15
Іван Корсак
Військовий корабель «Громоносець» швартувався в порту Константинополя. Князь Олександр Сергійович Меншиков сходив на берег, ступаючи з поважністю імператора, цю поважність стверджував також величезний почет його, що, штовхаючись та з цікавістю зиркаючи навкруги, йшла слідом за російським князем. Зустрічала гостей не менша числом турецька делегація, яка заздалегідь вишикувалася на причалі і приготувалася до пишного навіть за східним взірцем прийому. В тій делегації петербурзькі дипломати, що вже раніше бували в Стамбулі, відразу помітили вищих чинів дивану, турецького уряду. Вздовж всього шляху північних гостей до палацу у почесному караулі стояло військо.
Князь Олександр Меншиков, попри почесті владців тутешніх, був роздратований, мовби його десь на спині жалив комар, а він ніяк не міг дотягнутись до нього рукою – імператор Микола І призначив його надзвичайним послом у Стамбулі з вельми делікатною місією. Князь мав би переконати диван і султана визнати російську зверхність над православним людом Високої Порти, а того люду ж до половини в імперії, далеко за добрий десяток мільйонів набереться напевне, себто ось так, з будня-полудня імператор петербурзький мав стати направду другим султаном.
Не терпів взагалі, як по щирості, князь дипломатичних вихилясів. Ген-ген коли його призначали послом у Данциг, він тільки фуркнув, вважаючи занизькою ту пропозицію та образливою, відмовився і поїхав собі у село, де за тисячі верст від моря взявся вивчати морську справу.
Одного разу, щоправда, не вдалося йому відвертітися, послали його з дипломатичною місією в Персію мирний договір укладати з войовничим Фет Алі шахом. Чи то шах такий трапився, чи інша була притичина, тільки замість мирної угоди без оголошення навіть війни перси напали на південь Росії, а самого Меншикова арештували. Злі язики тоді балакали, що так сталося через рідкісне вміння князя наживати собі ворогів. Якось при зустрічі з ним Микола І виказав жаль з приводу смерті престарілих членів Морського штабу.
– Вони вже давно померли, ваша величносте, – мовив при тому Меншиков. – Але оце тільки зараз ховають.
Якось зайшла мова про Клейнміхеля, мовляв, за надійну можливість поцупити щось ваговите з казни він і чортові душу продасть.
– Чував про домовленість заставити душу нечистому, – згодився князь Меншиков. – Тільки угода не відбулася, оної душі в того графа не виявилося.
Губернатор Москви Закревський спершу лише скрива глипав, коли донесли слова Меншикова, чому місто інколи звуть святим:
– Москва справді свята. А відтоді, як граф Закревський керує нею, ще й стала великомученицею.
Наступного разу переказали, як ділився по приїзду з Москви князь враженнями опісля губернаторського указу про безпечне у місті вигулювання собак.
– Всі собаки тепер в намордниках, – оповідав Меншиков. – Тільки собаку Закревського без намордника бачив.
Тож Олександр Сергійович, що пишався прадідом, генералісимусом Меншиковим, зеленів на лиці, коли згадували про пиріжки з зайчатиною, з яких починалася торгова кар’єра генералісимуса. Князь не любив, по-перше, дипломатії взагалі, а по-друге дипломатії східної, яка нагадувала йому шахову буцегарню.
Сьогодні світліший князь Меншиков не мав наміру вельми церемонитися з турками – князь представляє імператора, що не є прохачем, а істинним повелителем. На прийом до великого візира він іде без мундира, в звичайнісінькому домашньому сюртуку, від чого в дипломатів турецьких, вихованих в кращих лондонських і паризьких університетах, тільки роти розкрилися, мов зібралися проказати вечірню молитву.
– У п’ятиденний термін, – з нехіттю, як банальність, як таке очевидне, що опісля дня має настати ніч, неспішно промовляв князь, – Його Величність Імператор Микола І вимагає підписання угоди, яка б гарантувала зверхність Росії над всіма православними турецької імперії.
Звісно, великому візиру немислимо на таке дати відповідь, тож князь Меншиков іде до султана – з міністром іноземних справ навіть відмовляється спілкуватися, бо, як швидко дійшло в диван через треті вуста, то «брехливий суб’єкт», він «за французів». В апартаменти султана князь входить шпарким кроком, не забажавши зробити передбачений етикетом перед порогом уклін. Наступного разу князь опиняється перед тими ж дверима, тільки добряче турецькими дотепниками вкороченими, через які не ввійти, не зігнувшись у поклоні, – світліший і тут не розгубився, пішов навприсядки, мов зібрався гопака втяти, але таки не вклонив голови; щоправда, протиснутися йому не зразу вдалося, проліз якось навкарачки – і найпершим з усіх частин князевого тіла вітав султана, володаря імперії трьох континентів, тлустий зад Меншикова.
А в султана, тим часом, лежали в шухляді донесення контррозвідки про спостереження за чемним північним гостем. Віддаючи данину модному тоді захопленню спіритизмом, вертінням стола з поміччю лише доторку рук, Меншиков похвалився:
– У вас крутяться столи, а від мого дотику весь турецький владний диван завертівся.
Вельми цікавими також були слова світлішого князя, коли один із дипломатів російських вертався у Петербург з терміновим донесенням і Меншиков просив передати додому:
– Я здоровий, часто катаюся верхи і якраз об’їжджаю коня на ймення Султан.
Вже був навіть готовий Константинополь визнати зверхність російську над святими місцями, звісно, не згоджуючись отак з доброго дива подарувати петербурзькому імператорові половину людності Високої Порти, як без оголошення війни царське військо перейшло Прут і розлилося Молдавією та Валахією.
Війна почалася. Почалася війна, в якій правди годі шукати ні з якого боку.