Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Пам’ятки / Дім Богдана Хмельницького у Суботові: аналіз наявних даних

Дім Богдана Хмельницького у Суботові: аналіз наявних даних

Гедзь Т.

1. "Дім сотника Чарниша"

В історичній та краєзнавчій літературі, що стосується Богдана Хкумельницького і Хмельниччини, широко цитується та використовується опис дому сотника Чарниша, нібито побудованого за зразком будинку із суботівського маєтку Богдана Хмельницького. Цей опис міститься у літературному творі – дебютному романі Пантелеймона Куліша "Михайло Чарнышенко или Малороссия восемьдесят лет назад".

Роман "Михайло Чарнишенко" вперше було видано у 1843 році, вдруге – в 1910 році у п’ятому томі видання Кулиш П. Сочинения и письма под редакцией И. Каманина [1]. Історик мистецтва І. Е. Грабар у розділі "Истории русского искусства", присвяченого архітектурі доби барокко, навів велику цитату з опису будинку з посиланням на сторінки 5-го тому "Сочинений и писем" і не вказуючи назву "Михайло Чарнишенко"[2]. Цим Грабар зробив опис Куліша популярним.

За сюжетом роману "Михайло Чарнишенко" сотник Петро Чарниш, батько головного героя, проживає приблизно в 1760 році у Воронежі, сотенному містечку Ніжинського полку. Нижче подано повний текст опису будинку Петра Чарниша та інші фрагменти тексту, що стосуються будинку [3].

"Чтобы узнать, до какой степени сотник Чарныш был предан старине, читатель не должен оставлять без внимания дома его, как он ни прост и нескладен с виду. Если я скажу только, что дом этот построен по образцу дома гетмана Хмельницкого, этого достаточно для возбуждения самого живого интересу всех любителей Малороссии, и даже глубокомысленный историк, который, без сомнения, мало даст цены моему простодушному повествованию, остановится над этими страницами и с полным вниманием прочтет описание дома сотника Чарныша.

Но каким образом из далекого Субботова мог зайти в Воронеж образец дома Хмельницкого? Для объяснения этого вопроса я должен обратиться к истории.

… [Далі автор стисло переповідає події початку Хмельниччини] В это время прадед сотника Чарныша, полковник Павло Чарныш, воротился с кровавого поля войны на родину и привез с собою портрет Богдана и рисунок его субботовского дома.

Воспоминание о доме гетмана Хмельницкого было для него драгоценно: туда он перевезен был беспаматный с поля победы, и сама гетманша заботилась об излечении ран его. (Так близок и дружен был со своим народом тот могущественный и блистательный гетман, которому, по словам летописца Грабянки, "недоставало только берла и короны, чтоб быть царем"). А потому, чтоб передать это воспоминание и своему потомству, полковник Павло Чарныш вознамерился построить в Воронеже точно такой дом, как у Хмельницкого. Но намерение его не вполне приведено было в исполнение: он умер, не достроив дома и до половины.

… Когла ж сотник Чарныш, оставя службу, стал заниматься собиранием материалов для своей летописи, ему пришел на память слышанный еще в детстве рассказ о том, какой дом хотел построить его предок. Он даже припомнил длинный лист бумаги с какими-то узорами, который показывала ему покойная его бабушка, перебирая в своем огромном окованном железом сундуке разные платья и "старосветские наряды"; и хотя он совершенно забыл, что именно он видел на том листе, однакож, помня, что бабушка при этом случае упоминала имя Хмельницкого, догадывался, что то именно был рисунок гетманского дома.

[Далі розповідається про пошук та віднайдення Павлом Чарнишом листа з описом гетьманського будинку в ножнах шаблі з колекції зброї]. Представьте ж себе его удивление и радость, когла он, сняв чехол, прочел на бумаге, которою обернуты были дорогие ножны, следующие слова: … А в том покое, где Ясновельможный (гетман) завсегда почивает после обеда, на большом дубовом сволоку, кшталтом церковным изображено тако: Виктория над окаянными ляхами при речце Жовтых-Водах сталася, за помощу Божою, И травня, у суботу в року АХМИ (1648 – Т. Г.)!

… То был длинный лист бумаги, которого верхнюю часть занимал рисунок дома, сделанный грубо, но чрезвычайно старательно и отчетливо; а остальное место листа по обе стороны исписано быдо изъяснением рисунка и описанием внутренности дома.

Налюбовавшись досыта своею находкою и заучив почти на память все надписи и примечани к дому Хмельницкого, сотник Чарныш принялся за выполнение предприятия своего предка. Нужно было разбирать целый дом до половины (тут і далі курсив мій – Т. Г.), уничтожить все кровли, крыльца и галерею, покрытые разными деревянными украшениями, составлявшими в те времена у панов малороссийских предмет особенного щегольства в постройках. На все это решился сотник Чарныш, не пожалел даже дубовой галереи, которая по своей отделке считалась чудом во всем околодке и с которой так часто, в минувшие годы, смотрел он на веселые пары, оглашавшие музыкой и радостными кликами целый Воронеж.

Началась работа и года через два у него явился дом точно такой наружности и размеру, как был когда-то у гетмана Хмельницкого в Суботове.

Но напрасно любознательный антикварий-Малороссиянин захотел бы взглянуть на эту историческую редкость, проезжая через Воронеж; напрасно стал бы расспрашивать, кому досталась драгоценная хартия с рисунком и описанием того дома, в котором родился великий муж, решивший навсегда судьбу Украины и Польши. Девяносто лет, при помощи переворотов и пожаров, уничтожили неоцененное для нас строение, а грубое невежество, может-быть, истребило или бессмысленно погребло между каким-нибудь домашним хламом бумагу, которая теперь в глазах истинно образованного Малороссиянина не имела бы цены; и единственным источником для любителей отчественных древностей осталось, касательно этого предмета, мое сказание, которое, "не коею любострасною славицею, но общею побужденный пользою, составихъ. Но буди убо чтущим разумети, яко нъчто здъ от своего умствования приложих, но якоже рекъ от достоверных историковъ написанная и от очевистыхъ свидетелей сказуемая собрахъ и написанию предахъ"[4].

"… Зная, какие несметные богатства были в руках гетмана Хмельницкого, читатель мог бы не без оснoвания воображать себе дом его если не роскошными, но по крайней мере огромными палатами. Но когда вспомним, что гетманский субботовский дом построен отцом его, который владел одной "Суботовскою слободою", и что этот дом ничем не отличался от обыкновенных домов старинного дворянства среднего класса. Конечно, гетман Хмельницкий после своих походов во глубину польских владений, где он собрал бесчисленные добычи и контрибуции, мог бы выстроить и в Субботове такой огромный замок, как в Чигирине; но вероятно, ему тоже дорога была пам'ять предков, и он ограничился только незначительными переделками, починками и украшениями.

Описывая дом воронежского сотника Чарныша, я как-будто гляжу на субботовский дом Хмельницкого, несуществующий уже около ста восьмидесяти лет. Вот шесть черемух, стоящих рядом перед окнами (это было любимое дерево гетмана Хмельницкого). Немного далее, под развесиситою яблоней, вы видите каменное корыто, поддерживаемое тремя львами, которых несоразмерно толстые лапы почти совсем вросли и со своими пьедесталами в землю. У каждого из этих львов во рту по сребряному кольцу, к которому привязывались лошади старшин, приезжавших из Чигирина по должности к гетману, когда он проводил в отцовском доме несколько недель в виде отдохновения. Вот старинные низенькие окна с овальною дугою, с каменными лутками, с круглыми стеклами в дубовых рамах, выкрашенных зеленою краскою. Над окнами вылеплены из гипсу, попеременно, то бегущие кони, то дымящиеся пушки, – любимые предметы Богдана Хмельницкого, проведшего почти всю жизнь свою меж пушками и на коне. Вот толстые кирпичные упоры, выходящие широкою пятой впред от дому. Остатки таких упоров и теперь еще видны в Субботове на том месте, где стоял дом Хмельницкого. Вот тонкая остроконечная башенка, пристроенная уже Богданом к северному углу дома вместо упора и обведенная три раза зубцами. Окна ее так высоки и узки, что, в сравнении с грубыми окнами дома, кажутся длинными скважинами. Башенка эта построена по рисунку жившего при гетмане Хмельницком коринфского митрополита Иосафата, убитого впоследствии в сражении под Берестечком, и служила для святого старца молельнею. Вот широкое, с двенадцатью столбиками крыльцо или, как тогда называли, рундук, занимающий почти треть длины фасада и устланный каменными плитами, которые для красоты изсечены вымышленными цветами и разными неопределенной формы узорами.

Над крыльцом, вместо теперешнего треугольного, возвышается обрезанный зигзагами полукруглый фронтон, какие можно видеть еще и в наше время над приделами старинных церквей. В этом полукруге такою ж, как и над окнами, лепною работою изображен в барельефе медведь, выдирающий мед из улья; несколько разломанных ульев валяются у ног его, а пасичник подкрался сзади к медведю и замахнулся на него топором. Нам очень трудно было бы разгадать эту аллегорию, если б вокруг нее сверху не было надписи: Що буде, то буде; а буде те, що Бог дасть. Это было главное правило философии Хмельницкого и девиз восстания его против Польши.

