Дія 1
Адріан Кащенко
Чепурна, але проста вітальня на дачі Мазям поблизу великого міста. Просто – двері до саду, праворуч – до кабінету, ліворуч – до їдальні.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15
Ява 1
Борис Васильович та Юлія Андріївна. Стоячи біля столу, вони розглядають золоту обручку.
Юлія Андріївна
Ледве знайшла з смарагдом. А неодмінно треба було з смарагдом, бо Галя найдужче любить цей камінь.
Борис Васильович
Славна, славна! Увечері ці каміння певно ще дужче виграватимуть.
Юлія Андріївна
Я вчинила, як ти хотів і вибрала обручку аж у півтисячи рублів. Оце навколо смарагду настоящі самоцвіти.
Борис Васильович
Ну й гаразд. Нехай Галя знає, що батько задля неї нічого не шкодує. Таку обручку не сором буде й до вінця надіти. Що, справді, Юлю: Галі сьогодня піде двадцятий рік, – час би вже видавати її заміж. Петро Петрович останнім часом прямо спокою мені не дає – все просить, щоб скоріше призначити шлюбний день.
Юлія Андріївна
Не поспішайся, Борисе… Боюся я Петра Петровича… та й Галя просить, щоб не поспішатись.
Борис Васильович
Як то – боїшся Петра Петровича? З малих літ Галя з ним заручена… Здається можна б було до того звикнути. Тепер наша дочка зовсім долітня – доки ж ми будемо водити жениха? Це було б нечесно.
Юлія Андріївна
Коли б то були певні заручини, тоді була б інша річ, ту ж умову, яку ти зробив з батьком Петра Петровича ще на хрестинах Галі, на мою думку, давно пора вважати пустуванням. Ті часи минулися, щоб так дітей парувати… З ким Галя злюбиться, за того й заміж піде.
Борис Васильович
Що? А слово моє, дворянське, ти як же маєш? Чи не за драну онучу, що треба міняти? Ти хочеш, щоб я заплямував ввесь рід Махнів? Ні, цього не буде… ніколи не буде!
(Схвильований ходить по горниці)
Юлія Андріївна
Зовсім, Борисе, немає чого тобі хвилюватись. Дев’ятнадцать років до цього були такі звичаї, а зараз інші… Невже ж нам погубляти свою єдину дитину через те, що ти колись випив зайву чарку і вчинив помилку.
Борис Васильович
Прошу так до мене не говорити. Скажи ліпше прямо, через що Петро Петрович так тобі не до вподоби.
Юлія Андріївна
Перше, що він фатуватий і мотюга; що перевів останню свою дідизну, і нарешті, що ніхто не знає, на які кошти він живе, а про це ходять дуже непевні, навіть ганебні чутки.
Борис Васильович
І все дурниці… все бабські вигадки. Переводити йому не довелося майже нічого, бо ще покійний його батько всі дідові маєтки тричі позаставляв. Він тільки не спромігся вивернутись, от і всього. Ну, нехай немає у нього маєтків, зате він родовитий дворянин, син предводителя, служив у гвардії, тепер служить на окремих дорученнях біля губернатора, вміє жити по-благородному… і як дати йому за Галею хоч тисячу десятин, то не будь я Махном, коли через декілька років не буде Петро Петрович, як був і його батько, предводителем.
Юлія Андріївна
Хоч як ти його не розписуй, а без Галиної згоди я її заміж не віддам, та й не віддам!
Борис Васильович
Он як! З якої це пори ви почали так зо мною говорити? Прошу не забувати, що я у сім’ї голова і що все буде так, як я схочу. У мене по-воєнному!
Ява 2
Ті ж та Галя з Ївгою.
Галя
Спізнилися ми трохи… Селянські дівчата завели нас з церкви до удови Горової. Нещасна!.. Корова у неї одубіла. (Підбігає до батька й цілує його). Здрастуйте, таточку!
Борис Васильович
Поздоровляю тебе, моя щебетушко!
Галя
(Перебігаючи до матері)
Ну, з вами неню, хоч вже й бачилась, але ще раз почоломкаємось (цілуються кільки раз). Як любо у сільській церкві! Зовсім не так, як по городських: ніхто не сміється і не розмовляє… а хрестяться не як у нас – «для годиться», а з молінням.
Юлія Андріївна
(Подаючи обручку)
Візьми, Галю і носи на здоров’я. Це наш з батьком тобі подарунок. Та гляди не загуби – обручка півтисячи коштує.
