Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Культурологія / Універсальні виміри української культури / Світове Дерево як культурний символ єдності в різноманітті

Універсальні виміри української культури

Світове Дерево як культурний символ єдності в різноманітті

О. В. Добродум

«Кожний лист дерева стає сторінкою священного писання, якщо якось душа навчилася читати».

(Сааді)

На межі тисячоліть, у ході помітного пожвавлення та неухильного розширення взаємодії національних та етнорегіональних культур, внаслідок чого поступово вимальовуються контури інтегральної картини, що репрезентує культуру людства в цілому, виникла необхідність осмислення єдиних вимірів світової культури, яка не існує осторонь від своїх складових частин – національних та етнічних культур, а складається з них у багатобарвну глобальну єдність. Цілісність життєвого світу людини, взаємозалежність та взаємодія його складових частин знаходять прояв у єдності різноманіття та різноманітній єдності ансамблю культур та поліфонії його національних складових елементів. Тому про світову загальнолюдську культуру не можна говорити поза її конкретними національними проявами. Про співвідношення загальнолюдського та національного в культурі в свій час добре висловився наш видатний земляк, відомий філософ Микола Бердяєв, котрий писав: «Вселюдськість не має нічого спільного з інтернаціоналізмом, вселюдськість є вищою повнотою всього національного». Виступаючи проти нівелювання національного, він вважав, що жодної «інтернаціональної цивілізації» не існує поза «моєї національності та мого людства» (1, с. 154). Ці положення ще й дотепер не втратили своєї актуальності.

Одним із шляхів розв’язання проблеми співвідношення національного та загальнолюдського, універсально-культурного та національно-культурного є аналіз образів, символів та сюжетів різних культур. Метою цього аналізу є виявлення їх спільності, встановлення якої дає можливість говорити як про наявність елементу універсальності в окремих національних культурах, так і про те, що універсально-культурне існує не в удаваних загально-абстрактних формах, а лише через конкретні національні культури. Єдність людської природи дає нам всі підстави твердити, що усьому людству притаманні спільні культурні риси.

Сказане певним чином пояснює мотивацію інтенсивних теоретичних пошуків сучасними культурологами, соціологами, філософами та психологами певних культурних універсалій. Деякі з останніх, зокрема, пояснюють наявну інваріантність культурних феноменів різних часів та народів фактом існування архетипів колективного несвідомого, котрі тим чи іншим чином поступово частково актуалізуються на верхніх шарах людської свідомості в процесі творення культурних форм. Результати цих пошуків дозволяють припустити споріднену природу всіх різноманітних творчих проявів людини у різних сферах її діяльності, зокрема, в науці, теології, філософії та мистецтві. Уроджена одеситка, загадковий «сфінкс 19-го століття», О. Блаватська зазначала: «Хто може, ретельно вивчаючи релігії та космогонічні міфи, не відчути, що цей разючий збіг концепцій у своїх екзотеричних формах та езотеричному дусі є результатом не збігу, а проявом певної загальної схеми? Це показує, що вже в ті століття, що відділені від нас непроникним туманом преданій, людська релігійна думка розвивалася у повній згоді у всіх частинах нашої планети» (2, с. 228).

Щоб простежити спорідненість загальнокультурних уявлень різних народів, я вирішила взяти за предмет аналізу символ Світового Дерева, в основі якого, на мою думку, лежать певні єдині унверсально-архетипні форми колективного несвідомого, котрі маніфестують себе у різноманітних образах, символах та сюжетах міфологічних, теологічних або фольклорних складових таких національних та етнічних культур, які дуже різняться між собою.

Феноменологічне бачення даної проблеми можливо представити, як на мене, у дусі або «філософії життя» О. Шпенглера, або «аналітичної психології» К. Юнга, або «історії ментальностей» Ж. Лефевра та М. Блока, концептуальні наробки яких значною мірою сприяли тому, що сучасні культурологи вийшли на нові методологічні обрії у накресленні майбутніх контурів нового способу осмислення культури людства у спільному загальносвітовому контексті.