Михайло (головний герой роману, син сотника Чарниша – Т. Г.) не смотрел так внимательно, как мы, на дом своего отца: все то, над чем мы останавливаемся и называем стариною, для него казалось обыкновенным или было давно знакомо. И потому, пока мы успели осмотреть наружный вид строения, он прошел и рундук, на котором, в Субботове, Хмельницкий разговаривал со старшинами о войсковых делах, и обширные сени, в которых обыкновенно гремела музыка и угощалась свита вельможных панов, пировавших вместе с гетманом. …

Перед глазами нашими, направо, низенькая с каменными лутками дверь, в которую Михайло не мого войти не нагнувшись. Над овалом этой двери читаем надпись: Бог нам прибежище и сила.

… вступая за Михайлом в покои сотника сквозь низкую с высоким порогом дверь, заставившую его нагнуться, не лишним считаю заметить, что в старину вообще в домах двери делались низкие и окна маленькие, чтобы во время холоду удобней сохранять в комнате теплоту, которая держится в высших слоях воздуха. …. Мы однако ж … теперь стоим в обширной комнате, которая и у гетмана Хмельницкого в Суботове, и у сотника Чарныша в Воронеже называлась светлицею, что по тогдашнему значило – зала. Не говоря о широкой печке, на изразцах которой взад и вперед скакали конные казаки; не говоря о старосветских стульях с высокими резными спинками и низенькими ножками, о липовых столах на львиных лапах, о множестве оружия и портретов, развешенных по стенах, о целом иконостасе больших и малых образов в главном углу, как было и у гетмана Хмельницкого …На другом сволоке вы видите надпись уже Богдана Хмельницкого: Виктория славная войска козацкого запорожского над нечестивым католицтвом под местом Зборовым, за помощу Божого, сталась в року АХМФ, серпня 13 дня, у середу.

Я ограничусь общим замечанием, сказавши, что комнаты Хмельницкого представляли на сволоках своих полную хронологию его побед и что каждая надпись оразноображена была каким-нибудь особым изменением выражения или прибавкою новой фразы …"[5].

"… длинный дом с его широким фронтоном и тонкою башенкою, увенчанной легким железным крестом…"[6].

"Судья с ужасом заметил еще издали обгорелый дом, из которого судьба пощадила только гетманскую светлицу с древним сволоком воронежского войта Карпа Чарныша и башенку коринфского митрополита Иосафата. И эта тонкая башенка, со своим высоким, легкой формы железным крестом, стояла теперь печально над обгоревшею руиною сотникова дома…"[7].

Згідно з наведним описом, Богдан Хмельницький мешкав у будинку, збудованому його батьком. Авторитетні історики й археологи, чиї твори беззастережно цитувалися і досі цитуються послідовниками, вважали цей текст описом будинку, що існував насправді. Передусім, це згаданий вище І. Е. Грабар, який навів цитату з опису в "Истории русского искусства". Г. Н. Логвин, який проводив розкопки в Суботові у 1953 році, писав: "Хоч суботівський палац Хмельницького не зберігся, але в літературі є його описи"[8]. Архітектор С. К. Кілессо, який у 1970–1973 роках майже постійно перебував на розкопках суботівського городища, створив реконструкцію будинку, базуючись на описі Куліша та збереженому фундаменті споруди на замчищі [9] (про цей фундамент, що насправді належить не житловій, а оборонній споруді, та про цю реконструкцію мова піде далі). Натомість, шевченкознавець Ю. О. Івакін, прослідкувавши джерело цитування опису, дотримувався протилежної думки. "До опису Богданового палацу у розвідці Г. Логвина та "Истории русского искусства" під ред. I. Грабаря слід поставитися дуже критично. В обох випадках опис запозичено із роману П. Куліша "Михайло Чарнишенко", в якому автор малює уявну картину Богданового палацу (оповідання про те, як сотник Чарниш збудував кам’яницю [10] за старовинним малюнком будинку Хмельницького – явний художній домисел)"[11].

Усі науковці, що цитували Кулішевий опис будинку (як ті, хто вважали його правдою, так і ті, хто вважали його вимислом), називали будинок мурованим. "Будинок Хмельницького нагадував добре відомі кам’яниці – тогочасні житла козацької старшини… Наведені в плані (де ля Фліза – Т. Г.) розміри (без ганку), детальний опис та аналогії підказали архітектурний вигляд кам’яниці Богдана Хмельницького"[12] (обміри де ля Фліза стосуються фундаменту згаданої вище оборонної споруди). "Чи не єдиною кам’яною житловою спорудою на Придніпров’ї був невеликий палац біля Чигирина, що його збудував Богдан Хмельницький"[13]. "Посеред замка височів кам’яний палац гетьмана, опис якого зберігся у літературі"[14].

Разом з тим, уважне читання роману Куліша виявляє суперечливі деталі в описі будинку. Будинок мав фронтон з барельєфом, що, безсумнівно, є деталлю кам’яниці. Будинок мав кам’яні лутки на дверях та вікнах, на яких "вылеплены из гипсу, попеременно, то бегущие кони, то дымящиеся пушки, – любимые предметы Богдана Хмельницкого". Кам’яні лутки також є деталлю мурованого будинку.

Сотник Чарниш не збудував дім заново, а перебудував батьківську хату. Для того, щоб створити копію дому Богдана Хмельницького, Чарнишу "нужно было разбирать целый дом до половины". В описі комори в будинку згадується "прорубленное окно". Врешті-решт cтіни будинку, окрім мурованої башточки, згоріли від свічки, залишеної в коморі необачним сином. Це деталі, характерні для будинку з дерева. Отже, в описі будинку змішано деталі дерев’яної і мурованої будови.

Питання стосовно "добре відомих кам’яниць – тогочасних жител козацької старшини" не таке очевидне, як здається на перший погляд.

Альберто Віміна да Ченеда, посол Венеціанської республіки до Богдана Хмелницького у 1650 році, навів у своій "Реляції …" таке спостереження: "У такій великій країні не видно жодного кам’яного дому за межами Києва, всі вони досить благенькі, окрім помешкань шляхти, і можуть справді зватися куренями"[15]. І це при тому, що Віміна побував і в Чигирині, і в Суботові. Усім відомий приклад кам’яниці козацької старшини – будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба в Седневі, що вважається найстарішою мурованою житловою будівлею Лівобережної України, але він споруджений аж у 1690 році (через 100 років після будинку суботівського), причому Лизогуб збудував мурований будинок одночасно з будівництвом мурованої церкви [16].

Інформацію з приводу гетьманських помешкань можна отримати з "Описания имений, принадлежащих гетману Данилу Апостолу", здійсненого у 1734 році (на цей історичний документ звернув увагу Г. Н. Логвин [17], але, на жаль, не приділив йому достатньої уваги). Цей документ, зокрема, описує "двор гетманский" у місті Глухові, замок в місті Гадячі а також "дворцы гетманские" – садиби у селах, що належали Данилу Апостолу [18]. Садиби у Глухові та Гадячі являли собою складні комплекси житлових і господарських приміщень. Житловими приміщеннями були "сенцы", "светлицы" та "светлицы с комнатами". Варто зауважити, що із численних "сенец и светлиц" глухівського двору тільки одні "сенцы" були "каменными" та вели в "каменицу" – муроване житлове приміщення. Для приміщень у Гадячі та селах слово "кам’яниця" жодного разу не вживається. Зауважимо також згадку про "широкі" сіни з комином і грубою [19].

Цікаво, що у садибі Данила Апостола в Гадячі існували "cвітлиці, названі Брюховецького" і "світлиця, названа Хмельницького". Можна припуcтити, що так називалися будинки, в яких означені гетьмани свого часу мешкали в Гадячі, але тоді вони мали бути досить старими. "Світлиці Брюховецького", насправді, назаваються ветхими, але в описі "світлиці Хмельницького" це слово вживається лише стосовно покрівлі:

"На проезжих воротах и на четырех чуланах рубленных светлица, прозываемая Хмельницкого; в оной светлице окошок три, с оконницами простого круглого стекла в дереве, ставни на цятках деревянных, стол берестовый один, скамья сосновая одна, печь зеленая муравленая, пол землею высыпан, двери простые липовые, притолоки дубовые. При той светлице комната рубленая, в ней окошок четыре, с оконницами простого круглого стекла в дереве, скамья сосновая одна, кровать сосновая простая, пол землею высыпан, дверей двое простых на железных крючьях. При оной же светлице сенцы рубленые, в них двое дверей простых на крючьях железных… кругом оной светлицы ганки, и крыльцо одно до ганок приделанное; над той же светлицей и над крыльцем крышка весьма ветхая гонтовая из тесниц" [20] .