Ївга
Господи! Чи не гріх же на примхи такі гроші витрачати!
Борис Васильович
А куди їх берегти, коли ми не проживаємо й половини прибутків з своїх маєтків та будинків. Не іншому ж кому припаде як Галі, ну на неї можна й витрачати. До того ж вона не аби-кого дочка, а генерал-лейтенанта.
Галя
(Трохи байдужо)
Спасибі, спасибі… Яка гарна! Мені колись дуже бажалося мати таку обручку, з великим смарагдом посередині…
Юлія Андріївна
Колись, доню? А зараз?
Галя
Тепер не так-то… Тепер мені, як Ївзі, здається, що нечесно носити такі коштовні речі, коли понавколо скрізь безхліб’я, безголов’я і безліч пекучих потреб.
Борис Васильович
Он що! Спасибі, дочко, за науку! Що ж у мене гроші награбовані, чи як? Через що ж то мені нечесно їх витрачати на те, на що схочу?
Галя
Таточку, простіть! Я не хотіла сказати вам прикре. (Цілує батька у руку). Я дякую, дуже дякую! Не гніваєтесь, таточку?
Борис Васильович
Ну, ну, буде… Де вже на тебе, на нашу мазійку, сердитись…
Галя
Давайте таточку, ми ось на чому погодимося. Мені ця обручка буде дуже – дуже люба, як що ви до неї додасте ще 50 карбованців грішми.
Борис Васильович
От – така ловись!… Я витратив гроші тобі на подарунок, ти мене вилаяла і я ж ще повинен платити тобі за те гроші.
Юлія Андріївна
Навіщо ж, Галочко, тобі такі гроші?
Галя
Пильно потрібні… Пильно. Дасте, таточку?
Борис Васильович
Та нащо тобі, молодій дівчині, такі гроші?
Галя
(Бере батька за руку і веде до софи)
Ні, ви раніше скажіть, що дасте, а тоді вже я скажу нащо! Дасте, таточку?
Борис Васильович
Та дам уже… Нехай буде по-своєму.
Галя
На селі єсть удова, Горова. Чоловіка її забито на смерть під час розрухів, і вона лишилася з п’ятьма малими дітьми. Досі як-не-як годувалися вони од корови, та на лихо та коровка позавчора одубіла і тепер всі діти мусять загинути без їжі… Таточку, Горовій треба купити й подарувати корову.
Борис Васильович
Бог зна, що ти вигадуєш, дочко. Ти розміркуй, скільки на світі таких Горових, та чи можемо ж ми всім допомогти? Яка ж з того користь, що ти одній пособиш, коли тисячі інших будуть загибати?
Галя
Я, таточку, інших не бачила, а у хаті Горової я бачила голодних дітей і розпуку нещасної матері.
Борис Васильович
Не бійся, не загинуть. Громада повинна їх прохарчувати. Я то на тобі: чоловік бунтував, палив нашого брата-поміщика, а я мусю содержувати тепер його сім’ю. Ну, де ж тут логіка? Це однаково, що коли б злодій, ріжучи мене, поранив би собі руку, то мене примусили б ще своїм коштом вигоювати йому ту поразу… Ні, дочко, цього я не вчиню. Коли хочеш, я дам тобі й сто рублів, та тільки на мережива й вбрання, але на ту мету, що ти вигадала, не дам і шага.
Галя
Таточку, а ваше слово?
Борис Васильович
(Вставши)
Мені ці твої вигадки дуже не до вподоби. Я навмисне поздавав свої економії в оренду, щоб не бачити завидющих, ворожих мужицьких очей і не чути про їхні злидні, а ти й тут знайшла до них стежку. Почала товаришувати з якимись селянськими дівчатами, запевне розпусними, і ходиш по вонючих їхніх хатах, щоб занести ще до нас якусь пошесть… Чи це ж годиться благородний панночці? Чи на те ж я дав тобі саме благородне виховання, щоб ти зводила кумпанію з хохлушками та обмужичувалася?
Галя
То ж наші земляки, тату. Наші ближні. Треба єднатися з ними.
Борис Васильович
Звідкіля у тебе оці ідеї? Ми повинні єднатися з хамами?… з грабіжниками?… з паліями?
Ївга
Боже мій, а скаржитесь, що не можете прожити всіх грошей! Ну, як що допомога бідним суперечить вашій логіці, то допомогали б грошима просвітнім товариствам. От наша, українська «Просвіта» дуже бідкається – не може здійснити навіть найліпших завдань.
