Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Олександр Кониський / Студії / Олександр Кониський / Сатиричні твори

Олександр Кониський

Сатиричні твори

Сиваченко М. Є.

У творчому доробку Кониського є ряд творів, які відображають комічне в житті З-поміж них виділяється оповідання «Бугай». Показово, що постать селянського хлопця, котрий виступає в комічній ролі, викликає співчуття, а об’єктом сміху є дурноверхі земські адміністратори.

Про плідність пошуків Кониського в сфері сатири засвідчують такі його оповідання, як «Суддя Гарбуз», «Павло Бодько», «Сікутор». З сатиричним блиском у першому творі розкрито політичну і моральну дволикість мирового судді Гарбуза, в якого слово розходиться з ділом. Він вдає з себе заступника інтересів народу, завзято лає реакційні «Московские ведомости», хвалить Щедріна, цікавиться «робочим питанням» і водночас наживається на народному горі Іменем «закону» цей жрець Феміди створює такі безвихідні обставини для викликаних у судових справах селян, що вони змушені виконувати для нього всі польові роботи. У судді Гарбуза, як дотепно висловлюється один з героїв оповідання, «закон і косить, і жне, і молотить». Дармова праця селян стає для цього ліберальствуючого балакуна основним джерелом збагачення.

До класичних можна віднести сатиричне оповідання Кониського «Сікутор». Подорожній, що потрапляє на ніч до сільської збірні і зустрічається з тутешнім сікутором, думає про себе:

«Що воно таке «сікутор»?.. Чи се така посада, чи яке нове «почетное звание»? Вік прожив, а ніколи не чув, щоб по селах були такі посади. Знаю по великих містах є такі урядові посади, от, наприклад, і в університеті, і в «губернському правленії» і по інших – посади екзекуторів; але ж щоб по селах… Та ще й те: сікутор – чи се ж те саме, що екзекутор?»

Думку проїжджого прояснює сам сікутор – Павло Товбич. Підвипивши, він розповідає про своє минуле життя, коли був дитиною-безбатченком, потім солдатом («вірою і правдою служив 15 років богові і государю»), ще потім – запопадливим панським сторожем, колієм у різника, а тепер служить сторожем при волосній управі, власне, виступає в ролі сікутора при волосному суді, за допомогою різок виконує його присуди.

Товбич сік різками осуджених по всіх сусідніх волостях – «став на цілий «участок» земського начальника катом». І своєю роллю ката Товбич не гидував, бо сліпо виконував волю начальства (воно ж бо «судить по закону»), бо був переконаний, що «без сего вже не можна… Он Пилат Припонтійський звелів – так і Христову кров пролили…»

Товбич – сліпа, бездушна тварюка, герой різки, кат.

«Отакий сюжет і так оброблений варт пера хоч би й Чехова», – відзначив свого часу український письменник О. Авдикович [25]. Ката Товбича можна розглядати як літературну предтечу ката Лазаря з оповідання Коцюбинського «Persona grata» (герой цього останнього твору, зрозуміла річ, розроблений психологічно глибше й по-шекспірівськи різносторонніше).

До творчого активу Кониського слід віднести його велике сатиричне оповідання (а власне повість) «І ми – люде!». Написаний у добу політичної реакції 1880-х років, цей твір з’явився на сторінках революційно-демократичного журналу «Світ» і дістав прихильну оцінку І. Франка. «І ми – люде!» – суспільна сатира, спрямована проти ліберальних обивателів, які в роки реакції відмовились від будь-якого протесту і фактично ставали на шлях прислужництва царизму. В центрі твору – «я», оповідач, ліберальний панок – і його співбесідник Опанас, їх духовна еволюція під впливом реакції.

Рятуючи свої «душі», обидва вони намагаються ізолюватися від суспільства, жити тваринним життям – їсти, спати і навіть не розмовляти. Та відгородитися від дійсності неможливо. Цей стан героїв передається за допомогою оригінального прийому. Розповідь будується так, що звичайна розмова на побутові теми завдяки законам асоціації набуває соціального звучання. Так, обидва герої, згадуючи смачну картоплю, якою їх частувала баба Оришка, непомітно для себе починають розмову про безземелля селян. Але ненароком торкнувшись забороненої теми, ці обивателі так лякаються, що надовго втрачають дар мови, після кількох подібних приступів ляку виявляють готовність «служити», зближуються з «героями» реакції.

