Яків Головацький
Ю. Романчук
Нова письменність руська розвивалася інакше в Україні а інакше в Галичині. В Україні она була реакцією против московщини, отже і мусіла як найбільше відокремлюватися від московської письменності; українські писателі старалися писати чистою мовою народною і теми свої брали з життя українського народу та писали або дійсно або надавали своїм творам форму писання для того ж народу. Але реакція тая була лише часткова і слаба. Писане по українськи було не стілько об’явом почуття всенародної потреби, як радше або милого забавкою або виразом неясного прив’язання до свого рідного, без якоїсь дальшої цілі.
Російська мова не переставала й дальше панувати в цілім життю, не лише публічнім але навіть приватнім. Самі українські писателі уживали єї переважно і в письмі і в слові, в товаристві і в родині. А вже ж до школи і церкви українська мова не мала ні найменшого приступу, хочби лише до початкової науки в сельських школах і до проповідей в сельських церквах. Українська письменність розвивалася отже довший час сама про себе, відірвана від життя і з невеликим впливом на життя. Она держалася в тісних межах красної та популярної літератури, причім, правда, легше було заховати чистоту мови, хотя все таки при навичці до російщини годі було цілком встеречися чужого напливу.
В Галичині руська письменність була реакцією против польщини. Декотрі писателі старалися її відокремити і утвердити пильним оминанням всього, що би польщину нагадувало, а на те їм за мало догоджувала мова народна, особливо коли з противної сторони представляно руську мову яко наріччя польської і відмовляно русинам права окремішньої народності. Притім же галицьким русинам ходило не лише о плекання літератури, але і о впровадження руської мови на місце польської до всего життя: до дому, до товариства, до школи, до науки, до церкви, до життя публічного – се була й виразна свідома ціль зараз перших писателів.
Отже щоби руську мову зробити відразу книжною і до всякого писання придатною а враз щоби її як найбільше відріжнити від польської, писателі хапали за церковно-слов’янщину; се їм прийшло тим легше, що першими писателями були самі священики, і оно здавалось тим натуральнішим, що навіть ті, котрі студіювали близше народну мову, не пізнали докладно властивого характера єї і не вміли покласти границь в користанні з церковщини для русчини.
Церковщина ж вела скоро до російщини, до котрої впрочім пхали ще антагонізм до польщини та фалшиве з недостаточного знання походяче поняття о руській і російській мові, народності і гісторії, а притім також маловаження мови «хлопської» яко будьто простої, низької, недостойної без більшого отесання до ужитку інтелігентного чоловіка. Всі сі причини вдіяли, що творився якийсь штучний язик книжний, з руських, церковно-слов’янських, російських та мимовільно також з польських складників змішаний, котрий мусів чим дальше тим більше зближатися до російського. Тій струї, котра майже 30 літ переважала в галицькій письменності, не вміли опертися навіть деякі зразу дуже щирі любителі рідного слова і найблизші товариші Шашкевича, якими були іменно Яків Головацький і Никола Устиянович.
Яків Головацький уродився 20 жовтня 1814 р. в Чепелях, селі Брідського повіту, де єго отець Федір був парохом. По руськи научився читати дома перед скінченням нормальної (4-клясової народної) школи, а писати аж в гімназії, коли єму случайно попала в руки німецько-російська граматика, де був взорець скорописі, якої не вмів ані єго отець ані дяк в селі. В гімназії у Львові співав з товаришами і списував собі руські пісні, та вже тогди дістав, окрім всіляких польських книжок, Енеїду Котляревського і деякі російські книжки. Вступивши в 1831 р. на філософію, читав безнастанно в бібліотеках університетській і Оссолинських, де познакомився з Шашкевичем, переписував народні пісні і займався палеографією (розпізнаванням давних письм).
Щоби розсліджувати народ, пустився пішки в Стрийщину, Станіславівщину, Коломийщину і зайшов аж на Буковину; всюди робив записки, збирав пісні. Дальше на філософію ходив в Угорщині; в Пешті познакомився з многими слов’янськими особливо сербськими студентами. Теології учився у Львові і скінчив її р. 1839, але яко підозрілий правительству зміг висвятитися аж в р. 1843, звиш в рік по ожененні, а перед тим пустився ще раз в подорож на Угорську Русь і докінчив там збирання народних пісень, котрі опісля, 1878 року, вийшли в Москві в чотирох великих томах.