Борис Васильович
(гостро)
Залишіть це, Ївго! Залишіть! Що я вам за революціонер дався, щоб на політичні організації витрачав гроші?
Галя
У нашій «Просвіті» нічого немає революційного.
Борис Васильович
Годі, годі! За останні часи я помічаю, Галю, що й від тебе червоним відбиває. Торік, коли я привіз тебе з інституту, я не чув від тебе нічого навіть схожого до того, що чую зараз.
Галя
Бо в інституті мені було заморочено голову й попсовано душу.
Борис Васильович
(до дружиш)
Втішайтеся тепер, Юліє Андріївно, вашого дочкою. Ось які ідеї придбала вона в українській «Просвіті», до якої ви мабуть, навмисне пускали дочку, щоб вона набралася всяких українських ідей од таких агітаторів, як Ївга Іванівна та Орленко.
Галя
Немає чого, тату, вернути на інших. А хто мені, коли я ще була малою, читав «Кобзаря». Хіба забули ви, таточку, як у вас у самого набігала сльоза на очі під час читання про страждання нашого народу?
Борис Васильович
(у замішанні)
От ще що вигадала. Коли те було? Ну, замолоду, правда, я трохи був хохломаном, але зараз я з того сміюся. То були помилки молодих літ.
Галя
Не розумію, через що це всі старі люди гадають, що помиляються вони за молодих літ, і нікому з них і на думку не спадає, що саме під старість їм і затуманюють розум помилкові думки? Тільки старість з її холодним себелюбством може доходить до поглядів, що чесніше витратити сто рублів на мережива, аніж п’ятдесят на запомогу голодним.
Борис Васильович
Он як ти вже з батьком розмовляєш? Ось я тебе віддам заміж, так всі оті дурниці про запомогу голодним і всі оті «Просвіти» раптом вилетять у тебе з голови. Я зроблю це! Доки, справді, ти будеш морочити свого жениха?
Галя
Це образа… Я ніколи і в думці собі не покладала, щоб мій батько мав мене за якесь щеня, яке можна віддати з хати без його згоди…
(Сідає у крісло й плаче. До неї наближається Юлія Андріївна й Ївга і заспокоюють)
Юлія Андріївна
Сором вам, Борисе Васильовичу! Довели дитину до сліз, та ще у такий день! (Милує Галю). Не сумуй, доню, я добуду тобі потрібні гроші, коли батько шкодує.
Борис Васильович
Та я ж нічого… Галя мені гостро сказала, я – їй… ну і все. У мене по-воєнному – ріж прямо. Я говорив тільки принціпіально, грошей же мені зовсім не шкода. (Виймав бумажника). На, Галю! Візьми!
(Галя мовчки хитає головою)
Юлія Андріївна
Бери, Галочко! На батька гріх гніватись.
Борис Васильович
А щоб ти знала, що я для тебе не шкодую на тобі замісць півсотні, – всю сотню. Як що охота, то вишукай хоч і другу удову Горову; тільки на революцію не давай.
Галя
(Приймаючи гроші і підводячись)
Спасибі, таточку. О, тепер я зовсім щаслива. Сьогодня ж побіжу на село!
Ївга
Ну, слава Богу, все погодилося.
Борис Васильович
Хіба з вашим жіночим коліном що вдієш? (З саду чути музиків). Що за диво, у нас у саду музики?
Всі, дивуючись, йдуть до саду, але назустріч із саду увіходить Дейнека з букетом у руці.
Ява 3
Ті ж і Дейнека.
Дейнека
Дозвольте привітати вас, високошановна і дорога Галя Борисівно, з вашим святом!
(Цілує Галі руку)
Галя
Дуже дякую.
Дейнека
Маю надію – ви не відмовите прийняти від мене ці квітки.
Галя
Спасибі, я квітки дуже люблю. Які чарівні троянди!
Дейнека
А все ж вони не чарівніши за вас…
(Вітаєшся з усіма. Юлії Андріївні цілує руку)
Галя
Ви хоч би ради мого свята не казали дурниць.
Дейнека
Я хочу, щоб у цей щасливий день до вашої чарівної голівоньки не насміла доступитись жодна смутна думка і з цією метою я звелів музикам цілий день грати у вашому садочку.
Борис Васильович
Що значить руської гвардії офіцер: букет і оркестр. Браво, браво, Петро Петрович!… Пізнаю товариша по зброї!
