Любов

Богдан-Ігор Антонич

У правилі математичнім світа

за дужки викинена невідома,

незнаний косинус днів наших літа.

В далекій подорожі, навіть вдома

дарма шукати слів її німих.

Коли здається: пустку переміг,

приходить тиха, наче ніч, утома.

Усміхнені, штудерні тріолети,

мов лід холодні, кажуть нам даремно,

вмовляють, що любов це річ неземна.

О, де ти є незнана, о де є ти?

Чи кинув хто на тебе анатему?

А може винайшли тебе поети,

щоб до згучних сонетів мати тему.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 32.