Колискова

Богдан-Ігор Антонич

Вузли доріг затиснуті на горлах сіл. Знов сняться сни минулі.

Сідають дні, мов птахи, на хатах і розгортають крила вітру.

Скриплять колиски. – «Синку, спи, накрию сном тебе, мов листям

мірту,

лиш не ходи, хлоп’ятко, в ліс, бо вовк тебе у лісі з’їсть, ой люлі!»

Співає на шляху піхота: – «Не стелися по землі, барвінку!»

Пан сотник лютий: – «Покрутило б язики вам, покручі прокляті!»

Ударило у мідь дороги, мов у жовтий бубон, сонце дзвінко,

кийки проміння б’ють червоним верблем у калюж рудяві лати.

Під спів піхоти сходить вечір. Ще в розприслім сонці сяє зброя.

Вже ніч. До зір пришпилені кокарди літаків. Ніхто не будить

розквітлих квіттям снів дитячих,

і не бачили,

не знали люди,

коли зоря спинилась над колискою майбутнього героя.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 58.