Хліб насущний

Богдан-Ігор Антонич

У дно, у суть, у корінь речі, в лоно,

у надро слова і у надро сонця!

В екстазнім шалі, в час, коли найтонша,

роздерти вглиб свідомости запону,

аж зсунеться із нас, мов зайва шкура.

Лілеї сну пом’явши, плахта куряв

звилась у трубку з золотої бляхи.

У землю вбите полум’яним цвяхом

розколює надвоє сонце обрій.

Мов карти, в кучерявій вітру торбі

мішаються блакитні краєвиди.

Проходять сонні люди, мов сновиди,

колишуться на линвах ясних ранків.

В тривожних радощах,

химерно й п’янко

вгинається, мов блиски леза, мова.

До дна землі

й до дна цупкого слова

вдираюся завзято і уперто

і видираю в заздрісної смерти

пісні,

п’яніння,

ночі й дні.

4 січня 1936.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Зелена Євангелія. – Львів: 1938 р., с. 25.