Останнім часом і у вітчизняній науці також з’явилися оригінальні спроби філософсько-культурологічного осмислення української культурно-світоглядної спадщини у загальносвітовому культурному контексті, зокрема, в працях С. Кримського, М. Поповича, І. Мойсеїва, В. Жмиря, О. Забужко та інших (3), а також відомих вчених української діаспори Е. Онацького, О. Кульчицького, Б. Цимбалистого, М. Шлемкевича (4).

Вітчизняними ученими змальовуються сповнені романтичного натхнення шляхи занурення в дух нації, «у душу народу» як у щось таємниче, містичне, ірраціональне, адекватне початковому «сенсопокладанню» культури. І як би не відрізнялися ці дослідження між собою, їм все найчастіше стає властивим визнання того, що, існуючі на всіх етапах становлення і розвитку етносу, певні психоповедінкові архетипи як щось колективно-несвідоме, обумовлюють, з одного боку, унікальну душу української культури та своєрідність формоутворень її феноменального світу, а з іншого – визначають специфіку світовідчування та світосприймання окремої особистості. Загальне «психічне оснащення» особистості конкретного культуротворця приводить до справжнього цілеформування і цілездійснення ідей у мистецтві, котрі не декларуються, а переживаються, оскільки пропускаються через органічні настанови колективно-архетипних за своєю сутністю національних почуттів та національного «духу», які, серед іншого, матеріалізуються в таких символічних образах та формах, витоки котрих сягають далекої історичної минувщини.

Вже багато століть тому архаїчна людина, як відомо, моделювала світ за допомогою чуттєво-символічних образів. Таке моделювання соціокультурного простору та часу, в межах якого вона орієнтувалася в своєму сповненому прихованих смислів світі, спиралося на використання, серед іншого, символічного уявлення про «Світове Дерево». У різних цивілізаціях та культурах Світове Дерево, включене до конкретної міфологічної системи, давало можливість людським, символічно-практичним чином засвоїти фізичні час та простір. Це дозволяло не тільки осмислювати навколишній світ конкретної реальності, але й проекціювати свої уявлення на ті просторово-часові параметри світу, котрі не були представлені наочно, у повсякденному досвіді, адже корені цього Дерева йдуть у підземний світ (вічне царство мертвих), а крона знаходиться у світі вищих сил. Шаман, жрець або герой могли піднятися по його стовбуру на небо і вступити в контакт з надприродними силами або одержати надзвичайні знання тощо. Таким чином, Світове Дерево виступало засобом побудови певної комунікації людської спільноти з вищим сакральним світом, поступово ідентифікуючись з ним.

Образно-художнє засвоєння світу відбувається в процесі функціонування мистецтва, котре на кожному етапі свого розвитку трансформує використані інваріантні символи, переводячи їх у ту чи іншу митецьку форму. Але основний інваріантний зміст символу при цьому не втрачається. Якщо взяти розвиток нашого мистецтва, то воно має коріння у мистецтві давньослов’янської спільноти в цілому. Спочатку мистецтво тієї доби виступало «одночасно і у ролі обрядово-ритуального дійства, і у ролі «засобу масової інформації», не говорячи вже про з’єднання художньої та побутової функцій» (5, с. 72). Але у цьому мистецтві можна виділити декілька постійних знакових виражень певних космологічних ідей та символічно-обрядових уявлень, що мають в своїй основі архетипну рослинну семантику, суть якої зводиться до таких смислів, як життєдайний ріст, сакральну плодючу силу, квітчастість сущого у загальнокосмічному масштабі, тобто про речі, безпосереднім уособленням яких був символ Дерева.

Серед них – культ квітки (модифікованого дерева), присвяченого Перунові, що мав восьмипелюсткову конфігурацію (аналогічна форма властива плану перунових святилищ). Подальша еволюція просторової символіки йшла шляхом втрати безпосередньої чуттєвої даності символів та формування абстрактних символів кола та квадрата, зв’язаних з образно-загальним моделюванням людиною навколишнього простору та визначенням свого місця в ньому.