Засобами сатиричної типізації оповідання «І ми – люде!» близько стоїть до відомого роману Салтикова-Щедріна «Сучасна ідилія». Йдучи за великим російським сатириком, Кониський не змальовує своїх героїв всебічно, а зосереджує основну увагу на одній, визначальній рисі, котра подається оголено, загострено, широко використовуючи принципи гіперболізації і навіть гротеску. Гіпербола виступає тут як прийом розкриття глибинної суті відображуваних суспільних явищ і характерів людей.

Важливу роль у створенні сатиричного ефекту відіграє прихована авторська іронія, яка супроводжує всю розповідь основного персонажа. Пізніше до цього щедрінського сатиричного прийому звернеться Панас Мирний, глибоко викриваючи єство полохливого ліберального панка, що запобігає перед «героями» реакційного насилля (оповідання «Дурниця»).

Бажанням писати в «новій манері», а отже, з більшою увагою до психологічного аналізу, до передачі вражень, відчуттів, рефлексій відзначаються такі оповідання Кониського, як «З ранку до ночі», «Радощі і скорботи великого скрипника», «В тумані. Дійсність і галюцинації» (інша назва: «Ранком в Алупці»). В цьому останньому творі, що власне є поезією в прозі, Кониський передає свій психічний стан під час перебування в Алупці, коли він писав розділ про Шевченкове заслання, коли в нього краса Чорного моря – тут «спрацювала» асоціація за контрастом! – викликала згадку про «друге море, з берегом, политим слізьми-журбою та тугою многострадального поета», і коли в натрудженого працею біографа не то вві сні, не то наяву з’явилося чудесне видіння.

Кониський з його нахилом «ловить момент», живо відгукуватися на злободенні явища і події життя часто звертався до жанру нарису. Духом радикалізму, соціальної критики перейняті його «Листи з Полтавщини». Спираючись на реальні факти аграрних рухів, що відбувалися в середині 1880-х років на Чернігівщині, письменник в одному з кращих своїх нарисів «Анастасіада або лихоліття в Чернігівщині» показав, як по селах кипіла боротьба за землю між багатирями і селянською біднотою, як сам чернігівський губернатор Анастасьєв – достойний виученик сумнозвісного графа М. Муравйова і один із катів польського народу – терзав «сонну Чернігівщину», «викорінював радикалізм», в кожному інтелігенті бачив «соціаліста» і однодумця Кибальчича, виступав у ролі «заступника багатирів та панів», наділяв їх кращою землею, а на селянську голоту напускав каральні загони, різками й багнетами утихомирював «соціальний бунт».

До яких крайніх меж економічного занепаду й деморалізації доходило село за умов капіталізму, показав Кониський у серії економічно-етнографічних нарисів «В Дахнівці». Для змалювання сумної картини цього села, що стало «кублом великих злиднів», осередком жебрацтва, письменник послуговувався і статистичними даними, і «фотографіями» ряду дахнівчан, і їх сповідями, і етнографічно-фольклорним матеріалом. Не можна не помітити, однак, що цим нарисам шкодить квапливість автора, який іноді істотне, роздираюче душу не раз ставить поряд з несуттєвим, випадковим.

О. Я. Кониський як письменник і культурно-громадський діяч постать складна і суперечлива. Будучи типовим лібералом-народником, він відстоював мирні способи розв’язання суспільних питань, у своїй політичній програмі першорядного значення надавав освітній, культуртрегерській діяльності, «малим ділам», на цьому шляху немало «вібрував», то наближаючись до радикалів, то йдучи на компроміси з «верхами». Та у «вібруючого» Кониського була й одна константна риса, що її влучно охарактеризував І. Франко:

«Одно тільки не покидало його (Кониського. – М. С.), не змінялося у нього – почуття обов’язку працювати для України і на користь її розвою» [26].


Примітки

25. Авдикович О. Огляд літературної діяльності Олександра Кониського. – С. 14.

26. Франко І. Молода Україна. – С. 41.

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 23 – 25.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 155

Модифіковано : 29.05.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.