Дія 3

Адріан Кащенко

Діється в Києві в місяць після другої дії, у квартирі Баглая. Обстанова проста. На сцені два столи і кілька крісел.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

Ява 1

Баглай сидить біля стола і пише. Навкруги по столі порозкидані книжки.

Баглай

Читанок треба і букварів! Букварів і граматики! Сором на весь світ: справляли століття української літератури, а досі не маємо ні доброї читанки, ні граматики! Пише кожний, як хто знає, і не те що слова, але й букви свої власні вигадує! Та хто ж винен? Хіба ж ми винні, що наше слово, нашу мову гнетуть, що на всі домагання видавати газети і місячники з гори одна відповідь: «не подлежит удовлетворению!» Доки ж лежатимемо під тим гнітом, який нам накинули перед двіста роками? Забули честь свою, забули славу вільної, козацької України!… Забули, хто ми, і через те байдужі до ярма! Збудити треба самосвідомість!… А її не збудеш інакше, як освітою!… Доки ж битимуть по школах наших дітей за те, що хмару звуть хмарою, а не тучею, а плуг – плугом, а не сохою? Невже не доживу я до того часу, коли по наших школах і гімназіях заговорять рідною мовою! Я хочу дожити!… Я не допущу до себе смерті, аж поки не побачу на Україні самовлади! Я не один тепер. Щодня доходять вістки про національний рух з Полтави, Харкова, Одеси і з інших українських міст; і тут, у Києві, вже є наша громада. Я бачу зорю щастя України!

(Чути дзвінок. Баглай відмикає двері)

Ява 2

Баглай і Варя.

Варя

Можна увійти? Приїхав Василь Опанасович?

Баглай

Ні, ще нема! А що сталося?

Варя

Як приїде, то скажіть, аби зайшов до мене надвечір: я провезу його такою трійкою, що прямо на диво – вихром біжить!

Баглай

У вас така трійка?

Варя

Та се, бачите, інженера Іваніна. Ну, а він дає її на мою волю!

Баглай

Так ви міркуєте, що Василь поїде кіньми Іваніна? Дарма!

Варя

Ну, а чому ж ні? Коли я запрошую, то запевне маю на се право!

Баглай

Коли ви, панночко, маєте право на трійку Іваніна, то Василеві не гоже з вами й знатися!

Варя

Ах, ви старий нахабник! Вас дивує, що я живу, як хочу? Ха, ха, ха! Не вік же жити школяркою… Чи на те ж нам молоді літа? Після мене, розумніше жити з грошовитим чоловіком місяць, ніж з бідним увесь вік! Від міліонів Іваніна уже й тепер дещо до мене прилипло, а далі…

Баглай

І вам не сором голосно про се казати? А громада?…

Варя

На громадський поговір я плювати хочу! Та що з вами говорити!… Гляньте на себе у зеркало, то й не будете дивуватися моїй бесіді! Ви старі, як Харон, і вам уже давно пора туди, куди він своєю лодкою перевіз усіх з вашими поглядами – на другий світ! До побачення!

(Виходить. Двері лишаються незамкнені)

Ява 3

Баглай сам.

Баглай

(Важко сідає коло стола)

Невже правда? Невже тепер всі такі, як вона, а таким як я уже нема місця на сім світі? Що ж я зробив, коли так? На що зростив я Василя чесним і як він житиме між сим переродом? Не побороти тобі, не перемогти сеї течії, що тягне людей у болото! Не запалити тобі у їх душах того проміня божого духа, який вони залили в собі болотяною тванню!… (Згодом). Ні, не вірю я сьому! Ти брешеш, нікчемна дівко! Є інший світ, і інші люди там, на селі, біля землі, і відти зійде зоря нового життя!

Ява 4

Баглай і Василь.

Василь

(Входить хутко. За ним звощик несе пакунок)

Здорові були, батьку!