Згадаємо ще два історичних джерела в контексті розповсюдженості кам’яних будівель в якості цивільного житла. Щоправда, обидва вони стосуютьсся київського Подолу. Першим є зображення панорами Подолу Абрагама ван Вестерфельда, зроблене безпосередньо перед пожежею, що сталася 16 серпня 1651 року. Його панораму Києва з північного сходу можна вважати за єдиний документальний образ цієї місцевості середини XVII століття. Уважний розгляд цього малюнка, нещодавно віднайденого в чудовій якості, дозволяє зробити висновок про фактичну відсутність на Подолі інших мурованих будівель, окрім церков [21]. "Географічний опис міста Києва" 1775–1786 років зафіксував такі співвідношення на Подолі кам’яних і дерев’яних житлових споруд: у тексті загального географічного опису "обывательских дворов: каменных – 3; деревянных – 1926", у тексті опису міста Києва "домов обывательских каменных –11, деревянных – 1009"[22]. Через 200 років після Хмельниччини, у середині XVIII століття, на заможному Подолі біля 1% становили муровані житлові будівлі.

Звичайно, не варто виключати можливість вдалого збігу фінансових можливостей із можливостями доступу до будівельних ресурсів, в результаті чого чигиринський підстароста Михайло Хмельницький на зламі XVI і XVII cтоліть збудував у Суботові кам’яницю. Та навряд чи варто вважати дім "кам’яницею – типовим житлом тогочасної старшини" або ледь не "єдиною кам’яною житловою спорудою на Придніпров’ї" на основі суперечливого опису з роману Пантелеймона Куліша.

Згідно з текстом роману, опис дому Богдана Хмельницького зробив пра-прадід головного героя Михайла Чарнишенка, полковник у війську Богдана Хмельницького, Павло Чарниш, а відтворив дім батько Михайла, сотник Петро Чарниш. Пантелеймон Куліш, який народився у цьому ж містечку Воронежі, де починається дія роману, вплів у текст про рід Чарнишів фрагмент власної родинної історії. Мати Петра Чарниша походить з козацького роду Гладких [23], як і мати Пантелеймона Куліша. Одночасно, в родинній історії Чарнишів згадується як предок реальна історична особа – Іван Черниш, генеральний суддя при наказному гетьмані Полуботку, страчений у 1725 році [24]. Вказання реального історичного персонажа мало справити враження, що й інші представники роду Чарнишів, згадані в романі, існували насправді. Але це не так.

В історичних джерелах відсутні згадки про полковника часів Хмельницького Павла Чарниша. У реєстрі Ніжинського полку в часи дії роману (1740–1760-ті роки) в якості сотників Воронізької сотні вказані інші імена й прізвища [25]. Отже, полковник Павло Чарниш і сотник Петро Чарниш є суто літературними персонажами. Це підтверджує, що дім, описаний в романі, насправді ніколи не був побудований.

Суто "літературною" деталлю роману здається створення у середині XVII століття графічного плану будинку (чи відомі інші плани житлових споруд, створені в Центральній Україні в середині XVII століття?). Ще однією "літературною" деталлю здається сюжет барельєфа на фронтоні будинку. "В этом полукруге такою ж, как и над окнами, лепною работою изображен в барельефе медведь, выдирающий мед из улья; несколько разломанных ульев валяются у ног его, а пасичник подкрался сзади к медведю и замахнулся на него топором". Багатофігурні сюжетні композиції з фігурами людей і тварин та написами не властиві барокковим барельєфам в Україні. До того ж цей сюжет нагадує ілюстрацію фрази із "Літопису Самовидця" про те, що "[поляки] натрафили на чоловіка одного, у которого отняли пасіку, которая всей землі Полской начинила біди"[26]. Про таке походження деталі "плану будинку" ясно говорить і сам Куліш у примітці 22 до тексту: "Может быть, к этому изображению подало Хмельницкому повод то, что Чигиринский подстаростий отнял у него "хутор с пасекою и с млыном в урочище Суботов", как говорит одна старинная хроника. В той же хронике в другом месте сказано, что "Ляхи натрапили на человека одного, у которого "одняли пасеку, которая всей земле полской начинила беды"[27].

Історія публікації козацького літопису XVII століття, названого Літописом Самовидця, пов’язана з іменем Пантелеймона Куліша. Власне, Куліш і дав йому назву. У передмові до видання Літопису 1971 року Я. Дзира написав: "1840 р. один із списків літопису випадково потрапляє до рук молодого П. Куліша… Заходами Куліша рукопис Самовидця 1846 р. був опублікований О. Бодянським у московских Чтениях (Чтениях в императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете – Т. Г.)" [28]. Куліш писав до О. Бодянського про свій список літопису: "… літопис Самовидця переписаний мною з двох списків. Один належав митрополитові Євгенію (Болховітінову – Т. Г.) (переписаний погано і не однією рукою), а другий – М. Е. Писареву, старий, писаний років 80 або 100 тому назад" [29].

Історія отримання і привезення Чарнишом опису будинку Хмельницького, як і сам факт побудови будинку-копії у Вороніжі є літературним вимислом. Але чи є цей опис повністю літературним вимислом, чи він базується на історичному документі, що потрапив у руки Куліша? Списки літописів та різні архівні документи у родинах XVII–XVIII століть перепліталися у збірники і так зберігалися. Вище згаданий список літопису 80 чи 100-річної давнини, що належав Миколі Еварестовичу Писареву, начальнику канцелярії генерал-губернатора Бібікова та голові Київської археографічної комісії (Тимчасової комісії для розбору давніх актів при Київському, Волинському і Подільському генерал-губернаторі) у 1845 році, міг містити i опис будинку Хмельницького.

Опис будинку Хмельницького містить окремі нестандартні архітектурні деталі: цегляні упори будинку та, передусім, башточка ("тонкая остроконечная башенка, пристроенная уже Богданом к северному углу дома вместо упора и обведенная три раза зубцами. Окна ее так высоки и узки, что, в сравнении с грубыми окнами дома, кажутся длинными скважинами. Башенка эта построена по рисунку жившего при гетмане Хмельницком коринфского митрополита Иосафата, убитого впоследствии в сражении под Берестечком, и служила для святого старца молельнею"). Колишній коринфський митрополит Іоасаф (помилково названий Кулішем Іосафатом), виконуючи дипломатичні доручення вищих кіл грецького духовенства, з 1649 року знаходився серед осіб, наближених до Богдана Хмельницького, до своєї загибелі у битві під Берестечком у 1651 році.

"Длинный дом", згаданий у романі, має документальне підтвердження. Сотник Чарниш відтворив одну гетьманську кімнату-світлицю, хоча у тексті Куліша сказано про "комнаты Хмельницкого". Реляція московського посла Івана Фоміна 1653 року зберегла важливу деталь влаштування суботівського дому. Гість із сіней потрапляв у світлицю, а з неї можна було пройти до ще однієї світлиці, що виконувала функцію канцелярії [30]. Дві послідовно розташованих кімнати справа від сіней цілком відповідають опису "длинного дома". Саме таке розташування кімнат збереглося у описі глухівської садиби Данила Апостола: "… вшед в сени в передние двери, по правой стороне, светлица с комнатою, в которой Войсковой Генеральной канцелярии отправляют всякие дела". "Світлиця з кімнатою" праворуч від сіней в даному описі зустрічаються досить часто. Таке розташування кімнат інколи використовувалось при побудові хат у Центральній Україні ще на початку XX століття.

Після читання і розгляду опису "дому сотника Чарниша" склалась така ситуація. Можна вказати на літературне походження найпомітнішої деталі опису – кам’яного фронтону з барельєфом та наявність в описі одночасно деталей кам’яної й дерев’яної будови. Але це не є підставою відкинути весь опис як літературну фантазію, взявши до уваги, що нам точно не відомо, з якими саме історичними документами працював молодий автор. Аргументи за чи проти достовірності опису можуть міститися або у досі не знайдених історичних джерелах, або в землі суботівського замчища.

Далі розглянемо свідчення XIX століття про місцезнаходження будинку Хмельницького у Суботові.

2. Де знаходився дім Богдана Хмельницького? Свідчення XIX століття

Для відповіді на це питання звернемося до того періоду XIX століття, коли відбувався активний пошук будь-яких збережених свідчень про минуле.

Першим із інтелектуалів XIX століття побував у Суботові Д. М. Бантиш-Каменський, але його короткі записи про цей візит не містять даних про замчище [31]. За його дорученням у 1826 році Суботів відвідав художник П. Сплестер і зробив малюнок Іллінської церкви та замчища. Цей малюнок вигравірувано О. Осиповим і опубліковано у "Истории Малой России" Бантиш-Каменського [32].

