Мене запитують

Михайло Харишин

Мене запитують: «Навіщо ти це пишеш,

Й кому воно потрібне оце все?».

Скажіть, а що по собі я залишу,

Коли життя «з косою» обірве?

Дітей залишу, з ними якийсь статок,

Недовгу пам'ять в деяких людей,

І розчинюся в вічності без крапок,

Й онук не пригадає молодий.

А так, слова свої полишу, свої мрії,

Свою складну епоху, цілий світ,

Я оповім нащадкам про події,

І зникне поміж нами часу пліт.

То ж я не вмру, я просто стану іншим,

Й надалі житиму собі серед людей,

Хтось вірш мій пригадає, поміж іншим,

А хтось пригорне й книжку до грудей.

І житиму отак, допоки теє слово,

Відбите друком, на папері, в мережі,

Не струхлявіє, перетвориться в полову,

А доти – бути на землі й мені.

Себе запитую: «Навіщо все це пишеш,

Й кому воно потрібне оце все,

Й живу для чого, що по собі лишу,

Коли життя покине, відійде?»

3.06.2014, Київ