Священиком був найперше помічним в Микитинцях в Станіславівськім а відтак вже самостійним в Хмелевій в Заліщицькім повіті. Помістивши перші свої дрібні твори ще в «Русалці Дністровій», видав в р. 1841 «Галицькі приповідки, зібрані Ількевичем», в р. 1846. Написав уважну розправу «Über die Zustände der Russinen in Galizien», котра вийшла брошуркою в Липську, а в рр. 1846 і 1847 видав в Відні враз зі своїм братом Іваном збірник «Вінок».
В р. 1848 на з’їзді «учених руських» був председателем «відділу управи руської мови і словесності» і відчитав свою цінну «Розправу о язиці южноруськім». А коли в грудні того ж року отворено катедру руської мови і літератури в львівськім університеті, іменовано єго на ній професором. В послідуючім році видав «Три вступительнії преподаванія о руській словесності» і «Граматику руського язика». Але вже рано став, особливо під впливом московського професора Погодіна і єго львівського приятеля історика Зубрицького, прихилятися до російщини.
Тогдішне правительство виділо се нерадо, а коли в 1867 р. поїхав до Москви на етнографічну виставу, де відбулися немилі для Австрії всеслов’янські маніфестації, стратив свою професуру. Він звернувся отже до Росії і старався там о катедру російської літератури, але відказано єму задля недостаточного знання російської мови. За те поставлено єго председателем археографічної комісії в Вильні, і на тім становищі він оставав до смерті, оголошуючи по російськи деякі наукові статьї. Умер 13 мая 1888 р.
Головацький від 1850 року писав вже мішаною або російською мовою самі наукові річи, але певну любов до рідного слова заховав в закутині серця мабуть до кінця життя. Впрочім хоть він займав визначне становище, але вплив єго на літературу не був такий великий.
Матеріяли:
1) Русалка Днѣстровая. У Будимѣ. 1837.
2) Вѣнок русинам на обжинки уплів Иван Б. Ф. Головацкій. У Вѣдни. Ч. I. 1846 (Вѣнокъ) Ч. II. 1847.
3) Росправа о языцѣ южноруськомъ и єго нарѣчіяхъ. Во Львовѣ, 1849.
4) Три вступительны преподаванія о руськой словесності. Во Львовѣ, 1849.
5) Пчола. Водповѣдательный учреждитель Иванъ Гушалевичь. Во Львовѣ, 1849.
6) И. Онишкевича Руська Библиотека Томъ III-ій. У Львовѣ, 1884. (В ній є те, що в сій книжці Руської письменності, а крім того отсі дві короткі статті: Предисловіє [до виданих Головацьким 1841 р. Приповідок Ількевича] і Коротка вѣдомость о рукописахъ… монастиря св. Василія Вел. у Львовѣ [передрукована з Русалки Дністрової], але нема Розправи о язиці южноруськім.)
Головацький написав по руськи єще: Граматика руського языка, во Львовѣ 1849., і Историческій Очеркъ основанія Галицько-руськой Матицѣ, въ Львовѣ 1850. Але у всіх своїх руських письмах, окрім віршів і оповідань, уживав декуди ненародних форм і слів, котрі я в сій книжці потроху усував.
Значніші зміни поробив я в розправі «Великая Хорватія», котра, переслана проф. Погодинові, появилася найперше (1841 р.) в «Москвитянин-і». Більші та важніші єго видання і письма з дальших літ, коли вже писав російщеним або таки російським язиком, суть:
Хрестоматія церковно-словенськая и древно-руськая для вышшои гімназіи,
Очеркъ старослов’янского баснословія,
Die ruthenische Sprach- und Schriftfrage,
Widok przemocy (записки Бродовича),
Народныя пѣсни Галицкой и Угорской Русі,
Географическій словарь западно- и юго-словянскихъ странъ і п.
Дуже багато дрібніших розправ було поміщених в різних періодичних виданнях, німецьких (важна статья Über die Zustände der Russinen in Galizien. 1846), руських і російських: майже всі они відносяться до гісторії, географії, археології і т. и. українсько-руської.
Примітки
Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 145 – 148.