідніх, – то знова залебедить тужно, плачем голубиним дідів розплакує сини, то знова обвівує потіхою і радощі в серця нагортає, а в душах зводить святую почесть покійним праотцям.
Старина – є то великий образ, є то дзеркало як вода чистоє, в котрім незмущенноє являєся лице столітей. Там тобі, внуче, глянути, а взриш, як твої отці, твої діди жили, що діяли, що їх веселило, радувало, а що печалило, якоє сонце межи ними сіяло, як думали, яким духом обнимали природу, окресності, світ цілий, з ким ся стирали і як се на них ділало, який їх світ внутренній, а який зверхній, що їх наділяло до сильного діяня, а що їм силу віднімало, який їх язик, яка бесіда, яка їх душа, яке серце, – словом, якими хотіли перед тобою явитися і що по тобі ждали.
Сесе всьо для нас не бридня. Чужина нас займає, чому ж би нашина не прилягла до серця, не промовила до душ наших сильним словом. Окрухи, ба великі кусні сего образа, сего чудного дзеркала придержались донині, переховались по церквах, по монастирських книжницях, по чесних священиках, по піснелюбних дяках, не щоби і під низькими стріхами, по сановитих господарях, которе вони честять і переховують, мов святий подарок з неба. Сукромі голоси бринять по всій Русі (то піснев, то казков, то небилицею, то поведінкою, то приповідкою, то заганкою, то обрядом і м. і.). Лиш їх скликати водно, а стане піснь велика, довга, безконечна, що цілим світом загуде, що сильно загримить славу передніх і нинішніх літ всього народа.
Знайшлись многоучені мужеве (лиш їх не годі на так великоє діло), що занимаються, хотячи згорнути тоту неув’ядаєму красоту передвіцьку. Честь і повна подяка не мине їх; коб лиш не далеко відсували радость нашу і щоскорше дали нам хісноватися тим, що придбали своїми трудами.
Примітки
Ся статья есть передмовою до народних пісень:
1. Літай, літай, сивий орле, по глубокій долині;
2. Кляла цариця, вельможна пані;
3. Казав ми батенько пігнати кози.
Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 91 – 92.