Така метаморфоза чуттєвих образів квітки, пелюстка, дерева взагалі може бути пояснена подальшою еволюцією символу як конструкта, що має певні елементи самостійного існування, відстороненого від реальності шляхом перенесення у внутрішню сакралізовану систему образотворчих реалій. Подібне перенесення виявилося дуже вдалим колективно-індивідуальним винаходом, оскільки дало можливість не тільки абстрагувати або знаково-естетично перевтілити (символізувати) реальні об’єкти природи (Сонце, дерево, людину тощо), але й переводити процесуальні-часові явища (природні цикли, ріст усього живого, народження і життя людини) у предметно-понятійні способи їх розуміння (такі, наприклад, як Богиня родючості, Дерево життя, Хазяйка вогню тощо).

Слов’янське язичество стало основою, на якій виросла ціла плеяда українських народних майстрів, чия індивідуалізована творчість по-своєму втілює архетипно-колективні традиційно-канонічні образні елементи митецької творчості. Іноді це знаходить прояв в інтуїтивному схопленні сутності давніх космологічних уявлень, коли сучасні митці, подаючи первинні метафорично-закодовані мотиви у вигляді початкових архетипів, осяяних міфологічним світлом поганської давнини (6), органічно відтворюють весь смисловий комплекс, котрий складав основу стародавньої світоглядно-культурної символіки, у тому числі – і Світового Дерева.

Звертаючись до сучасних художніх творів такої спрямованості, достатньо легко можна простежити рудименти древнього культу Світового Дерева, актуалізація якого у них означає встановлення стрункої системи світоглядних зв’язків, визначену узгодженість і упорядкованість небесного, земного та підземного світів, подолання станів хаосу і розпаду. Подібну функціональність несе й увінчаний німбом таємничості ілюзорно-казковий «поетичний сад» нашого великого співвітчизника, «українського Сократа» Григорія Сковороди, місцями вкрай складного та незрозумілого із свою незвичною, самобутньою мовою, місцями простого та непретензійного, як народна пісня та той фольклорний ґрунт, на якому вона виросла, але неодмінно сповненого виняткової могутності та народної величності (7; 8).

Символ Світового Дерева в міфологічних уявленнях багатьох народів, зокрема, і українців, слугував своєрідним зразком космоустрою, переходом від хаосу до упорядкованого світу. Витоки подібних уявлень йдуть до найглибинних основ міфологічної свідомості наших предків, в якій антитеза «космос – хаос» була представлена формулою творіння та впорядкування світу шляхом розгортання просторових тріадичних структур Світового Дерева. Дослідники (М. Костомаров, О. Потебня та інші), аналізуючи український фольклорний матеріал, зазначали, що колядки, рушники із зображенням дерева та двох птахів, символізм вишиванок та писанок мають паралелі із світовими міфопоетичними образами (у «Ригведі», «Старшій Едді», іранських міфологічних мотивах) творення світу та переходу від хаосу до космосу як його упорядкування.

Оскільки розуміння світу є своєрідною проекцією на зовнішню реальність певних узагальнених життєвих уявлень, притаманних даному народу, то вся міфологічна космологія давніх українців була перенесенням із Землі на небо форм нашого землеробського та сімейного буття (9, с. 61). Архетипи життєвої сили та плодючості інколи переносилися з рослинних символів на джерело сили самих рослин – на землю. Як свідчить І. Нечуй-Левицький, в обрядових піснях мова йшла про поле, на котрому «оре золотий плуг шістьма половими волами з золотими рогами. На волах ярма тесові, кедрові, а занози – мідні». За тим плугом ходити сам Господь. Святий Петро поганяє волів, а Матір Божа носить золоте насіння» (10, с. 23). Інакше кажучи, для давніх українців характерно, що культ цвітіння та плодоносіння, відчуття таїни усього живого тісно переплітався із шануванням та любов’ю до самої Матері-Землі, породіллі й годувальниці усього сущого. Символом української культури, українського способу життя, безумовно, є землеробство. Причина цього полягає в тому, що українці складають чи не єдиний в Європі автохтонний етнос, котрій за весь час свого існування не змінював місця свого перебування, через що весь детермінований природними циклами й сільськогосподарським календарем уклад нашої життєдіяльності (праця, традиції, культура, мова та ментальність) став максимально адаптованим до однієї й тієї ж засвоєної певним видом праці території (ландшафту).

