Ідеал

Богдан-Ігор Антонич

На синьому безмежжі океану,

де не догляне навіть людське око,

високо, аж до хмар, в імлах глибоко

самітний острів серед хвиль пеану.

На острові, так каже казка,

теменні скарби десь лежать закляті.

Горять моряцькі очі у завзятті,

жага бушує в душах буйно й баско.

І вітер дме, і буря тне у парус,

а човен щоглами дере мли пару,

солоною водою перемок.

Нараз вдаряють у підводні скелі,

щасливі, бо в незнання гинуть хмелі:

на острові пустелі лиш – пісок.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 33.