Галя
Я, тату, зовсім не хочу, щоб Петро Петрович витрачав гроші на цю музику. Ви самі заплатіть.
Борис Васильович
З охотою… як що тільки Петро Петрович дозволить.
Дейнека
Ні за що в світі! Не гріх вам, Галю Борисівно, так мене ображати. Які тут втрати – сама дурниця. Коли я служив у гвардії, ми у клубі платили оркестрові по кілька сот карбованців за те тільки, що він мусив грати поки ми повечеряємо.
Борис Васильович
А відомо!.. Тільки ті вечорі протягалися до обіду другого дня! Ха, ха, ха! Ось як було за мої часи.
Дейнека
Траплялося всяко… всяко!
Юлія Андріївна
Проси, Галю, Петра Петровича сідати та будь хазяйкою. Мені ж пробачте, треба до свого хазяйського діла.
(Вийшла)
Ява 4
Борис Васильович, Галя, Ївга й Дейнека.
Галя
Ну будемо сідати… тільки прошу пробачить: з мене ніколи не буде доброї хазяйки – я не вмію розважати й бавити гостей. До того ж мені нудно довго сидіти на одному місці.
Дейнека
І не дивно: де ж метелику довго сидіти…
Ївга
Про це не турбуйся… Життя приборкає і через декілька років сидітимеш тихо.
Дейнека
З чого це ви таке пророкуєте? Життя Галі Борисівни повинно бути безжурним, як саме свято…
Галя
Але це річ неможлива, такого життя не буває.
Ївга
На мою думку таке життя за один рік так знівечило б душу людини, що вона була б уже нездатною ні до якої праці.
Дейнека
А яка праця може чекати у будучині Галю Борисівну? Вони не яка небудь бідна, щоб заробляти собі хліб службою, як ви. Після шлюбу вся їхня праця буде у тому, щоб їздити з візитами та разом з дамами вищого кола клопотатись по добродійних громадах.
Галя
Глядіть, щоб так про мене міркуючи, ви не помилились!
Ява 5
Ті ж, Гнат Гнатович і Орленко. Орленко держить під рукою невеликий пакунок.
Галя
(Забачивши гостей, біжить їм назустріч)
А, Денисе Васильовичу! Гнат Гнатович! От спасибі, що не забули мене!
Орленко
Вітаю з святом! Дай Боже вам щасливої долі!
Галя
Велике спасибі!
Гнат Гнатович
Прийміть, Галю Борисівно, привітання від мене і від усієї нашої «Просвіти». Всі наші доручили мені передати вам їхнє щире бажання бачити вас у своєму колі багато-багато літ.
Галя
Дуже дякую й щаслива з цього пошанування. Прошу покірно! Денисе Васильовичу, вам тут всі знайомі. (Орленко вітається з усіма і сідає біля Ївги). Тату, це Гнат Гнатович, голова нашої «Просвіти».
Борис Васильович
Дуже радий… Стривайте… Та так – так: у ваших очах відбивається той Гнатка, з яким я вчився у Полтавському корпусі…
Гнат Гнатович
Та невже ж це ви той самий Борька-розбишака, що нікому не давав супокою й якого ми всі дражнили: «Борис, не борись».
Борис Васильович
Він і є! Хто б думав, що розлучившись з дитячих літ, ми стрінемось під старість.
Галя
Яка я рада, що так сталося. (До Гната Гнатовича.) Ну познайомтесь ще от з Петром Петровичем Дейнекою.. Ну, а Ївга, то ваша приятелька.
Борис Васильович
(До Гната Гнатовича)
Розкажіть же мені, як сталося, що ви не пішли по військовій службі.
Гнат Гнатович
Забули? Мене ж виключили з третього класу за вірші, які я написав на нашого генерала, і я мусив податись до гімназії.
Галя
(До Орленка)
Ви що там, Денисе Васильовичу, мнете у руках?
Орленко
(У замішанні)
А це от… (До Гната Гнатовича) Гнате Гнатовичу, ви забули?
(Показує свій пакунок)
Гнат Гнатович
Справді! От що зробили згадки про минуле. (Бере пакунок, кладе до столу і виймає з того книжку нот). Це, дорога Галю Борисівно, наші просвітяни просять прийняти від них на згадку про вашу працю у «Просвіті»… Працю корисну задля української справи!