Земля… Для українського селянина всіх часів це поняття позначає цілий Космос, у якому він посідав центральне місце, адже «усі з землі й усі в землю». Земля давала не тільки «хліб насущний», але і хліб духовний, і саме в обрядах землеробського культу сформувалася переважна більшість базових та надбудовних структур суспільства (9, с. 60).

Відомо, що відношення до землі українського селянина межувало з її обожнюванням, її величали Святою та Матір’ю. Найбільше страшною клятвою була клятва землею. Землю не можна було без потреби будь-чим бити – це був такий самий тяжкий гріх, як і побиття рідної матері. Навіть небо здавалося нашим предкам ланом, а зірки – чередою овець. Окремі сузір’я в українській народній астрономії називалися за аналогією з фрагментами віковічного землеробського досвіду: Велика Ведмедиця – «Візок», Плеяди – «Квочка», Гіади – «Чепіга», Мала Ведмедиця – «Пасіка», Орел – «Дівчина воду несе».

Високий семантично-образний статус рослинної символіки в культурній традиції українців визначається тією важливою роллю, яку відігравав у нашому житті культивований рослинний світ. Відповідним чином це відбилося й у найсуттєвих моментах культурно-світоглядної свідомості, центральним смисловим центром якої став символ Дерева. Слід сказати, що спроби визначити центральне світоглядне значення символу дерева давніх українців у зв’язку з тим, що деревина для них була загальновживаним будівельним матеріалом не є коректними, оскільки цей образ зустрічається як у народів, життя яких проходило в оточенні лісів, так і степових або навіть пустельних народів. Крім того, дерево у складі їх світогляду мало ознаки живої рослини, а не мертвого матеріалу, тому воно виступало лише як конкретно-образне втілення більш універсальної, життєвої семантики, як наочне втілення загальної ідеї життя.

Роль рослинної символіки (образів Світового Дерева) у світоглядно-культурній орієнтації була достатньо значною і в інших народів. Більш двох тисяч років тому друїдами був виявлений зв’язок людських характерів із деревами, на підставі якого вони складали свої гороскопи, що отримали назву галльських. Їх основою слугував розрахунок положення Сонця відносно Землі і, відповідно, ступінь його видалення від неї, і саме з цієї причини кожний знак мав два періоди дії. Друїдам ми також зобов’язані звичаєм використовувати на Новорічні свята таке дерево, як ялинка. У давній Галлії, Ірландії та Британії друїди складали замкнену касту жерців – спадкоємців традиційних повір’їв та обрядів кельтів. Перед початком своєї жрецької діяльності вони були зобов’язані провести двадцять років на самоті в лісі, котрий для них був священним.

Показовим фактом є подібність космогонічних міфів різних народів з погляду наявності в них знакового способу репрезентації символу Світового Дерева. Стрижневим моментом тут є архетип життя. Життєва сила передавалась навіть зрубаним деревам. В описі однієї з головних функцій божеств – творіння людини з неживого матеріалу в деяких міфологіях у якості такого матеріалу виступає глина, а у інших – дерево. Відповідно до скандинавської легенди «Волюспа», прабатьки людської раси Одін, Хонір та Лодур, якось, гуляючи берегом океану, побачили дві палиці, що неслись хвилями, «безпомічні та без призначення». Одін вдихнув у них життєву силу, Хонір наділив їх душею і рухом, а Лодур – красою, мовою, зором та слухом. Створеного таким чином чоловіка вони назвали Аскр (ясен), а жінку – Ембла (вільха). Цих перших людей було поміщено в Міргард (Серединний сад, або сад Едему). Люди, таким чином, успадковували від своїх творців матерію або органічне життя, яке було пов’язане із деревиною, а також розум, душу та чистий дух. Заслуговує на увагу і та обставина, що подібні уявлення мають чіткі культурні паралелі. Так, у мексиканському «Пупул-Вух» людська раса створена з очерету, а в Гесіода – із ясенового дерева (як і в скандинавській версії).

