Старість. 1

Софія Малильо

Нема, немає творчої снаги,

аби зігріла душу запустілу.

Мов нетутешні, неземні сніги

її сповили у безмовність білу.

І де ж їй взяти крихітку снаги?

Змирися, душе! Залишок путі

вже так, безрадісно, дошкандибаєм.

Не нам вже злети творчості круті

з безмежним, на весь Космос, виднокраєм.

Нам простелився залишок путі.

Лиш дай нам, Господи, не впасти у відчай,

стихій долаючи порив зустрічний.

Життя було жорстоке через край,

попереду – світ інший, потойбічний.

Кріпися, старосте, і далі шкандибай!

12/II-1992.