Галя
(Перегортаючи сторінки)
Вся опера «Утоплена»! Яка я рада! Це ж та опера, у якій я найбільше кохаюся. Спасибі, Гнате Гнатовичу! І вам Денисе Васильовичу! (Тримає за руку Орленка). І тобі, Ївго (Цілує Ївгу). Перекажіть, Гнате Гнатовичу, просвітянам, що я ніколи не забуду цієї пошани, – що я всім серцем люблю «Просвіту» і ніколи в світі її не покину.
Борис Васильович
Ну, це, Галю, ти вже незнать що говориш: «ніколи в світі». Я на це не згоден. Тепер я вже добре бачу, до чого веде тебе та «Просвіта», і прямо висловлюсь, по-воєнному: годі, дочко, – попустувала, ну, пора й схаменутись. Ти вже не дитина.
Галя
Я, тату, не пустувати ходжу до «Просвіти», а працювати.
Борис Васильович
Так, коли співання мужицьких пісень можна звати працею! (До Гната Гнатовича). А на вас, товаришу, я трохи ремствую. Ваша «Просвіта» від рук одбила у мене дитину. Пробачте мені, Гнате Гнатовичу, але мене дивує, що ви такий, наче б то поважний чоловік і до того ж дворянського роду, взялися за таке діло.
Гнат Гнатович
За яке діло, Борисе Васильовичу?
Борис Васильович
За діло обмужичування дворянських дітей.
Гнат Гнатович
Що ви, Борисе Васильовичу! Вибачайте, але я ніяк не сподівався почути такі слова від того, чий рід був колись підпорою гетьманів України.
Борис Васильович
Мій рід справді ведеться від значної козацької старшини, але він завжди вірно служив російським государям, як і сам славний гетьман України Богдан Хмельницький, який зрозумів, що Україні треба з’єднатись з Росією. Хоч ви мене збийте, а я не розумію не то що ніякої потреби, а навіть ніякого глузду у вашім намаганні збудити у мужиків-хохлів якусь національну свідомість. Скажу ще більше одверто, по-воєнному: ваша праця у «Просвіті» зрада нашій спільній батьківщині – Росії, а мені зовсім не бажано, щоб моя дочка була зрадницею.
Гнат Гнатович
Ось бачите, як можна на те ж саме мати зовсім протилежні погляди. На мою от думку, так ті українці, що, як ви, з радістю й подякою виконують роль московських прислужників, суть зрадники своїй батьківщині – Україні й українському народові. Що ж до вашої дочки, яку я не тільки високо шаную, але вспів полюбити, мов рідну дитину, то звичайно я не маю ніякого права направляти її на шлях непокірливості вам, її батькові, і ніколи цього не робив. З цим прошу пробачити мені, що я, не спитавшись броду, посунувсь у воду і завернув до вашої господи. Бувайте здорові!
(Повертається, виходить)
Борис Васильович
(Схопившись з місця)
Що, що! Боронь Боже! Невже ви образилися на мої речі? Щоб через політику та добрим людям сваритись, та до того ще старим однокашникам? Та нехай вона, та політика, димом піде. Простіть, коли що! Я, знаєте, проста людина, у мене по-воєнному. Ну, може що-небудь і сказав шпарко. Сідайте, сідайте і моїй хаті ганьби не чиніть.
(Тримає Гната Гнатовича за руку)
Галя
(Цілуючи батька)
Я так і знала, тату, що ви все те казали жартуючи. Ну, балакайте собі з Гнатом Гнатовичем, а я тим часом поведу гостей у сад. Денисе Васильовичу, хочете до саду?
Орленко
З великою охотою.
Галя
Ходімо, Ївго.
(Виходить з Орленком, Ївгою й Дейнекою)
Ява 6
Борис Васильович і Гнат Гнатович.
Борис Васильович
Ну, як же, друже мій, жили ви, вийшовши з корпусу? Адже й ваші батьки, як і мої, мали свої грунти?
Гнат Гнатович
Всяко бувало в житті. Скінчивши гімназію, подався, було, я до університету, та тільки там мені не поталанило: часи були неспокійні, студентство хвилювалося, університети зачинялися. Мене аж тричі викидали з різних вищих шкіл, але у решті решт, хоч аж через вісім років, а все-таки я добув собі права лікаря. От тепер з цього й живу.
Борис Васильович
А маєтність?
Гнат Гнатович
Невелика була у батьків маєтність… Пішла вона на мене, поки я довчився. А ви чому живете зараз біля міста?.. Чому не в економії?