(Цілує Баглая)

Баглай

Здрастуй, мій любий!

Василь

Заплатіть, батьку, звощикові – у мене не зісталося й копійки!

(Баглай віддає звощикові гроші і той виходить)

Баглай

Одначе, Василю, ти брав із собою пів тисячі. Де ж вони?

Василь

(Ходячи стурбований)

Там гроші! Там усі зісталися, батьку!… Ще не стало… ще багато недостало! Там зіставив я гроші, де люди все життя своє мусять працювати з ранку до ночі, щоб хоч не вмерти без хліба і не замерзнути без одежі… Там, де біда набігає за бідою, де нема куди вкинути зернину Божого хліба, щоб вона дала через зиму колос, де пошесть забирає худобу, а дифтерія дусить дітей! На тих грунтах, які наші прадіди поливали своєю кров’ю, тепер господарюють німці й інші чужинці! Вони міцно облягають невеличкі оселі наших селян, здавлюючи їх, мов залізними кліщами! Глитаї обмотали необачних позичками та векслями, а недовчені перевертні – писарі та брехунці, – плюндрують основи родини, касують хліборобські спілки і громадську пораду… І все те через непросвітну темряву нашого люду!… Там гине безліч талановитих людей, не маючих змоги видертися на світ! А тут… Сі, що живуть у достатку і теплі по високих, мурованих будинках, що їздять у повозах по сих гучних улицях, з блискучими вікнами і ліхтарнями… сі забули про них. Там і тут два відмінні світи!… І нема нічого, – навіть найтоншої волосини, щоб єднала сі два світи!

Баглай

Тепер єднати запізно! ся содома вже нічого не може дати селу, крім розпусти, заздрості і самолюбства! Там, на тім матеріалі треба будувати новий будинок!

(Чути дзвінок)

Василь

Двері незамкнені!

Ява 5

Ті ж і Маруся. Маруся входить і нерухомо спиняється біля порога. Василь, здивований, подається від неї.

Маруся

(До Василя)

Вам лист від Катерини Миколаївни Варської.

Василь

Марусю, се ти? (Підбігає і сіпає її за руку). Марусю, се ти! Ти, моя мила, наречена! Глянь же на мене! Промов же слово!

Маруся

Се я, Василю Опанасовичу! Я… тільки не наречена ваша! Я покоївка панів Варських!

Василь

Марусю, що ти кажеш? Ти мені не наречена?… Чи може ти заміжня? (Маруся мовчки заперечує головою). Кажи мені все! (Веде її до крісла) Сядь тут… і все, все мені розкажи… як ти проживала сі п’ять років, що ми не бачилися! Я шукав тебе, Марусю! Сі п’ять років були мені мукою! Я шукав тебе по твоїм слідові і в Полтаві і в Харкові! сядь бо!…

Маруся

Ні, я не сяду! Те, Василю Опанасовичу, що було у наші дитинячі літа, треба забувати! Шляхи наші розійшлися! Ви освічений пан, – я міська служниця, сирота! Коли б у мене в голові була ще думка про шлюб з вами, вірте мені – я не прийшла б сюди! Візьміть лист і скажіть, що переказати панночці!

Василь

(Кидає лист на стіл)

Не треба мені його!… Марусю, я тебе люблю, як і колись любив. Невже ж ти зрадила свому слову?

Маруся

Про кохання ми говорили, як ще були малими. Не вже я сміла би домагатися, щоб ви, за сі п’ять років, що я навмисне від вас ховалася, не покохали б дівчини з вашого стану, яка була би вам до пари?

Василь

Так ти навмисне ховалася від мене? І се тобі не гріх? Тепер я бачу, що ти ніколи мене не любила!

Баглай

Се я просив Марусю, щоб вона своїм коханням не перепиняла тобі освіти, але мені й на думку не впадало, щоб вона покинула свою хату і пішла у найми! (Підходячи до Марусі). Я бачу, що ти і тепер така ж правдива і чесна дівчина, якою була й тоді! Тепер Василь уже сам собі голова і може робити, що сам знає!

