Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Іван Вагилевич

Ю. Романчук

Іван Вагилевич уродився 2 вересня 1811 р. в Ясені Горішнім, селі Калуського повіту, де єго отець Микола був священиком. Гімназію скінчив в Станіславові. Принятий відтак до духовної семинарії у Львові, став в році 1830 ходити на філософію, але займався більше етнографією та гісторією ніж обов’язковою наукою, тому перепав з математики і мусів семинарію опустити та пішов на екстерну. Тогди пізнався з польськими літератами і писав польські вірші, а потім пізнався і з Маркіяном Шашкевичем, переймився єго думками, став членом єго кружка і прибрав ім’я Далібор, ходив межи народ, студіював єго звичаї, списував народні пісні та розсліджував пам’ятники бувальщини (єму здавалося, що в печерах Карпатських скал знайшов рунічні написи).

Відтак став переписуватися з чеськими та російськими ученими (Шафариком і Погодіним) і поміщав етнографічні розвідки в часописях, особливо чеських, помагав складати «Русалку Дністрову», та коли кінчив теологію, в р. 1839, ім’я єго вже було звісне в Празі, Москві і Варшаві. Але правительство краєве ставило єму, так само як Головацькому, перепони до висвячення, а поліція тримала їх під надзором за участь в зложенні «Русалки Дністрової» і за кореспонденцію з російськими письменниками. Він став жити найбільше в польських кружках і на аристократичних вечерках пописувався знанням генеалогії всіх знатніших родів, так що єго називали ходячою енциклопедією.

Власть духовна помимо кількаразових заходів і просьб не хотіла єго висвячувати, та помилувала аж по виданні руської граматики в польській мові в р. 1845. Відтак він оженився, а в р. 1846 висвятився і дістав завідательство в Нестаничах, де давніше був Маркіян Шашкевич. По настанні конституції в р. 1848 польські пани, котрі против Руської Ради заснували Руський Собор, заманили єго до Львова, щоби редагував газету «Дневникъ руській», маючий приєднувати русинів для поляків. Але «Дневник» не знайшов собі прихильників межи русинами та й вже по 9-ім н-рі з 25 жовтня перестав виходити, коли комендант Львова по бомбардованні міста розв’язав враз з польською Радою Народовою і Руський Собор.

Вагилевич лишився без кусника хліба, бо консисторія не позволила єму вернути на свою посаду, доки за самовільне опущення єї не відбуде кари реколекції. Остеріганий деякими приятелями поляками, що єго довгі літа можут тримати в замкненні, боявся піддатися карі і перейшов на протестантську віру. Тепер він тяжко бідував, працюючи за дуже мізерну плату при польських видавництвах, і не раз навіть голодував. Умер 10 мая 1866, лишивши вдову і двоє дрібних дітей в найбільшій нужді.

Вагилевич був спосібний і трудящий чоловік з бистрим розумом і буйною фантазією, притім же палкий, нетерпеливий та хиткий. Діставшися в товариство людей, котре не було для него корисне, та гнаний нещасним темпераментом, збився з дороги і марно згинув. Напрацювався багато і знав багато, а лишив мало, по польськи писаного більше як по руськи. Велику часть розвідок наукових не викінчив, они недруковані спочивають в рукописях.

Матеріяли:

1) Русалка Днѣстровая. У Будимѣ. 1837.

2) Дневникъ руській (Dnewnyk ruskij), видаваний Вагилевичем у Львові від 30. VIII, до 23. X. 1848 раз на тиждень кирилицею і латинськими буквами.

3) И. Онишкевича Руська Бібліотека Томъ 3-ій. У Львовѣ, 1884.


Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 337 – 338.