Борис Васильович
До віку б сам хазяйнував, коли б спокійно було навкруги по селах; неможливо стало нам, дворянам, хазяйнувати. А проте туга бере за землею… Ой як сумно! У літо було прокинешся, як світ, сядеш у бричку, виїдеш у поле… Пахощі степові так і парують у повітрі, квітки польові безліччю очей з поміж трави на тебе дивляться… жайворонок щебече, ледве мріючи у повітрі. Понад жовтим ланом косарі простяглися, мов ті журавлі, довгим ключем… Коси попіднімали, мантачать… Бряжчать коси під мантачками, і те брязкання веселою музикою розлягається по безкрайому обширі ланів! Вам от не довелося хазяйнувати самому, так ви цього не розумієте… Підійдеш до косарів, «здорові, братця»! – «Здрастуйте, пане!» – А хто з солдатів, то: «здравія желаєм, ваше превосходительство!» І, здається, ніби це твоє військо, тобі покірливе… І веселий повернешся з поля… А вдома вже на столі горілочка, ковбаса… та не німецька, а своя малоросійська… А далі вареники з сметаною, та якою!.. Вишнівка тут, запеканка… Все знову таки своє, не куповане… Ех, минулося… минулося і не вернеться… Одірвали нас од рідної землі і загнали у міста, немов злодіїв до острогу!
Ява 7
Ті ж і Дейнека.
Дейнека
(Увіходячи з саду)
Іменинниця послала мене по Гната Гнатовича.
Гнат Гнатович
По мене? Так я піду.
Борис Васильович
Скажіть тільки Галі, щоб далеко вас не заводила, бо незабаром пиріг наспіє.
(Гнат Гнатович виходить)
Ява 8
Борис Васильович і Дейнека.
Дейнека
Не розумію я вас, Борисе Васильовичу! Почнете справу, наговорите більше, ніж треба, а у решті решт самі просите пробачення. Здавалося, що ви непохитно вирішили вирвати Галю з «Просвіти» і добре відчитали оцьому їхньому поводатирю… Навіщо ж було вдержувати його та просити пробачення, нехай би йшов туди, звідкіля прийшов тай підручника свого, Орленка, брав би з собою.
Борис Васильович
Не можу я так, щоб образити людину і після того почувати, що на тебе мають серце. До того ж, коли я поглянув на Галю, то по очам її зрозумів, що вона ніколи б мені цього не подарувала і стала б до мене не ласкавою, а я цього не можу. Я так її люблю, що боюся зробити їй найменшу прикрість.
Дейнека
Так тоді нема чого було її й дратувати, але ж ви згодні з тім, що Галю треба відірвати від «Просвіти»?
Борис Васильович
Згоден, але міркую, що зробити це найзручніше вам, як її жениху. Чому ви не умовите Галю, щоб скоріше взяти шлюб?
Дейнека
Я вже не знаю, з якого боку до неї й доступитись…
Борис Васильович
Ото так! А ви ж, кажуть, такий митець поводитись з жінками й дівчатами!
Дейнека
Тільки не з такими, як ваша дочка. Вона страшенно завзята… Я навіть боюся вже їй і нагадувати про те, що ми заручені, бо вона може зовсім мене одцуратись.
Борис Васильович
Я цього не дозволю.
Дейнека
Знаю я вже, як ви не дозволяєте. Скажу вам прямо: я не йму віри, щоб Галю до «Просвіти» принаджували самі хохломанські ідеї. Ні, тут не без кохання. Від того й неприхильність до мене.
Борис Васильович
Ви так гадаєте?…
Дейнека
Я певний, що вона закохалася у когось, хто буває у «Просвіті», і чомусь мені здається, що той хтось є Орленко!
Борис Васильович
Щоб моя Галя та закохалася у якогось вчителя, сина колишнього кріпака? Зважилася б стати невісткою мужиків – хохлів! Ні, Петро Петровичу, це вже у вас щось у голові теє… закрутилося!
Дейнека
А я кажу вам, що те дуже можливо. Орленко моторний парубок, і хоч з нього вибивається його бурсацьке виховання, та зате він трохи вхопив консерватори, добре співає і до того кермує хором, а дівчат приваблює така парубоцька вдача. Я буду тепер стежити за Галею. Я прикинуся, ніби сам просвітився хохлацькими ідеями, і, ходячи до «Просвіти», вистежу, у чому тут річ. Коли винна тільки сама «Просвіта», то треба буде так зробити, щоб це революційне кодло прикрили, коли ж причина в Орленкові, то я підстрою так, щоб його послали вчити географію північних країн.