За словами І. Е. Грабаря Пантелеймон Куліш "в начале 40-х годов 19-го века вместе с Костомаровым посетил многие места, где протекала деятельность исторических личностей Малороссии, и видел памятники, еще сохранившиеся там"[33]. Куліш познайомився з Костомаровим у 1840-му році, але відсутня будь-яка інформація про їхні спільні мандрівки Україною, і зокрема до Суботова. Відомо про самостійний візит Куліша до Суботова вже в 1843 році, після видання "Михайла Чарнишенка". У такому випадку інформацію про "цегляні упори дому, що й досі видніються з-під трави", йому мав повідомити невідомий нам очевидець ще до видання книги. Розповідь Куліша про перебування у Суботові побачила світ у складі "Записок о Южной Руси", виданих у 1856–57 роках:

"В Суботово я пришел уже вечером, переночевал в доме диакона и только на другой день мог осмотреть место, где стоял дом Хмельницького (от него не осталось уже никаких следов), построенную им церковь и самое село… повстречал косаря, чрезвычайно похожего лицом на изображения казацкого батька!… он начал беседовать со мной о Суботовской старине. С одной стороны перед нами розвивалась перспектива Тясьмина с его камышами, с другой – на горе виднелась озаренная солнцем церковь Богдана Хмельницкого и возвышенность, занятая некогда его домом, а теперь покрытая скирдами ″экономического хлеба" [34].

На початку 1846 року у газеті "Киевские губернские ведомости" друкувалося "Историческое обозрение городов Киевской губернии и их окрестностей". 8 березня 1846 року було надруковано матеріал про Чигирин і Суботів:

"Место, занимаемое домом и церковью Богдана Хмельницкого, составляет значительную возвышенность, c которой открывается вид на все Суботово и далекие луга тясминские. Место, на котором стоит церковь, еще выше дома Хмельницкого. Еще лет восемь назад оставались от этого дома развалины стен высотою в сажень, но невежество допустило разобрать их для фундамента под церковь Медведовского монастыря. Теперь на месте дома Хмельницкого стоит гумно. Местами только заметны следы фундамента, по кирпичам, выбивающимся из-под травы. За гумном есть запустелый сад, где была пасека Хмельницкого. Двор кругом был обсыпан двумя ярусами валов, сад, расположенный на низшей, чем дом, площадке, примыкая к нижнему валу двора, окружен особенным валом. Можно думать, что в саду был в свое время и пруд, ибо в нем есть низменное место, на котором растут болотные растения. Cад, впрочем, заключает в себе небольшое пространство и не имеет ничего приятного для глаз. Ни одно дерево не уцелело от времен Хмельницкого. Промеж капустою и бурьяном растут молодые деревья, как видно, вырасшие сами собою. И дом, и сад были в старину окружены частоколом".

За твердженнями археолога М. М. Новика автором цього опису є Тарас Шевченко [35]. Інші дослідники цитують зазначений текст в контексті перебування Шевченка в Суботові у 1845 році, але не називають Шевченка автором [36]. Прямого підтвердження авторства Шевченка знайти не вдалося, але у його щоденнику є такий запис від 17 червня 1857 року: "В особенности благодарен я ему (Пантелеймону Кулішу – Т. Г.) за "Записки о Южной Руси". Я эту книгу скоро наизусть буду читать. … Прочитавши в первый раз эту алмазную книгу, я дерзнул было делать замечания, но когда прочитал в другой и в третий раз, то увидел, что заметки мои – заметки пьяного человека и ничего больше. Окроме Суботова, т. е. насчет места бывшего дома Богдана Хмельницкого" [37]. У примітках до тому цей текст із "Щоденника" має такий коментар: "Шевченко під час другого приїзду виконав акварелі "Богданові руїни в Суботові", "Богданова церква в Суботові", "Кам’яні хрести в Суботові", "Будинок Хмельницького в Суботові" (малюнок не зберігся)"[38]. Автор коментаря пов’язує запис у щоденнику із живописом Шевченка, хоча у самому записі ясно йдеться про текст (про "заметки"). Схоже, Шевченко насправді був автором тексту "про бывший дом Богдана Хмельницкого" та розумів унікальність і цінність свого опису для історії [39].

"Историческое обозрение городов Киевской губернии и их окрестностей" друкувалося у тижневику "Киевские губернские ведомости" з 11 січня по 11 квітня 1846 року: до 15.02.1846 про місто Канів, з 22.02.1846 по 15.03.1846 про місто Чигирин (у тому числі 8 і 15 березня – про Суботів), з 22.03.1846 по 19.04.1846 про місто Черкаси. Тексти "Обозрения" надруковано без зазначення автора. Навіть поверхневий аналіз цих текстів свідчить, що вони мали різних авторів. Розповіді про Канів і Черкаси написано більш "сухою" науковою мовою, вони супроводжуються посиланнями на інші тексти та історичні джерела. Тексти про Чигирин і Суботів написано жваво, емоційно, без посилань, це свідчить, що їх автор/автори були більше літераторами, ніж науковцями. В описі Суботова коротко переповідаються легенди про Хмельницького та Барабаша, про приїзд Хмельницького на Січ та про Юрія Хмельницького, який збив гарматою хреста з батьківської церкви. Оскільки ці легенди в подальшому увійшли до складу "Записок о Южной Руси"[40], можна припустити, що текст про Чигирин і Суботів в "Обозрении" є спільною роботою Куліша та Шевченка.

Текст в "Обозрении" свідчить про візуальний контакт між Чигиринською горою і суботівським замчищем:

"… гора Чигиринская так поставлена, что город мог строится вокруг нее под защитой пушек. С нее открывается прекрасный вид на Тясмин, который течет изгибами, и нагорными берегами представляет чудесную перспективу выступающих один из-за другого планов. На левом берегу Тясмина белеется церковь св. Ильи, построенная Богданом Хмельницким в Субботове"[41] (цей текст, імовірно, належить спостережливому художнику Шевченку).

Т. Г. Шевченко відвідав Суботів у вересні 1845 року. Шевченко на той час ще формально не був членом Київської археографічної комісії, але вважається, що саме за завданням Комісії він виконав свої відомі малюнки Суботова і Чигирина. Саме тоді він мав змогу зробити і текстовий опис, використаний пізніше в "Историческом обозрении". Тут варто згадати особу Миколи Еварестовича Писарева, яка могла об’єднати обидва вище згадані текстові описи, що стосуються дому Богдана Хмельницького. Куліш свого часу назвав Писарева "мой киевский литературный благодетель" [42], що цілком зрозуміло, якщо саме від Писарева він отримав матеріали, що надихнули його на створення "Михайла Чарнишенка" та "Чорної Ради", а саме список літопису Самовидця. Саме у час головування Писарева у Комісії Шевченко побував у Суботові й створив малюнки та (імовірно) найдетальніший із збережених текстових описів замчища.

Текст із "Исторического обозрения городов Киевской губернии" було використано Леонтієм Похилевичем у статті про Суботів[43]. Але той, хто читає опис місцезнаходження будинку у Похилевича, має враховувати, що там відсутня важлива деталь щодо взаємного розташування об’єктів замчища, наявна в "Обозрении": "За гумном есть запустелый сад, где была пасека Хмельницкого". Натомість, в "Историческом вестнике" 1884 року було надруковано фактично не змінену версію початкового опису [44].

Ще раз уважно прочитаємо опис із "Исторического обозрения".

"Место, занимаемое домом и церковью Богдана Хмельницкого, составляет значительную возвышенность". "Место, на котором стоит церковь, еще выше дома Хмельницкого". Вулицю, яка огинає замчище із півдня й заходу, було прокладено на місці рову між валами у час до 1872 року: "Близ самого места построек находится овраг, образовавшийся полою водою, а в глубине этого оврага идет дорога. Образование этого оврага и проведение по нем дороги способствовали искажению двора Хмельницкого" [45]. До появи вулиці територія замчища була одним цілим з місцем побудови Іллінської церкви. Місце знаходження будинку порівнюється за висотою з узвишшям Іллінської церкви. З цього приводу можна згадати текст Павла Алеппського, що стосується 2-3 серпня 1656 року: "[Розанда] живет среди чужих во дворце своего супруга, кругом которого он выстроил укрепление с окопами а теперь гетман, его отец, чтобы увеличить пышность дворца, строит насупротив него, на возвышенности, каменную церковь во имя св. Илии пророка"[46]. Текст Павла Алеппського був би більш інформативним щодо опису замчища, якби переклад даного епізоду було здійснено Г. Муркосом з оригіналу.

"Еще лет восемь назад оставались от этого дома развалины стен высотою в сажень, но невежество допустило разобрать их для фундамента под церковь Медведовского монастыря". Якийсь невідомий очевидець надав Шевченку інформацію про вигляд замчища "восемь лет назад" (приблизно, у 1837 році – Т. Г.), можливо, це був представник місцевого духовенства. Постає окреме питання: для якої саме будови на території Медведівського монастиря було використано цеглу і яка подальша доля цієї будови.

"Теперь на месте дома Хмельницкого стоит гумно". "Гумном" (стодолою чи клунею) в даному випадку, найїмовірніше, названо дерев’яну споруду для зберігання снопів або сіна. Передусім, згадується примітка самого Шевченка до тексту поеми: "Козака Яременка клуня на тому місці, де стояли Богданові палати"[47].

Розглянемо два малюнка замчища.

Мал. 1. П. Сплестер, 1826 р. Фрагмент. Текст під малюнком: "Вид церкви в местечке Суботове, сооруженной Богданом Хмельницким, в которой он был погребен, и развалины его дома" Мал. 2. Т. Г. Шевченко, 1845 р. Фрагмент.

