«Знаєш, Саню-серденько!..»

Опанас Шпигоцький

Знаєш, Саню-серденько!.. О мила година!

В весну, в лузі темному, ми рвали квітки;

Ніжні твої рученьки плели мні вінки.

«Швидше стане, – мовила ти, – чорна калина,

Ніж покине милого ввік вірна дівчина».

В щічках твоїх ніжненьких угнулись ямки,

В ясних чорних оченьках тремтіли слізки;

В руки мої впала, мов маленька дитина;

Стонеш, ніби горлиця, і к груди грудь льне;

Мовиш: «Чи кохаєш, як кохав ти мене?» –

Хай, хай люди стануть всі тверді, як камні,

Хай барвінок в весночку зав’яне, посхне,

Білий світ ввесь в чорному потопне тумані,

Вірний ввік останусь все коханій я Сані.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы», 1830, № 9 (травень), с. 52, як другий вірш у добірці під спільним заголовком «Два сонета малороссийских». Перед текстом стоїть цифра 2, а нижче – показано розмір, яким написано твір:

– 0 – 0 – 000 – 00 – 0

– 0 – 0 – 000 – 00 –

Твір є вільною варіацією на тему другого сонету А. Міцкевича «До Лаури». Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 83 – 84.