Борис Васильович
Ха, ха, ха! Обидва рішинці радикальні. Браво, браво, Петро Петровичу!… Не дурно я маю вас за людину розумну. Вам, що завжди біля губернатора, зовсім нетрудно буде це зробити.
Ява 9
Ті ж і Галя.
Галя
Тату, треба музикам дати чогось їсти та пити.
Борис Васильович
Треба, треба. Скажи матері. А то стривай, піду сам, бо треба добути й пива.
(Виходить)
Ява 10
Дейнека і Галя. Галя навертається виходити, але Дейнека спиняє її.
Дейнека
Галю Борисівна!.. Одну хвилину, мені треба з вами поговорити.
Галя
Там же у мене гості…
Дейнека
Підождуть… Ну, для мене, для мене, для вашого давнього друга… Сядьмо на хвилину (сідають). Чарівнице ви моя… Коли ж зглянетесь на моє кохання і подасте мені руку на спільне життя.
Галя
Фу, який ви нудний, Петро Петровичу! Все ви про кохання та шлюб. Хіба так жити, як зараз, нам погано?
Дейнека
О, коли б ви поглянули у моє серце, то не питали б цього. Які муки я терплю, так не знаю, як ще досі моє серце не розірвалося. Бачити, що ви, кого я з малих ще літ звик знати за свою наречену, живете окремим від мене життям і можете ще покохати когось іншого, та це найлютіша мука, яку тільки можна вигадати. Згляньтесь же на мене і покладіть тим мукам край.
Галя
Буду говорити вам, Петро Петрович прямо. Я боюся, що коли б ми одружилися, то не були б щасливі. Поки я була інституткою, то не перечила батькові, коли він звав вас моїм женихом. Мені навіть приємно було, що я така мала і маю вже жениха, але тепер, коли я почала розпізнавати людей, я бачу, що ми з вами люди зовсім різного складу і супротивних думок. Вам потрібна дружина, яка жила б життям високих верстов панства, моя ж душа прагне до єднання з темним, покривдженим народом і до праці на запомогу йому.
Дейнека
Дорога моя, та хто ж би посмів стати вам у тому на перешкоді? Ви були б моєю володаркою, моєю богинею… (Бере Галину руку). Найдрібніші ваші бажання я б виконував у ту ж мить. Я сам би працював поруч з вами. (Стає на коліно і цілує Валіну руку). Згляньтесь, Галю, на моє палке кохання… Не відкладайте надалі шлюбу!
Галя
Що ви, що ви, Петро Петрович! Сюди йдуть!
Ява 11
Ті ж, Орленко, Ївга та Гнат Гнатович.
Галя
(Схоплюється назустріч гостям)
Що ж ви, вже нагулялись?
Ївга
Без тебе гості не хочуть гуляти.
Орленко
(Він бачив Дейнеку навколішках перед Галею й хвилину стояв приголомшений тим. Згодом наближається до Галі)
До побачення, Галю Борисівно, мені час до дому.
Гнат Гнатович
Та й я хочу поїхати в одному поїзді з Денисом Васильовичем.
Галя
Що це ви вигадуєте. Приїхали на дачу та вже хочете тікати? Ні, цього не буде. Ви навіть ще й з мамою не бачились.
Орленко
У мене є негайна справа у городі.
Галя
Денисе Васильовичу, як вам не сором… Нащо нещиро казати? Ніякого діла у вас зараз немає… я це бачу по ваших очах…
Ява 12
Ті ж і Борис Васильович.
Галя
Що це, тату, мої гості хочуть вже тікати… Не пускай їх, тату!
Борис Васильович
Та таки ж і не пущу! Навіть шапки замкну в скриню! Де ж то видано, щоб від іменинниці, та не покуштувавши пирога, їхати додому. Іди, доню, поможи матері, то й швидче сніданок наспіє, а я поки що сам гостей розважатиму.
Галя
Ну! ну! Ївгочко, допомогай батькові.
(Виходить)
Борис Васильович
Прошу, панове, до мого кабінету: покуримо. Гнате Гнатовичу, вживаєте добру гавану?
Гнат Гнатович
Ні, я курю папіроси.
Борис Васильович
Прошу!.. Петро Петрович!