Перш за все на мал. 1 і 2 ми бачимо, що територія замчища не є пласкою. Південна частина замчища являє собою узвишшя, що за висотою є дещо нижчим від узвишшя Іллінської церкви. У 1826 році земля на узвишші ще не оброблялася, в 1843 році на ній вже стояли скирти "экономического хлеба", скирти є і на зображенні 1845 року. На малюнку Сплестера на самій вершині пагорба росте чагарник. Як правило, схили і пагорби на відкритій місцевості під південним сонцем є безлісими. Рослинність (чагарник) на пагорбі означає, що поверхня землі нерівна і там може збиратися волога. Таким чином, чагарник у Сплестера може вказувати на наявність руїн на вершині пагорба. У Шевченка на поверхні пагорба знаходиться сінокос, отже поверхня вже рівна. Варто звернути увагу на майже прямокутну форму східного боку пагорба на малюнку Сплестера, який на малюнку Шевченка вже заплив і згладився.

Узвишшя на замчищі знаходиться у південній його частині, що підтверджуєть топографічною картою (мал. 4). Будинок згідно з описами Куліша і Шевченка, знаходився на узвишші. Отже будинок знаходився на південній підвищеній частині замчища. Це, зокрема, полегшувало огляд напряму на Чигирин і Чигиринську гору (на схід від замчища), де Михайло Хмельницький мав будови. "Как де Чигирин ставил прежнего гетмана Богдана Хмельницкого отец Михайло, и почел было жить в верхнем городке, и ему де в том городе жить не дали… и те де хоромы так изгнили, и никто в них не жил. А башню де в том городке розбил гром при Богдане Хмельницком, тому лет с тридцать" (свідчення належить до 1659 року, отже "башня" стояла приблизно до 1629-го – Т. Г.)"[48]. Ця "башня" могла мати й сигнальне призначення, тому від фасаду суботівського дому було забезпечено візуальний контакт у разі подання сигналу з Чигиринської гори. Принагідно згадаємо зафіксовану в "Историческом обозрении" можливість візуального контакту між Чигиринською горою і Суботівським замчищем. Небезпечна близькість природних схилів могла бути причиною встановлення Богданом Хмельницьким цегляних упорів біля стін будинку (згадаймо опис Куліша).

За свідченням польського історика та письменника Ф. Равіти-Гавронського, який проїжджав через Суботів на початку XX cтоліття, "на одному пагорбі стоїть церква, на другому – двір невеликий, помешкання пароха. Дороги, ведучої од села до гори, між церквою та будинком пароха, в давнину не було. У цьому місці справа у підніжжя гори, на якій підносився дім гетьманський, був величезний став, що з’єднувався з Тясмином, і млини Хмельницького. Нині село розляглося широко на місці ставу. Від дороги, дивлячись на цю гору, на якій відповідно до переказу став будинок Хмельницького, видно ще виразні кілька насипів, чи краще сказати, тераси призначені видно для встановлення гармат, маючих захищати дім"[49]. Інформація про тераси також міститься у "Гетьманському гнізді" Марка Грушевського. За свідченням місцевого жителя, що відноситься до 1897–1899 років: "Приспи (тераси [50]), що і тепера є в попівськім огороді – що зовуть ся царською дорогою через те, що ними гетьман їздив понад ставом у Чигирин до столиці – верхньою туда, а нижчою назад…" [51]. Дороги на терасах, одна до садиби, а інша від садиби, були можливі тільки у разі, коли садиба знаходилась на узвишші, а узвишшя, дозволимо повторитися, знаходиться саме у південній частині замчища.

Мал. 3. Супутниковий знімок замчища (Google maps) Мал. 4. Фрагмент туристичної топографічної карти. Помітно узвишшя у південній частині замчища, перерізане сучасними вулицями

Повернемося до тексту Исторического обозрения.

"За гумном есть запустелый сад, где была пасека Хмельницкого. Двор кругом был обсыпан двумя ярусами валов, сад, расположенный на низшей, чем дом, площадке, примыкая к нижнему валу двора, окружен особенным валом". У Похилевича: "Сад и зверинец на юг …". Звичайно, закономірним є розташування саду за будинком саме на захищеному від холодних вітрів південному схилі пагорба замчища.

Так ми підійшли до наступного питання. Як був орієнтований фасад будинку Хмельницького?

Згідно з давнім народним звичаєм хати в Центральній Україні ставлять "на осонні". Це означає, що фасад хати орієнтований так, щоб отримати за день максимум світла. Таким напрямком за конкретних умов підвищеної південної частини замчища був напрямок на північний схід. При цьому з тильної чи бічної сторони будинку (у 1845 році "за гумном", на південному схилі, розташовувався сад із пасікою. Будь-яке інше взаємне розташування на замчищі будинку й саду було нелогічним і неприйнятним для міцного хазяїна, яким і був Михайло Хмельницький.

Не міг житловий будинок бути розвернутим фасадом до підвищення, а тилом до схилу, призначеного для захисту від ворогів, де розташувати сад із ще одним ровом навколо було неможливо. Передусім із вказаної вище причини руїни у західній частині замчища не можуть бути залишками житлового будинку, як це зазначено у підписі під малюнком 1826 року. Ці руїни нині вважаются залишками оборонної споруди. Призначення цієї споруди до кінця не з’ясовано, архітектори припускають, що це могла бути башта-донжон, тобто житлова башта [52].

Можливо, орієнтація фасаду будинку на північний схід, а отже, на заплаву Тясмина, відбилася у легенді, зафіксованій Костомаровим: "У Хмельницкого голос был такой громкий, что, бывало, выйдет на крыльцо своего дома и, увидев с него казаков, косивших сено на лугу за Тясьмином версты за три, крикнет: "Хлопци, идить горилку пить, жинка вже борщу наварила"; казаки слышат его, покидают работу и спешат к его дому" [53].

Ми дійшли ще до одного закономірного питання: чому рельєф замчища на малюнках 1826 року і 1845 року відрізняється від сучасного рельєфу? (див. мал. 1 і 2). Куди поділось узвишшя, "столова гора", зображена на малюнках? Людське втручання, звичайно, сприяло вирівнюванню рельєфу, але не пошкодило залишки фундаменту будинку, бо його бачили у XIX столітті, що зафіксовано "Историческим обозрением", а потім і розкопками (про що піде мова далі). Можливо, різниця висот замчища була свідомо перебільшена на малюнках, спочатку Сплестером (щоб повністю вмістити на поряд із зображенням церкви замчище як другий важливий об’єкт), а потім Шевченком (який знав про малюнок Сплестера та вмістив на другий план тільки підвищення замчища як місце розташування будинку). Стискання зображення замчища по горизонталі візуально спричинило його вертикальне підвищення.

Далі розглянемо результати археологічних розкопок на замчищі Суботова.

3. Де знаходився дім Богдана Хмельницького? Археологічні розкопки на замчищі

Інформація про розкопки на замчищі Суботова у XIX столітті не систематизована.

Поема Шевченка "Великий льох" може розглядатися як свідоцтво про реальні археологічні розкопки, що проводились в Суботові. Адже згідно з її текстом на місці, де стояли “Богданові палати”, було розрито підземелля із скелетом. Стосовно реальності розкопок у Суботові, відображених у поемі, йдеться і в коментарі Ю. О. Івакіна – це розкопки, що проводилися "за участю офіційних осіб. Відомостей про археологічні розкопки в Суботові в 40-х роках XIX ст. ми не знайшли. Щоправда, І. Я. Айзеншток у коментарях до російського видання Шевченка пише про великі археологічні розкопки в Суботові у 1940-х роках. Проте в жодних матеріалах з історії Київської археографічної комісії, яка в ці роки здійснювала дослідження "древностей" на Київщині, про розкопки в Суботові не згадується. Саме в цей час експедиція археографічної комісії розкопувала могилу Перепетиху (Васильківський повіт)"[54].

П. В. Жур датував події "Великого льоху" 1843-м роком, бо саме тоді над Україною спостерігалася згадана в поемі комета [55]. Але археологічні роботи на українських землях активізувалися саме в 1845 році. "Исполняя Высочайшую волю, Коммиссия немедленно приступила к исполнению новых обязанностей. Пригласив в состав своих членов проф. А. И. Ставровского, … она в июне того же 1845 года выработала обширную программу археологических изысканий, после чего проф. Ставровский и академик Солнцев немедленно были командированы в г. Овруч для исследования развалин древнего Васильевского храма, а проф. Иванишев занялся раскопкой кургана Перепитихи, въ Васильковском уезде. … В том же 1845 году были произведены многочисленные раскопки и разведки в Киеве и в его окрестностях, въ Овруче, Василькове, Искорости и въ др. местах"[56]. Тарас Шевченко, імовірно, був присутній на розкопках кургану Переп’ятиха наприкінці червня – на початку липня 1845 року, та, як доведено, на розкопках кургану Перепет (Переп'ят) 2–14 липня 1846 року [57]. Чи не був візит Шевченка у Суботів у 1845 році також наслідком доручення бути присутнім на розкопках?

