Знак дуба

Богдан-Ігор Антонич

За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий

безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая.

Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку

столиций, хитрий бог, що все нове обличча має.

Приземні блискавиці – змії сковзаються пнями

слизькими від роси, що молоком холоне в склицю.

Ніч марнотратна нищить надмір форм, як зайві Плями

лиш дуб, мов скнара, береже монет зелених листя.

Зоря на промінь сперлась, мов на кий, стоїть над яром,

де борсуком у лігві, зло сховалось і притихло.

Чадять урочища мокравин, цвіль кадить рудим пожаром,

а ніч, як чорний буйвіл, в рогах місяць – шерсти віхоть.

Безумна безліч форм. Багатство, що призначене для мар,

а ввиш пустеля неба – людський ляк і захват, мертве світло,

лиш дуб – рослинний лев, над лісом, гордий і скупий монарх

підводить вранці сонця жезл над марнотратним світом.

9 червня 1936.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Зелена Євангелія. – Львів: 1938 р., с. 27.