Василь

Бідна моя голубко! (Пригортає Марусю до серця). Ти через мене відцуралася рідної хати і стільки років не мала волі і спокою. За що ж тобі така покута безневинній? Відчини ж своє серце! Не обгортай його кригою! Скажи, що ти мене любиш!

Маруся

Не можу я сього! Ви й досі, Василю Опанасовичу, не знаєте, що то є життя, бо крім своїх книжок нічого не бачили! А я за сі чотири роки – ой якого багато надивилася і наслухалася! Часом навіть не шкода би було, якби очі не дивилися і уха не чули. І от що я вам скажу: хоч не стеряла я душі і честі, а не мали б ви щастя, як би взяли зі мною шлюб!

Василь

Та через що ж, через що?

Маруся

Того ніде не сховати, що я служила покоївкою. Якби ж ви водили мене по тих розкішних будинках, по тих значних панах, по яких вам належить бувати? Ви соромилися б мене, своєї дружини, і через те ми обоє приймали б муку!

Василь

Так ти ось чого боїшся? Тільки того, щоб я тебе не соромився. Та хіба ж чесна твоя праця – сором?

Маруся

Се ви так кажете і так міркуєте, але сей, міський світ має на се зовсім інший погляд!

Василь

Так я докажу тобі прилюдно, що погляди сього світа, на мою думку, не варт і шага і що я ніколи не посоромлюся звати тебе своєю дружиною! (Бере лист Катерини Михайлівни і читає). Добре. Катерина Миколаївна запрошує мене до себе, зараз як я приїду. Скажи, що я безпремінно прийду сьогодні вечер!

Маруся

Прощайте!

Василь

Прощай, горда дівчино!

(Маруся виходить)

Ява 6

Баглай і Василь.

Баглай

Ти се вже добре і невідмінно обміркував, щоб одружитися?

Василь

Я любив і люблю Марусю! Вона була сама щирість і честь, і пізнати з одного її слова, що вона зісталася такою, як і була. Мені не знайти кращої дружини і щирішої пособниці у моїм житті, яке я присвячую народній справі. Маруся довше від мене жила на селі, пережила там усяке лихо і краще від мене знає, у чім воно. Пробувши п’ять років по містах наймичкою, вона добре пізнала долю міської служниці і знає навіть, чого треба, щоб хоч трохи сю долю поправити. Тільки вона може мене знова з’єднати з земляками, від котрих ви, батьку, мене відірвали – відірвали так болючо, що й шкіру на мені змінили!

Баглай

Ну, давай тобі, Боже, час добрий! Як що вирішив ти взяти шлюб, то правда, що краще одружитися тобі з Марусею, ніж брати якусь міську панночку!… Тепер я їх добре розпізнав.

Василь

Батьку, я досі не сказав вам про одно лихо, що впало на вас! Маю надію, що ви спокійно про нього почуєте?

Баглай

Лихо? Яке ще мусить бути на мене лихо?

Василь

Ваш хутір селяни пограбували і навіть хату і всі будинки попалили!

Баглай

За що ж се? Чи я ж коли зробив їм що лихе?… Невдячні!…

Василь

Тут не можна питати – за що? Я казав вам, та ви й самі те добре знаєте, що селянам ніде сіяти хліба. Земля не хоче і не може годувати ту силу людей, яка на ній сидить; а побіч є землі панські і державні, що змогли би прогодувати ще багато голодних. От і піднялися хлібороби, щоби відібрати землю у тих, у кого її багато!

Баглай

Так не на мене одного се лихо?

Василь

Скрізь, скрізь, батьку: і по Полтавщині і по Харківщині прокинулася велика сила поспільства! Прокинулася і хвилюється, мов те море у бурю!

