Дуже просто

Володимир Голань
(переклад Світлани Шакули)

Як це давно, що ти чекав

аж до кінця робочої зміни…

Авіаудар наших мрій зруйнував

вежу відчаю, будинки злиднів?

Будинки, де людям завжди зимно,

хоча живуть вони в своїй атмосфері,

бризкають водою на скляну вітрину

шафи, де лежать заборонені речі.

Шафи, котра лише дратувала

своєю пишністю очі всіх бідних,

лише на хвильку обдарувала,

забравши надію у тих, що осліпли.

І вся ця вода назад відбивається,

падає знову на бідних людей,

старе життя до них повертається,

життя авторитарних ідей.

Пройшли ті часи, коли ти ще мріяв

про мир і добробут, даровані долею,

допомога прийде, коли люди – діють,

створюють те, що ще – не створене.

Обов’язок поета – нагадувати людям про злочини, а у вересні 1938 року найбільшим злочином проти Чехословаччини був Мюнхенський договір. Але автор у своєму вірші засуджує і тих, хто мріє про відновлення колишнього монархічного правління, під час якого нібито був “порядок” та “розкіш”.