Схрещення

Богдан-Ігор Антонич

Об хмару хмара, мов об дошку дошка

ударить глухо й небо затріщить.

З лопати хмари сиплються дощі,

немов пісок дзвінкий.

В зелену ложку

листка бере калина дощ, мов юшку,

і п’є, і п’є, мов струмінь щастя жданий,

мов бризки сім’я, мов росу цілющу

відкривши ягід гроно полум’яне,

як віяло червонопере гроно,

аж рветься дощ, як втятий посторонок

і вітер звільнений вирує колом.

До чорних уст припавши спрагло,

мов палиця, у смерч скрутився й коле

обличчя наші, наче розкіш нагла.

Вузли долонь – у ритміці кохання

ключі музичні, й ти – ляклива ланя.

Не в біблії, не на троянднім ложі,

пий бурю плідну і цілющу.

Може,

землі замало навіть для кохання,

хіба зрівнятись з бурею всією!

Гей, відходить буря, проспівавши лунко,

лиш грім із громом, мов змія з змією,

ще раз сплелись в останнім поцілунку.

Не знаючи віддані себе всією.

Так що ж,

Ні, не ламай долонь, ні рож.

16 травня 1936.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Зелена Євангелія. – Львів: 1938 р., с. 29.