Баглай

(Встає)

А, так почалося?… Почалося те, чого я сподівався усе своє життя! Сину мій, не лиху ти мені вість подав, а радісну! Хвала Господеві, що дожив я до сього дня!

Василь

Не радійте даремно, батьку! Нема у сім руху доброї справи через те, що нема поміж селянами освічених, бувалих людей! Марно знищують вони панів, вирізуючи їх худобу, ламаючи машини і випалюючи оселі! Марно плюндрують багатство рідної країни, вирубуючи ліси, не маючи з того ніякої собі користі. Нам невідмінно треба їхати туди!

Баглай

Се правда, нам треба бути там! (Побачивши у дверях Ганну Іванівну). А, принесло!…

Ява 7

Ті ж і Ганна Іванівна.

Ганна Ів.

(Відчиняючи помалу двері)

Василь Опанасович приїхав? А, та от і він сам! Вибачайте мені старій, що я до вас заходжу некликана, непрошена! Вірте, я до вас, як до рідних! Здрастуйте, Василю Опанасовичу! (Василь вітається знехотя. До Баглая). Шановному добродію і поводаторю молодої буй-голови чолом!

Баглай

Здрастуйте! Що сталося, що ми бачимо вас у себе?

Ганна Ів.

Бачу, що я невчасно! Запевне, що ви тут про які-небудь наукові новини розмову вели, або про великі громадянські справи! Ну, та вже вибачайте!… (До Василя, скидаючи верхню одежу). Та хоч візьміть же!… Ох, лихо з сьогочасною молодежию… Ввічливості й на крихту нема!

Василь

(Неохотно бере одежу і вішає на цвях)

Вибачайте, Ганно Іванівно, у нас такий гармидер. Не сподівалися пані у себе вітати!

Ганна Ів.

Ах, Господи!.. (сміється). Вони одежу на цвяхи вішають! (Кладе капелюх на стіл). А тут!… Боже, що тут робиться?… Цукор, і тютюн, і газети! Ну, розкажу я Катрі, їй Богу, що розкажу! А пороху скільки! Що у вас тут зроду не порядкувалося, чи що? Е ні, Василю Опанасовичу, вас одружити треба! Ну, чи можна ж у такій нечистоті жити?

Баглай

Ся нечистота, Ганно Іванівно, до душі не пристає!

Василь

А проте у нас справді не зовсім чепурно в хаті!

Ганна Ів.

Де там не зовсім чепурно! (Збиває порох хусткою). Се прямо сором! Безпремінно розкажу Катрі, нехай вона з вас посміється!… (До Баглая). А ви чому сина не навчаєте?

Баглай

Ну, вже вибачайте: бурлаками жиємо, жінок не маємо, нікому біля нас очепурити!

Ганна Ів.

То ж то бо й є, що бурлаками! А чому не оженилися?

Василь

Не всякому ж таке щастя!

Ганна Ів.

Ага, ви й глузуєте! Ну, побачите, якого ще лиха наберетеся без жінки!

Василь

Та чого ви справді присікаєтеся? А може я вже й дружину собі наглядів!

Ганна Ів.

О, вже й розсердились! А Катруся каже, що Василь Опанасович добрий! Де ж пак не добрий, коли я йому тут порядкую, а він і не подякує!

Василь

Марно турбуєтесь, Ганно Іванівно!

Ганна Ів.

О, ви самолюб! Знаю я вас! Ну, та нехай вам Бог простить! Від вашого брата діждешся вдяки, хіба що на другім світі! А я, бачите, була на Хрещатику та й забігла. Думаю, як що приїхав Василь Опанасович, так щоб забрати до себе. Катруся за вами сумує!

Василь

Спасибі! Я от маю уже від Катерини Миколаївни письмо!

Ганна Ів.

Як те сталося?

Василь

Приносила ваша покоївка!

Ганна Ів.