За іншим скандинавським міфом, наш видимий Всесвіт виник з-під розкішних гілок земного дерева Іггдрасиля – ясена, з-під трьох коренів якого б’ють три джерела. Під першим коренем б’є джерело життя Урд, під другим коренем знаходиться знаменитий колодязь Миміра, у котрому глибоко поховані Розум й Мудрість, третє джерело – це Хвергельмир («Киплячий казан»). Турбота про земне дерево доручена трьом дівам – Теперішньому, Минулому та Майбутньому. Щоранку, у той час, що приурочується до строків людського життя, вони черпають воду джерела Урд та кроплять корені земного дерева, щоб воно могло жити. Випари цього ясена Іггдрасиля згущуються й, падаючи на землю, звуть до життя та змін кожну частку неживої матерії. Це дерево є символом Всесвітнього Життя, а його еманації – це дух, що сповнює собою кожну тварну форму.

У тибетців є також своє Вічне Дерево – Зампун, і легенда ця давнього походження. Перший із його коренів, як і в скандинавській легенді, протягнуто до неба, другий йде в нижнє царство, а третій, протягнутий до Сходу, залишається посередині. Індуси Світове дерево називали Ашватха. Його гілки – складові елементи видимого світу, його листи – мантри «Вед», символи Всесвіту в інтелектуальному і моральному розумінні (2, сс. 227-228).

Становить інтерес і те, що в багатьох міфологічних традиціях Світове Дерево тісно пов’язане із змією. Згадаємо хоча б біблійне Древо Пізнання добра і зла зі Змієм-спокусником біля нього, або той же скандинавський космічний ясен Іггдрасиль, у коріння якого живе змій Нідхегг. Змія, що обвиває древо життя – один з найпоширеніших мотивів еламського мистецтва (11, сс. 48-49). У давньогрецькій міфології золоті яблука Гесперид, що були здобуті Гераклом, і золоте руно, за яким почали свій сповнений випробувань похід аргонавти, знаходяться на чудесних деревах, що охороняються страшними драконами (12). У давньоіндійському космогонічному міфі про збивання (пахтання) океану боги використовують у якості колотівки світову гору Мандару, оповиту космічним змієм Васуки (13, с. 64). Таких прикладів можна привести досить багато. Головне тут у тому, що, передаючи устрій Космосу, міф підкреслює серединне положення змії на Світовому Дереві, тому що вона зв’язує одна з одною властивості, притаманні як небесній, так і підземній сферам Космосу. Таким чином, змія символізувала двоїстість буття й у той же час вона виражала ідею органічної єдності Космосу.

Подальший розвиток засобів культурного засвоєння простору йшов шляхом надання світоглядним елементам його структури не чуттєво-образних, а абстрактно-символічних форм. Проте і в таких відірваних від чуттєвої реальності поняттях як смисловий центр зберігався символ Світового Дерева. Так, наприклад, сфери духовного простору, що їх Ісус Христос називав «Небесами», в іудаїстській кабалістичній традиції іменуються «сефиротами». Сукупність десятьох сефірот утворює Дерево Сефірот, або Дерево Життя. Назва кожній сефіри виражала деяку властивість, певний атрибут Бога: Кетер – вінець, Хокма – мудрість, Біна – розпізнавання, Хесед – милість, Гебура – сила, Тиферет – пишнота, Нетцах – перемога, Хід – велич, Иєзод – підстава, Малькут – царство. І саме в десятій сефірі – Малькут, тобто у царстві, відбиваються і концентруються всі інші сефіроти.

Христос сказав, що Царство небесне подібно до гірчичного зернятка. Але відомо, що зерно завжди таїть у собі початок життя трави, куща, дерева, рослини взагалі. Наведена рослинна аналогія щодо світобудови зберігає уявлення про ріст, але у духовному аспекті початок життя переноситься на вищі сфери. Якщо у фізичному плані ріст починається знизу і рослина тягнеться догори, то в плані духовному, де всі процеси протікають порівняно з фізичним планом у зворотному напрямку, початок життя знаходиться вгорі (14, с. 28). Ось чому, якщо у фізичному плані ріст відбувається знизу нагору, від земного до небесного, то в плані духовному він відбувається зверху вниз, від духовного до земного. Ці два процеси у кабалістичній традиції взаємно спрямовані.

