Мукачеву. 1

Софія Малильо

На перехресті гомінких доріг,

що душу манять у звабливі далі,

Мукачів рідний вдаль і вшир проліг

ще скромним розмахом своїх кварталів.

У творчім ритмі він кипить, гуде,

але однак ще й затишком принадний,

у нього серце древнє й молоде,

і вік його сторіччям непідвладний.

Зазнав і радощів, і лиха він,

достаток знав, але й пограбування,

неначе Фенікс, воскресав з руїн,

аби продовжити буття-змагання.

І все, що сотні мужніх поколінь

творили в дні і розквіту, й упадку,

не обернулось у мертвотну тлінь,

але дісталось сущим нам у спадку.

Тож пам’ятаймо вдячно повсякчас

трудівників, що відійшли назавжди,

щоб їхній дух витав посеред нас

і кликав нас до творчості і правди!

Змагайсь, Мукачеве, із ницим злом,

хай обминає тебе всяке горе,

хай оберегами стоять кругом

прекрасні наші, рідні наші гори!

Змагайсь і вір: твій славний час гряде!

Піднось до Господа молитву щиру!

Хай твоє серце, древнє й молоде,

невтомно б’ється в ім’я щастя й миру!

VII-2004.