Урядник, який керував розкопками, зірвав злість на козакові Якименку, чия клуня, за словами Шевченка, стояла "на місці, де були Богданові палати". Ю. О. Івакін вважав, що Богданів будинок (“палати”) і є "Богдановими руїнами", зображеними на однойменному малюнку Шевченка, тобто оборонною спорудою-донжоном. А отже, розкопки 1845 року відбувалися усередині фундамента оборонної споруди [58]. Але докази того, що Шевченко вважав "Богданові руїни" рештками Богданового будинку, відсутні.

Розкопки на замчищі проводилися перед реставрацією Ілллінської церкви, ініціатором якої був священик Роман Орловський. "Маємо відомості, що початку реставраційних робіт в Іллінській церкві (1862 року) передували наукові досліди і на місці садиби гетьмана, що проводилися Археографічним товариством. Не виключено, що керував експедицією авторитетний дослідник і знавець старожитностей, професор Київської духовної академії Теофан Лебединцев". Інформація про місце цих розкопок (у тому числі стосовно розташування будинку Хмельницького), імовірно, збереглася у матеріалах, що знаходяться в Черкаському обласному краєзнавчому музеї [59].

За інформацією археолога М. М. Новика [60], в 1947 році пам’ятки Суботова були обстежені комплексною експедицією Академії архітектури УРСР у складі Г. Логвина, В. Мойсеєнка, В. Самойловича, П. Юрченко, Д. Яблонського, а в 1953 році – ще однією експедицією Академії архітектури УРСР на чолі з М. Цапенком, причому звіти цих експедицій розшукати в профільних архівах не вдалося (невідомо, чи мали ці візити архітекторів статус експедиції і чи вимагали детального звітування –Т. Г.).

У травні 1953 року відбулася 8-денна підготовча експедиція під керівництвом співробітника Інституту архітектури та містобудування Г. Н. Логвина, у жовтні того ж року було проведено розкопки під його керівництвом [61]. Г. Н. Логвин користувався траншейним методом досліджень, місця його розкопок на плані замчища не зафіксовано. Наслідком розкопок було встановлення місцеположення фундаментів кам’яної споруди на західному краю садиби, руїни якої у XIX столітті ще були помітні на поверхні. Саме цей фундамент свого часу виміряв де ля Фліз та змалював Шевченко як "Богданові руїни";, і саме цей фундамент донжону нині накрито захисним павільйоном.

Розкопки 1953 року мали своїм наслідком створення Г. Н. Логвином двох реконструкцій замчища, які, за відсутності альтернативи, передруковуються й досі (мал. 5 і 6).

Іллінська церква і замок Богдана Хмельницького [62]

Мал. 5. Іллінська церква і замок Богдана Хмельницького [62].

Мал. 6. Замок Богдана Хмельницького [63]

На обох наведених реконструкціях палац зображено зліва від руїн донжону, тилом до урвища і заплави Тясмину, фасадом до підвищення, хоча територія замчища на першій реконструкції є ідеально пласкою.

У 1970–1973 роках на розкопках у Суботові постійно перебував представник Інституту Історії архітектури та теорії будівництва України С. К. Кілессо, а в 1990–1993 роках він періодично відвідував розкопки і визначав місця їх проведення. Саме С. К. Кілессо створив єдину відому за всі роки досліджень реконструкцію будинку Хмельницького, на фундаменті оборонної споруди-донжону, фактично проігнорувавши опис Куліша, що був задекларований ним як основа реконструкції [64].

Архітектурна реконструкція будинку Богдана Хмельницького в Суботові. Чільний фасад і план

Мал. 7. Архітектурна реконструкція будинку Богдана Хмельницького в Суботові. Чільний фасад і план. 1 – сіни; 2 – покої; 3 – світлиця; 4 – ганок; 5 – наріжна башта [65]

Реконструкція С. К. Кілессо (мал. 7), фактично, є безпідставною. Важливо в комплексі розглянути всі знахідки, зроблені на замчищі, щоб розробити історично справедливу й обгрунтовану реконструкцію гетьманської садиби.

Можна з упевненістю стверджувати, що всі розкопки замчища починаючи з другої половини XX століття мали на меті, передусім, віднайдення кам’яного фундаменту Богданового палацу. Іншого суцільного кам’яного фундамента, окрім фундамента донжону, на території замчища не виявлено до цього часу.

У липні-вересні 1970 року на замчищі працювала експедиція Інституту археології під керівництвом Р. О. Юри. "Загін також має знайти на місці садиби Б. Хмельницького залишки фундаментів кам’яного палацу гетьмана" – цитата з щоденника розкопок Р. О. Юри 1970 року [66]. М. П. Кучера написав про цю експедицію: "Було закладено в різних частинах замчища 14 траншей і 1 шурф з метою пошуків монументальних споруд. Однією з траншей (№ 16) було перерізано вулицю на місці рову з напільного південного боку і одна траншея (№ 11) знаходилась на терасі північного схилу. Оскільки план замчища складено 1971 р., то на ньому було відновлено місцеположення лише останніх двох траншей, а місця розкопок 1970 р. всередині замчища не були графічно зафіксовані"67]. Так, на створеному М. П. Кучерою плані (мал. 10) відсутні позначення місць розкопок у 1970 році всередині замчища. Таку інформацію можна спробувати отримати із звіту про розкопки та щоденника розкопок 1970 року.

Першу траншею Р. О. Юра проклав біля кам’яних фундаментів вежі та гуртожитку-інтернату (колишньої хати священика), де за припущенням Г. Н. Логвина мали знаходитися фундаменти палацу (див. мал. 5 і 6). Висновок був такий: "В траншеї №1 не знайдено будь-яких решток від будівельного сміття, яке свідчило б про існування в районі гуртожитку-інтернату давньої кам’яної споруди"[68].

Розпитавши селян, які жили на замчищі, Р. О. Юра встановив, що залишки цегли, каміння, черепки та інші свідчення існування давніх помешкань частіше зустрічалися у південній та південно-східній його частинах, де переважно і проводились подальші розкопки. Розглянемо найважливіші знахідки цих розкопок.

У південній частині замчища на городах двох місцевих жителів раніше було знайдено та вибрано для господарських потреб два кам’яні фундаменти розміром 2x2 м. У 1970 році було досліджено яму із збереженими залишками одного з цих фундаментів (на садибі Свирида Коваленка) та зроблено висновок, що характер кладки, матеріалу та розчину фундаменту ідентичний кладці фундаменту та стін Іллінської церкви [69].

"На замчищі заклали ще одну розвідкову траншею № 14 (11x0,8 м) на північний захід від фундамента стовпа, виявленого на садибі Свирида Коваленка. Своїм південним торцем траншея № 14 не доходила до "стовпа" (ями) на 0,8 м. Траншея орієнтована з південного сходу на північний захід (азимут 303°). Нумерація квадратів йде з півдня на північ. На глибині 0,3 м в квадраті 1 було виявлено верхній зріз кладки фундамента з каменів на глиняному розчині, який був орієнтований поперек траншеї і продовжувався в північно-східному напрямку, виходячи за межі траншеї. Ширина фундамента дорівнює 1 м. Для повного виявлення фундаменту було закладено поперечну траншею № 15 (7x2,0 м), орієнтовану з північного сходу на південний захід (азимут 39°).

Фундамент має довжину 1,75 м і висоту 1,1 м … Фундамент викладено з невеликих брил каменю-пісковику червоно-коричневого кольору. За характером кладки цей фундамент відрізняється від виявлених раніше фундаментів, які знаходились поруч. Ці фундаменти були викладені з великих брил каменю на вапняному розчині і мали квадратну форму 2x2 м.

На відстані 0,13 м від південного торця кладки фундаменту, на рівні його верхнього зрізу, було виявлено п’ять цілих цеглин XVII ст. (0,3x0,15x0,13x0,07) з канелюрами, оберненими донизу, які лежали горизонтально, зберігаючи напрямок фундаменту. Мід першою і другою цеглинами (рахуючи із сходу) знаходяться дві половинки цегли, складені догори торцями. Слідів розчину між цеглинами немає, цеглини лежать на чистій землі. Можливо, це залишки підлоги, порогу або східців"[70].

Креслення кам’яної кладки із звіту Р. О. Юри було опубліковано у статті М. П. Кучери (мал. 8 і 8а).

Мал. 8. Кам’яна кладка (план і профілі) [71] Мал. 8а. Кам’яна кладка, орієнтація на північ

Найперша стаття, опублікована після закінчення розкопок, містить такий висновок: "В південній частині замчища виявлено рештки фундаменту великої кам’яної споруди, ймовірно, гетьманського палацу. Поряд з ним знайдено багато уламків полив’яної черепиці, орнаментованих кахлів, круглого віконного скла, керамічного і скляного посуду, які можна віднести до XVII ст."[72]. Наголосимо: у 1970 році було знайдено не "рештки фундаменту великої кам’яної споруди", а окремий чотирикутний кам’яний фундамент (кладку), зображений на малюнках 8 і 8а.

