3

Зинаїда Тулуб

Того ж дня з’явилася до палацу Назлі-ханум. Плутаючи язиком, белькотіла вона щось улесливе і лізла да Насті з огидними обіймами і поцілунками, потім одразу почала просити за якихось вельмож.

І раптом вибухнула Настя:

– Не проситиму ні за кого ані зараз, ані згодом! Докучай сама падишахові, але не вплутуй мене у свої справи, – гостро відповіла вона, звільняючись від обіймів старої.

– Я… як-к-то?! – виструнчилася стара. – Т-ти м-моя донька!.. Я наказую тобі!.. Ти скажеш с-своєму ч-чоло-вікові, що він…

– І не подумаю! Я тобі не рабиня, а цариця Стамбула.

Назлі-ханум довго мовчала, дивилася на неї одним мертвим оком, а другим – живим, повним гніву та обурення.

– До-доб-бре! – просичала вона нарешті. – Я проклинаю тебе, гадюко, вигріта на моєму серці. І син твій ніколи не буде султаном Стамбула, і інша заступить тебе на султанському ліжку.

– Побачимо! – тріпнула головою Настя. – Мо, й буде інакше!

Стара щось хотіла додати, але їй відібрало мову. Рухом покликала вона рабинь і наказала нести себе до каїка.

– Шкода, що ти не стрималася, господине, – похитав головою Гасан, коли килимова запона впала за старою Назлі. – Вона отрутна, як павук-каракурт з далекого степу Узбекистану, а кизляр-ага її приятель і одвічний порадник.

– А що вони мені можуть зробити? – презирливо фиркнула Гюль-Хуррем. – Кохання падишахове – найміцніше передмур’я, а за півроку в мене буде дитина. Я відчуваю, знаю, що це буде син. А хто зможе суперничати з матір’ю майбутнього падишаха?

– Майбутнє заховано в серці аллаха, господине. Спитай астрологів мечеті Селіміє, старого дервіша Тхаліб-ефенді та інших. Хай прочитають вони книгу зір. Навряд чи дитина твоя колись опережеться мечем предків у мечеті Еюба.

Тон Гасана серйозний і навіть суворий. Та й не насмілився б він жартувати такими речами. Хоч яка певна у собі Гюль-Хуррем, але мимовільний холод війнув їй в обличчя, здуваючи червінь з її щік.

– Що це означає, Гасане? – схвильовано спитала вона.

– Хай захистить тебе аллах з Мохаммедом, пророком його, – молитовно підвів долоні Гасан. – Не лякаю я тебе, божественна мушле, в якій стигне перлина роду Османів. Але є на світі закон, а закону скоряється усе живе. А за цим законом старіший в роді Османовому вперізується мечем предків, а в падишаха – шість братів, і кожен з них старший від твого сина.

Ноги підломилися у Насті. Вона схопилася за різьблене підвіконня і довго мовчала.

– Але чому ж, – заговорила вона нарешті, – падишах ніколи не говорив мені про це?

– Не знаю, мудра господине і володарко. Якщо ти не ймеш віри моїм словам, спитай муфті Есаада, спитай ходжу Омер-ефенді, спитай великого стамбульського каді, – кого бажаєш. Я, вірний раб твій, мушу застерегти тебе проти каверз старої султани. Наш милостивий падишах даремно відступив від стародавнього звичаю і, оперізуючись мечем предків у мечеті Еюба, не наказав скарати своїх братів, як це робили султани минулих століть. Тоді були вони неповнолітні, а зараз вони підросли, і син султани Кьозем міг би навіть сьогодні оперезатися, коли б невблаганна доля урвала життя нашого падишаха.

Настя слухала і мовчала. Кожне слово Гасана падало їй у мозок льодовим каменем, стискало серце жахом, наче біля ніг її раптом розкрилася прірва. Життя, що за кілька хвилин здавалося їй таким тривким і непорушним, виявлялося повним непередбачених небезпек. Отже ж, тоді і її кинуть у Босфор або надішлють до Ескі-сарая. Але тепер, ковтнувши влади і казкової розкоші султанського палацу, було б надто важко обмежитися нудним животінням в його мовчазних мурах.

– Що ж робити, Гасане? – простягла вона до нього руки, і в її тоні забриніла безпорадна дитяча розгубленість.

Гасан задоволено посміхнувся.

– Треба довіряти своїм вірним слугам і друзям, господине. Ти знаєш, що Назлі-ханум ненавиділа померлого падишаха і намагалася отруїти його. Але добитися смертної кари Назлі-ханум досить важко: вона – султана крові Османів, а не колишня наложниця падишаха. Проте я маю свідків. Їх твердження подіють вірно, як отрута гаспида, якою вона випровадила у могилу свого чоловіка.

– Хто вони? Я скажу падишахові, – схопила Настя за руку Гасана, забувши двірський етикет.

Гасан самовпевнено розреготався.

– Е, ні, господине!. Не такий вже я дурень, як ти гадаєш. За цю послугу мушу я принаймні стати капу-агою. Я особисто розповім усе падишахові.

– Почекай, Гасане! Дай мені зрозуміти, розплутати… Я надто схвильована. Приходь до мене по обіді, – пробелькотіла Настя і пішла геть непевною ходою, наче хвора.

Примітки

Капу-ага – великий маршал султанського палацу (церемоніймейстер).