Се мене дуже дивує, що Катря, не сказавши мені, послала до вас письмо! Сього ніколи не бувало!… Вона у мене завсіди була слухняна і соромлива! Правда, що я їй не сказала, що зайду до вас, а вона, значить, і не втерпіла! (Жартливо). Глядіть мені, Василю Опанасовичу, чи не закрутили ви моїй Катрі голову? Чи не закохалася вона в вас?

Василь

Дурниця!… А який щасливий випадок: ваша покоївка – се та сама дівчина, про яку я вам казав, що її шукаю!

Ганна Ів.

Як, моя Марія? Нащо вона вам здалася?

Василь

Я з нею зріс!…

Ганна Ів.

Ну, і що ж з того? Невже ви гадаєте, що вона і тепер та безневинна дівчина-дитина, якою ви знали її на селі? Я, як рідна мати, мушу вас перестерегти, що вона не варта ваших заходів! Вона тепер так вертиться та викручує хвостом, що ну!… Відразу пізнати, що непутяща!…

Василь

Яке ви маєте право говорити так про дівчину?

Ганна Ів.

Ой, Господи, та ви, здається, сердитесь? Та я ж не про якусь панночку говорю, а про покоївку! Аджеж я так тільки перестерігаю вас через те, що ви зовсім ще не знаєте життя. У такі літа, як сій Марії, покоївки тут найбільше живуть у нежонатих… Де вона служила до мене, не знаю, а тільки тепер вона підмощується до інженера Іваніна!

Василь

Сього не може бути! Ви…

Ганна Ів.

Чому ж не доказуєте? Кажіть, що я брешу! Кажіть, кажіть! Спасибі, діждалася подяки! Щоб ви знали, так вона сама про се хвалилася Варі, а та переказала мені! Ну, та годі про сю дівку, – не варт вона того! Скажіть краще: прийдете у вечер?

Василь

Прийду!

Ганна Ів.

Ну й добре! Приходьте ж і ви, Карпе Федоровичу! (Підводиться одягатись). Ну, прощайте, забарилася я у вас! А, трохи не забула: найсвіжіша новина! (Кидає на стіл друковану телеграму). Віншую з волею!

Василь

Що? З волею!… (Хапає і читає. Ганна Івановна надіває капелюх). Батьку! Чутка справдилася: воля особи, слова, віри, зборів і спілок! Ура!

Баглай

Дай, дай прочитати своїми очима!

(Читає)

Ганна Ів.

Боже, зраділи, ніби двіста тисяч виграли!

Василь

Більше, Ганно Іванівно, більше! Долю свою знайшли!

Ганна Ів.

(Морочиться з капелюхом)

Ах, Господи! Як його без зеркала одінеш капелюх!

Баглай

(Хреститься)

Слава тобі Боже! Василю, се не тільки ті волі, що тут визначені, ні, се воля всього: воля рідної мови, воля нашої літератури, нашої народної освіти… се навіть самовлада рідного краю! Воно одно за друге чіпляється і не можна, давши сі волі, не дати останніх! Боже, яка радість!

(Дає телеграму Василеві і той знову читає)

Ганна Ів.

Годі вам! Сказано: старе, як мале! Дайте, Бога ради, яке зеркало! (Баглай іде в другу кімнату і виносить невеличке зеркало). А після мене то все те дурниці, бо з сих подарунків, хоч їх аж п’ять, нічого нам не прибуде!

Василь

То після вас так, Ганно Іванівно, а нам – се життя, надія і втіха.

Ява 8

Входить Димарйов і Петров.

Ганна Ів.

А, до вас гості, та ще й знайомі! (Студенти здіймають одежу, кидають хто куди і вітаються). Здрастуйте, здрастуйте! Ну, треба швидше тікати, бо знаю, що почнете гризтися!

Димарйов

Не бійтеся, Ганно Іванівно, ми тільки гриземось, але не кусаємось.

Ганна Ів.