Наступного 1971 року експедицією під керівництвом П. А. Горішнього було розчищено комплекс з чотирьох кам’яних фундаментів у вигляді квадратних у плані стовпів, місцеположення яких було встановлено у 1970 році. Збереглося два стовпи – північний і південний, два інші – західний (на садибі Свирида Коваленка, що був досліджений Р. О. Юрою) і східний вже були розібрані. Нагадаємо: кладка цих стовпів ідентична кладці Іллінської церкви. Цей комплекс із фундаментів вважається підмурками в’їзної (оборонної) дерев’яної вежі. На схід від фундаментів стовпів розкопано господарське приміщення (погріб) [73].

Кам’яні фундаменти і погріб [74] ″ План замчища-садиби Б. Хмельницького в Суботові з позначенням місць розкопок [75]
Мал. 9. Кам’яні фундаменти і погріб [74] Мал. 10. План замчища-садиби Б. Хмельницького в Суботові з позначенням місць розкопок [75]

Ділянка, на якій знайдено комплекс з чотирьох фундаментів, позначена на мал. 10 синім кольором.

У щоденнику розкопок 1971 року збереглася детальна схема двох розкопів, на яких знайдено чотири фундаменти стовпів. Також щей щоденник містить інформацію про повторні розкопки у 1971 році кам’яної кладки, уперше відкритої у 1970 році (мал. 8a), та дозволяє встановити взаємне розташування цієї кладки та комплексу з чотирьох фундаментів (мал. 9). Мал. 11 створено на основі схем № 3 і № 5 із щоденника розкопок 1971 року, а також такого тексту щодо розкопок на ділянці № 3: "Четверг, 1 июля. …в квадратах 3-в, 4-в в стенке обнаружена кладка, в связи с этим были прирезаны квадраты 1-г, 2-г, 3-г, 4-г (см. сх. №5). Суббота, 3 июля. Проводилась выемка земли на квадратах 1-г, 2-г, 3-г, 4-г, а также проводилась раскопка кладки в квадратах 3-г, 4-г. Кладка находится на глубине 0,30 м от дневной поверхности. Понедельник, 5 июля. … Продолжалась расчистка кладки на участке №3, в квадратах 3-г, 4-г. Достигнута глубина 1,40 м от дневной поверхности. Размеры кладки: 1,60x1,00. h=1,10 м"[76].

Опис місцезнаходження та розмірів окремої кам’яної кладки 1971 року є ідентичним із наведеним вище описом знаходження кам’яної кладки у 1970 році за допомогою траншей №14 і №15, отже була відкрита повторно саме ця кладка.

Єдиною публікацією, де було оприлюднено малюнки обох згаданих вище знахідок (кладки та фундаментів), є стаття М. П. Кучери 2010 року, в якій знаходяться і приблизні координати обох об’єктів: "Фундамент (мається на увазі кам’яна кладка – Т. Г.) відкрито біля погреба місцевого жителя (це приблизно на відстані 15 м від західного краю замчища і 25 м – від південного)". "Фундамент з стовпів орієнтований перпендикулярно до південного краю замчища на відстані приблизно 12 м від нього"[77]. Згідно з координатами, наведеними у статті, об’єкти знаходяться на помітній відстані один від одного, але дані розкопок 1970–1971 років свідчать, що вони знаходяться майже поряд (мал. 11).

Комплекс із чотирьох фундаментів отримав свою інтерпретацію як підмурки в’їзної (оборонної) вежі. Натомість, у жодній з публікацій немає гіпотези: чим же могла бути кам’яна кладка з "порогом" із цеглин?

Згадаймо муровану башточку – молільню коринфського митрополита Йоасафа з опису будинку Хмельницького в романі Пантелеймона Куліша. Припустимо, що знайдена кам’яна кладка з "порогом" є фундаментом башточки-молільні .

Чи було достатньо внутрішнього простору, що міг бути створений на такому фундаменті, для знаходження усередині однієї людини? Довжина фундаменту 1,75 (1,60?) м і ширина 1 м, із врахуванням ширини цеглини окреслює досить тісний внутрішній простір, приблизно, 1,40 на 0,8 м, що є досить припустимим для знаходження усередині однієї людини. Не виключено, що обмежені розміри приміщення для молитви могли бути обрані митрополитом Йосафом свідомо, як частина молитовної практики.

Якщо згадана кам’яна кладка є фундаментом башточки митрополита Йоaсафа ("тонкая остроконечная башенка, пристроенная уже Богданом к северному углу дома вместо упора"), це дасть нам ключ до визначення розташування будинку. Цеглини біля південно-західної сторони фундаменту могли бути викладені як поріг біля входу, як це зазначив Р. О. Юра. В такому випадку справа від входу ("порогу") стіна башти підпирала стіну будинку, а протилежна від входу північно-східна сторона молільні була її фасадом, який, у свою чергу, був продовженням фасаду будинку. Отже місцезнаходження башточки маркує координати північно-західного кутка будинку. Те, що до фундамента кам’яної кладки не примикає кам’яний фундамент будинку, підтверджує, що сам будинок був дерев’яним.

Для приблизного обчислення довжини фасаду будинку можна використати дані з опису Куліша: "Вот широкое, с двенадцатью столбиками крыльцо или, как тогда называли, рундук, занимающий почти треть длины фасада". Припустимо, що відстань між стовпчиками рундука становить 0,5 м, тоді довжина фасаду дорівнює 0,5*11=5,5*3 приблизно дорівнює 17 м. Довжину бічної стіни можна припустити близько 6-7 метрів.

Позначивши на малюнку гіпотетичні обриси будинку за його північно-західним кутом (синя лінія), ми бачимо, що обриси будинку перекриваються комплексом із чотирьох фундаментів (мал. 11).

Мал. 11. Розташування кам’яної кладки та фундаментів у південній частині замчища

Такому перекриванню може бути лише одне пояснення. Дерев’яний будинок Богдана Хмельницького був зруйнований чи розібраний ще до початку побудови комплексу з чотирьох фундаментів. Можливо, це руйнування сталося за рішенням самого Хмельницького і мало такі причини:

– амбітні плани щодо комплексного перепланування замчища;

– аварійний стан батьківського будинку: цегляні упори не могли перешкодити руйнуванню наближених до схилів південної та східної стін;

– батьківський будинок стояв тильною південною стіною до нової Іллінської церкви.

Оcновні висновки даного дослідження такі.

1.Опис "дому сотника Чарниша", що міститься у романі Пантелеймона Куліша "Михайло Чарнишенко", містить риси і кам’яної, і дерев’яної будівлі. "Кам’яний палац" Богдана Хмельницького є результатом неуважного читання опису.

2.Аналіз свідчень XIX століття про місцезнаходження будинку Хмельницького дозволяє зробити висновок, що він знаходився у південній частині замчища та був орієнтований фасадом на північний схід.

3.Під час розкопок на замчищі 1970 і 1971 років було знайдено кам’яну кладку, біля якої було викладено поріг з п’яти цеглин. Автором зроблено припущення, що це – фундамент башточки-молільні коринфського митрополита Йоасафа, що, згідно з описом Пантелеймона Куліша, знаходилась біля північного кута будинку Хмельницького. З цього припущення випливає наступне: будинок був дерев’яним (поруч з кладкою не виявлено прилеглого кам’яного фундаменту) та орієнтованим фасадом на північний схід. Розташування поряд кам’яної кладки і чотирьох потужних кам’яних фундаментів, що мають структуру, аналогічну фундаменту церкви св. Іллі, вказує на те, що будівництво фундаментів розпочалося після зруйнування дерев’яного будинку Богдана Хмельницького.

Література

1. Сочинения и письма П. А. Кулиша. В 5 т. / Под ред. [та з передм. і приміт.] И. Каманина. Киев, 1910. Т. 5, С. 118–126.

2. Грабарь И. Э. История русского искусства. В 6 т. Москва, 1910. Т. 2. Архитектура. До-Петровская эпоха (Москва и Украина), C. 409.

3. Причина подання розлогої цитати полягає в тому, що знайомство читачів саме із скороченою її версією призвело до суперечливого тлумачення тексту.

4. Кулиш П. Михайло Чарнышенко, или. Малороссия восемьдесят лет назад. Киев, 1843. Часть 1, С. 68–79.

5. Кулиш П. Михайло Чарнышенко… . С. 80–92.

6. Там же. С. 111–112.

7. Там же. С. 167.

8. Логвин Г. Н. Чигирин. Суботів: архітектурно-історичний нарис. Київ, 1954, C. 52.

9. Кілессо С. К. Будинок Богдана Хмельницького в Суботові// Український історичний журнал. 1972, № 7, C. 106–110.

10. Такий висновок базується на неуважному читанні: за текстом роману сотник Чарниш не збудував, а перебудував родинний дім.

11. Івакін Ю. О. Коментар до Кобзаря Шевченка. Поезії до заслання. Київ, 1964, C. 249.

12. Кілессо С. К. Будинок Богдана Хмельницького в Суботові… C. 106.

13. Нельговський Ю. П. Архітектура другої половини XVI – першої половини XVII століття. Історія українського мистецтва в 6 томах. Київ, 1967, Т. 2, C. 78.

