Марійка

Сидір Воробкевич

«Дитино рідненька, що сталось з тобов?

І днину і нічку долинов, горов

Шукала-м, питала-м. Де-сь була? скажи!

На двоє серденька у грудях не рви».

«Ах, ненько-голубко, великий мій біль!

З рокити розбився мій сизий сокіл!

Його я шукала по дебрах, грунях,

Миналась, топилась в гарячих сльозах.

Лежав він у крові і руку поклав

На серце і ніби до мене шептав:

Марійко, на той світ зо мною ходи!

Там житимем тихо, без лиха-біди…

Над ним я сиділа і нічку і день»…

«Ти сціпла, дитино, з морозу, як пень!

Ходи-но до печі, я кину ще дров,

Тобі стане лекше, розгрієся кров».

«Ні, ненько-зозулько, пропало усе!

Не чуєш, як він мене д’собі зове:

Ходи вже, Марійко, бо сумно мені

самому лежати при зимній скалі!..

Іду вже, мій милий! А ти ми прощай,

Старенька матусю, й здорова бувай…»

Упала на лаву і зблідла, як сніг,

А мати зімліла, звалилася з ніг.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 325 – 326