На три шляхи

Богдан-Ігор Антонич

На три шляхи за лисогори, за високорівню ворог відступає.

Лежить на білій плахті снігу сонце – стяг попоротий від куль.

Мов сторожі кордонів пітьми, ждуть горбатодзюбі круки свого паю,

хоч лижуть ще червоні язики з розжеврених докраю дул.

Ще металеві горла літаків серед прокльонів клекоту і гулу

викрикують у світу сторони чотири свій прощальний спів

і ллється сніг, мов синій лій, у ззеленілий та дірявий сонця тулуб

і, мов печать, значить, застигши синім воском на очах мерців.

Ще з літака, мов із відра, в казан долини ллється струм вогню

густого,

аж вцілений літак, мов птах проколотий, хитнеться й затремтить.

В станицю до вождя телефонує з поля бою Янгол перемоги,

з-над звітів, мап і плянів постать згорблена підводиться на мить.

– «Тут, бойовище, пане Генерале, так, це я!» – телефонує Янгол.

– «Мій вірний, любий друже!» – дзвонить відповідь зворушена

вождя.

Стає, у записник історії кладе свій підпис твердо, креслить дату,

виходить із кватири й дивиться

на дальній,

звечорілий шлях.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 59.