Коли зерно розвивається, воно стає стовбуром, гілками, листям, бруньками, квітками та плодами, а плід, у свою чергу, несе в собі зерна. Посаджене верхнє зерно – Кетер, стає деревом, послідовно проходячи донизу всі інші сефіроти аж до Малькута, зерна найнижчого рівня. Зрілий плід, що дає нам життя – це Ієзод, у якому знов виникає зерно. Тобто, посаджене зерно стає зерном у плоді. Малькут – зерно насподі, стає тотожнім Кетеру – зерну вгорі, тому що початок і кінець усього у світі тотожні. Кожна відправна точка є нічим іншим, як кінцем попереднього розвитку, і кожне завершення є відправна точка іншого розвитку (14, сс. 28-29).

Священне Дерево Життя присутнє і в зороастризмі, зображення якого ми можемо бачити в ассирійських пам’ятках мистецтва. Мотиви Священного дерева присутні також у багатьох літературних творах, зокрема, у знаменитих творах Д. Андрєєва «Роза світу» та Абд-Ру-Шина «Чаша Грааля».

Елементи просторово-символічної організації Всесвіту в межах тріадичної структури Світового Дерева можна простежити у Григорія Сковороди в його філософії триєдності. Дуалізм «світ земний – світ горній», «мікрокосм – макрокосм», а також чітко виражена ієрархічність та підпорядкованість світоустрою несуть в собі мотиви просторової організації світу, які семантизовані в образі Світового Дерева.

Таким чином, концепція Світового Дерева є однією з універсальних знакових систем, що акумулюють у собі соціальне знання і містять як консервативну (соціальна пам’ять, навички та знання), так і динамічну підструктури (світоглядні форми свідомості в їх розвитку). Дуже образно про це сказано в одній із священних книг Сходу: «Дерево пізнання, корені якого йдуть глибоко у вічність і чиї волокна міцні, квіти якого – моральні дії і гілки якого – пам’ять та мислення, яке в якості плодів дає закони, неможливо зрубати, коли воно зростає» (15, с. 146).

З’ясування загальнолюдського культурно-світоглядного значення образу Світового Дерева є важливим етапом на шляху до розуміння єдиних творчих витоків та результатів діяльності колективного несвідомого у заданих координатах просторово-часової континуальності. Визначений спосіб організації соціально конструктивних навичок та знань поступово трансформується, «плавно перетікає» у золото мудрості, і ми ще маємо переконатися в потенційній однорідності людського Розуму – сили , що інтегрується із Всесвітом.

Література

1. Бердяєв М. Національність і людство. // Сучасність. – 1993. – №1. – СС. 149-162.

2. Блаватская Е. П. Разоблаченная Изида. В 2-х т. – Т. 1. – М., 1993.

3. Див., зокрема: Кримський С. Архетипи української культури. // Вісник Національної академії наук України. – 1998. – № 7-8; Попович М. Раціональність і виміри людського буття. – К., 1997; Мойсеїв І. «Рідна хата» в системі категорій української культури. // Культурологічні студії. Зб.наук. праць. – К., 1996 та інші.

4. Див.: Українська душа. – К., 1992; Шлемкевич М. Загублена українська людина. – К., 1992.

5. Вагнер Г. Канон и стиль в древнерусском искусстве. – М., 1987.

6. Українська художня культура. Навчальний посібник. За ред. І.Ф. Ляшенка. – К., 1996.

7. Войтюк А. «Поетичний сад» українського Сократа // Віче. – 1995. – №1 (34). – К., 1995. – СС.153-157.

8. Попович М. Сковорода, який не зловив світ, і світ, який не зловив Сковороди // Генеза. – 1995. – №1 (3). – К., 1995. – СС. 175-181.

9. Кисельов М. Феномен землеробства в українському світі // Генеза. – 1995. – №1 (3). – К., 1995. – СС. 59-65.

10. Нечуй–Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – К., 1992.

11. Хинц В. Государство Элам. – М., 1997.

12. Кун Н. А. Легенды и мифы Древней Греции. – М., 1957.

13. Темкин Е. Н., Эрман В. Г. Мифы Древней Индии. – М., 1982.

14. Айванхов О. М. Истинное учение Христа. – М., 1997.

15. Buddhist. – Mahayana text. – Delhi, 1962.

Опубліковано : Універсальні виміри української культури. – Одеса : 2000 р., с. 144 – 147.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 9975

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.