Ну, хто вас там знає! (Іде до дверей. Василь подає їй одежу). Може й не кусаєтесь, а лячно. І як вам не обридне, Господи! Як заведуться, то прямо водою не розіллєш. Ну, прощайте! Приходьте ж до нас сьогодня у вечер всі! Глядіть же, Василю Опанасовичу, Катруся вас нетерпляче буде дожидати!

(Виходить)

Ява 9

Ті ж, окрім Ганни Іванівни.

Василь

Фу, слава Богу! От жінка!…

(Сідає)

Петров

Завидувати тобі не будемо, що матимеш таку тещу!

Василь

З чого ти вигадав? Коли я й ходив до них, то тим тільки, що вони мені щирими людьми здавалися, а намірів я ніяких не мав! (Простягає телеграму). Читали?

Димарйов

Все те підман! Не віримо!

Петров

Ми будемо своє робити! Треба звалити стару будівлю, що зовсім підгнила, і най воно завалиться усе, що відбуло свій вік!

Василь

Так ви здаєтеся на загальну руїну? Я не товариш вам! Усе те, чого ви хочете, можна тепер добути і без руїни! Отсі волі, що тут сповіщені, дають до того чимало способів!

Баглай

І я так покладаю, що тепер треба не про те міркувати, як старе валити, бо воно й само від себе відцуралося, а про те, як нове збудувати!

Петров

Нове само встане з-під руїни!

Василь

Не встане!… А коли навіть встане, то не встоїть, бо не буде на чім стояти! Треба перше підвалини скласти, треба народові освіту дати, і тільки та освіта зможе вдержати нову будівлю!

Петров

Верзеш дурницю, – на се й віку нашого не стане!

Василь

Візьмемся гуртом!

Баглай

Чекали більше! Тепер зоря зійшла, за нею слідом встане й сонце!

Димарйов

Кажи, Титаренко, прямо: однодумець ти нам чи ні?

Василь

Після мене те, що тут оповіщене, є все, чого на перший раз треба! Тепер треба кілька років, щоб народ викохався в сих волях, звик до них, навчився ними користуватись!

Баглай

А тимчасом ми видамо свої газети!

Петров

Які свої?

Баглай

Українські! Ми будемо будити в нашім народі самосвідомість! Будемо розмовляти з ним газетою, а з деким по селах і словом. Будемо направляти народні думки і виготуємо грунт для самовлади і своєї краєвої ради!

Димарйов

Се зрада загальній справі! Народ однаковий, і ваш і наш, і потреби в нього однакові; на що ж ви відокремлюєтеся?

Баглай

Росія розстелилася як море; потреби її народів не однакові. Сей, наприклад, хоче сала, а той квасу; сей пампушків, а той родзинків; а є такі, що й цибулі хочуть! Як же нагодувати всіх з одного горщика?

Петров

Се жарти та ще й безглузді. (Встає). Ходім, Петров! Нам більше нічого робити з сими зрадниками!

Димарйов

А ваша думка про краєву раду – то стародавня і вже пропавша химерна мрія! Ніколи того не буде!

(Виходить з Петровим)

Ява 10

Василь і Баглай.

Василь

Ну, я радий, що скінчив з ними! Вони хочуть перейти межу і запевне, що все діло зіпсують! Коби хоч се не відбилося ще і на нашій справі.

Баглай

Я й сам сього боюся! (Згодом). Ну, а як після тебе слова Варської про Марусю?

Василь

Не вірю! Ні за що не дам тому віри! Не така у неї душа!

Баглай

(Встає)

Ну, так будемо лагодитись у дорогу, щоб завтра й рушити?

Василь

Завтра, завтра! Треба з усеї сили рятувати земляків від кари, що має на них упасти! Сьогодня я візьму Марусю, хоч би вона не знати як відмовлялася, а завтра рушимо разом у Полтавщину!

(Завіса)