(Виходить з Гнатом Гнатовичем і Дейнекою)
Ява 13
Ївга та Орленко.
Ївга
Сідайте, Денисе Васильовичу…
Орленко
До мене не звернувся. Зрозуміло: я людина жовтої кості, а не білої, дворянської… Чи личить же мене запрошувати до кабінету такого родовитого дворянина? І той раз він був до мене навмисне нечемний і тепер знову… Ліпше б було мені піти додому, а ще ліпше зовсім не приходити, хоч не бачив би наочне того, що бачив…
Ївга
Що ж ви бачили?
Орленко
Та й ви ж певно бачили ту пікантну сцену, коли Дейнека стояв перед Галею Борисівною навколішках і цілував їй руку?
Ївга
Чому ж це вас так здивувало? Хіба ви й досі не знали, що вони з малих літ заручені.
Орленко
(Хвилюючись)
Як? Вони… Галя Борисівна й Дейнека? Та хіба ж це можливо? Ви, Ївго, пожартували? Правда, Ївго, цього ж не може бути? Не може? Кажіть…
Ївга
Чого ви так розхвилювалися? Знаєте стародавні звичаї: батько його і Борис Васильович під п’яну руку заручили дітей ще на Галиних хрестинах… ну і все.
Орленко
Та це ж неможливо! Галя Борисівна людина з чесною, натхненою душею, чулим серцем… це чарівне Боже сотворіння і цей пройдисвіт, що протринькав на всяких финдюрок останні шматки дідівської землі й у решті решт сам почав жити на кошти обплившої салом купчихи. Та це ж паскудство! Та це ж було б найбільшим злочинством. Та я не попущу цього! Чуєте, Ївго, я не попущу!
Ївга
Та ви, Денисе, при собі? Що ви таке говорите?
Орленко
Ні, скажіть краще, Ївго: невже вона його любить? Ви ж її найближча товаришка, ви повинні те знати!
Ївга
Ні, вона його не любить.
Орленко
Так на що ж дозволяє йому та з собою поводитись? Чому не одкине його од себе мов гада?
Ївга
Найбільше через те, що не хоче зробити прикрість батькові.
Орленко
І щоб не вчинити неприємності батькові, вона може загубити свою душу і віддатися цьому пройдисвіту! А проте, чого я дивуюся? Чого обурився? Воно цілком зразуміло: дворянська кров відгукнулася до такої ж крові… Ха, ха, ха! А хто безглуздий мріяв, що між нею і дворянськими традиціями вже нічого немає спільного… що її душа, справді, чиста й прагне до вищих ідеалів…
Ївга
Денисе, вибачайте, я зовсім не хочу силоміць лізти у вашу душу, але ми з вами такі давні приятелі, що я, здається, маю право на ваше довір’я. Ви кохаєте Галю?
Орленко
Кохав, Ївго! Як кохав? Як промінь сонця на своєму похмурому небі… як недосяжну мрію… Але після цього, що я бачив, зрозумів, що моє кохання було безглуздям. Їй треба жениха білої кості, а не з тих, кого її батько зве з презирством хамами.
Ївга
І зовсім неправда. Та сцена, яку ви бачили, зовсім цього не визначає. Признайтеся, друже мій, що ви приревнували Галю до Дейнеки і більше нічого.
Орленко
Приревнував, ви кажете? А може… Може справді приревнував… дозволив звірю взяти у свойому серці перемогу над людиною. Я нічого в коханні не розумію, Ївго! Я ніколи ще не кохав. Спасибі, Ївго, Тепер мені легше. Так на вашу думку, Галя не любить Дейнеки? Не поважає його і заміж за цього не піде?
Ївга
Я певна, що так.
Ява 14
Ті ж, Галя і Юлія Андріївна.
Юлія Андріївна
Ну, снідати, снідати прошу покорно! Здрастуйте, Денисе Васильовичу. Чому давно у нас не бували?
Орленко
Якось не складалося…
Галя
(У дверях кабінету)
Тату, просіть гостей… Пиріг на столі.
Юлія Андріївна
(до Орленка)
Може вас образило, те, що Борис Васильович останнім разом був до вас неприязний? Так ви на те не вважайте, він людина дуже добра і тільки так куражиться.
Ява 15
Ті ж, Махно, Гнат Гнатович і Дейнека.
Борис Васильович
Пора, пора заморити червака.
Юлія Андріївна привітає Гната Гнатовича і всі йдуть до їдальні.
(Завіса)