14. Юра Р. О. Дослідження в с. Суботові в 1970 р.// Археологія, 1971, № 3, C. 93; Юра Р. О Горішній П. А. Археологічні дослідження в Суботові// Український історичний журнал, 1972, № 1, C. 155; Горішній П. А. Археологічні дослідження в Суботові// Археологія, 1995, № 4, C. 143.

15. Альберто Віміна да Ченеда. Реляція про походження та звичаї козаків //Київська старовина, 1999, № 5, С. 66.

16. Вікіпедія. Кам’яниця Лизогубів.

17. Логвин Г. Н. Чигирин. Суботів … C. 60.

18. Судиенко М. О. Материалы для отечественной истории. В 2 т. Київ, 1853. Т. 1. На думку автора, слово дворец у даному контексті варто перекладати не як палац, а як двірець – похідне від двір (як і в мові суботівських селян у спогадах, записаних М. Грушевським).

19. Судиенко М. О. Материалы для отечественной истории… С. 4, 7.

20. Там же. С. 107–108.

21. Нове джерело розкриває деталі литовського походу на Київ. Березенко Б. Випадкова знахідка/National Geographic, 2013, № 12, C. 34–39. Цей малюнок надруковано також у кн.: Князі Острозькі: науково-популярне видання /Колектив авторів. Київ, 2014. На малюнку лише одна житлова садиба, можливо, є мурованою.

22. Географическое описание города Киева, сочиненное Киевского гарнизона поручиком Василием Ивановичем Городцовым… Географічні описи Києва та Київського намісництва 1775–1786 рр. Київ, 1989. С. 19, 49.

23. Кулиш П. Михайло Чарнышенко… . С. 141.

24. Там же. С. 93.

25. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. Київ, 2008, C. 319, 333.

26. Літопис Самовидця. Київ, 1971, С. 47.

27. Кулиш П. Михайло Чарнышенко… . С. 197.

28. Літопис Самовидця… С. 10.

29. Иконников В. С. Опыт русской историографии. Т. 2. Кн. 2. 1908, C. 1562. Також: Письма П. А. Кулиша к О. М. Бодянскому (1846–1877 г.)//Киевская старина, 1897, № 9, С. 399. Обидва списки ‒ джерела, до нас не дійшли: О. Бодянський, готуючи літопис до друку, користувався “списком Куліша”, переписаним у 40-х роках XIX cт. Літопис Самовидця… С. 10‒11.

30. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России Т. 3. 1861, С. 501–503.

31. Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России…. В 3-х ч. Москва, 1830. Ч. 2, C. 538–539.

32. Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России… Київ, 1993, С. 83.

33. Грабарь И. Э. История русского искусства… C. 409.

34. Кулиш П. Записки о Южной Руси. В 2 т. Киев, 1856. Т. 1, C. 269.

35. Новик М. М. Богданові підземелля або аналітичний огляд досліджень суботівського маєтку Богдана Хмельницького// Історико-географічні дослідження в Україні, 2007, № 10. С. 125–126.

36. Жур П. В. Літо перше. Київ, 1979, C. 134; Кукса Н. В., Діденко Я. Л. Чигиринщина в подорожніх нотатках відомих особистостей ХІХ – першої половини XX cтоліття. Національний історико-культурний заповідник "Чигирин": путівник. Черкаси, 2013, C. 25–26.

37. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. Київ, 2003. Т. 5, C. 18.

38. Тарас Шевченко. Там же. C. 324.

39. Цей цікавий момент "Щоденника" помітив і Ю. О. Івакін, але сприйняв як те, що Шевченко "не погодився" з твердженням Куліша щодо відсутності слідів будинку Хмельницького. Івакін Ю. О. Коментар до Кобзаря Шевченка… С. 249.

40. Кулиш П. Записки о Южной Руси… C. 166–169; 275–276.

41. Историческое обозрение городов Киевской губернии и их окрестностей //Киевские губернские ведомости, 01.03.1846. С. 73–74.

42. Кулиш П. А. Историческое повествование. Воспоминания о Тарасе Шевченко. Киев, 1988. С. 143–161. http://litopys.org.ua/shevchenko/vosp29.htm .

43. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864, С. 681–682.

44. Исторический вестник. Т. XVII, 1884, C. 169–170.

45. Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. Київ, 1990, C. 624–625.

46. Павел Алеппский. Путешествие патриарха Макария. Кн. XII, гл. XVIII. ЧОИДР, 1898, вып. 4, C. 193–194.

47. Згадаймо про втрачений малюнок Шевченка ″Будинок Богдана Хмельницького в Суботові″ ( Русов А. Коллекция рисунков Т. Г. Шевченко // Киевская старина, 1894, № 2, C. 184), що міг бути реконструкцією, cтвореною Шевченком на основі опису Куліша. Шевченко застосував до приміщень на Суботівському замчищі три означення: Богданові руїни, Богданові палати та будинок Богдана Хмельницького. Cвідчення про "руїни" та про "палати" належать Шевченку, а свідчення про "будинок" в "Историческом обозрении" із значною долею імовірності може бути йому приписане.

48. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, Т. 7. 1872, C. 280–281.

49. Кукса Н. В. , Діденко Я. Л. Чигиринщина… С. 127.

50. Примітка до публікації тексту в "Пам’ятках України".

51. Грушевський М. Гетьманське гніздо: урочища і перекази села Суботова, зібрані в рр. 1897-9// Пам’ятки України, 2002, № 2, С. 114.

52. Кучера М. П. Замчище-садиба Б. Хмельницького в Суботові на Черкащині//Археологія і середньовічна історія України, 2010, № 1, С. 543.

53. Костомаров Н. И. Исторические произведения…C. 624–625.

54. Івакін Ю. О. Коментар до Кобзаря Шевченка… С. 251.

55. Жур П. В. Літо перше. Київ, 1979, C. 157.

56. Левицкий О. И. Сведения о деятельности Киевской комиссии для разбора древних актов// Сб. ст. и материалов по истории Юго-Западной России, изд. Комиссией для разбора древн. актов. Київ, 1911. Вып. 1, С. 7.

57. Сергієнко Г. Я. Діяльність Татаса Шевченка у Київській археографічній комісії (1845-1847 рр.) / Український історичний журнал, 1991, №3, C. 47, 50; Жур П. В. Дума про огонь. Київ, 1985, C. 266–267.

58. Івакін Ю. О. Коментар до Кобзаря Шевченка… С. 250.

59. Кукса Н. В. Середньовічні старожитності на теренах Чигиринщини: автентичні залишки кам'яної споруди замку Хмельницьких в Суботові (минуле, реалії, перспективи). http://kozakbiblio.web-box.ru/zvichave-pravo/konferenc/21-22032011-mzhnarodna-naukovo-praktichna/nvkuksa-serednovchn-starozhitnost-na-terenah/. З посиланням на матеріали, що знаходяться в Черкаському обласному краєзнавчому музеї: ПП. № 11. Арк. 6–81.

60. Новик М. М. Богданові підземелля … С. 130.

61. Логвин Г. Н. Науковий відчит про командировку в м. Чигирин і Суботів у травні місяці 1953 року. 8 суток; Відчит про наукову командировку в м. Чигирин і с. Суботів (у жовтні 1953 р.). Smereka Func="ProtectText"> http://rusarch.ru/logvin2.htm.

62. Логвин Г. Н. Чигирин. Суботів … .

63. Там же.

64. Кілессо С. К. Будинок Богдана Хмельницького в Суботові…

65. Там же. C.108

66. Юра Р. О. Щоденник розкопок. З матеріалів звіту про роботу слов’янської експедиції ІА АН УРСР в с. Суботові Чигиринського р-ну Черкаської обл. в 1970 р. НА ІА НАН України. 1970/28, C. 2.

67. Кучера М. П. Замчище-садиба Б. Хмельницького в Суботові на Черкащині //Археологія і середньовічна історія України, 2010, № 1, С. 541.

68. Юра Р. О. Щоденник розкопок 1970 р…, C.3.

69. Юра Р. О. Щоденник розкопок 1970 р…, C. 17–18; Горішній П. А. Звіт про археологічні дослідження Суботівської середньовічної експедиції Інституту археології АН УРСР у 1971 р. НА ІА НАН України. 1971/16, С. 9.

70. Юра Р. О. Щоденник розкопок 1970 р…, C. 72–74.

71. Кучера М. П. Замчище-садиба Б. Хмельницького в Суботові … С. 544.

72. Юра Р. О. Дослідження в с. Суботові в 1970 р.// Археологія, 1971, № 3, C. 93.

73. Там же.

74. Там же.

75. Кучера М. П. Замчище-садиба Б. Хмельницького в Суботові … С. 542. З позначенням місць розкопок 2008 року експедиції під керівництвом Д. В. Куштана. http://www.shukach.com/uk/node/14114.

76. Дневник участка III на субботовском замчище. Руководитель В. К. Гончаров. З матеріалів звіту про археологічні дослідження Суботівської середньовічної експедиції Інституту археології АН УРСР у 1971 р. НА ІА НАН України, 1971/16.

77. Кучера М. П. Замчище-садиба Б. Хмельницького в Суботові … С. 542, 544.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 598

Модифіковано : 14.05.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.