24
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Заболіло всеньке тіло,
Ноги защеміли,
Засушило його кості,
Жили оніміли.
Голова вся розійшлася,
І смерть наступає.
Адам видить, що не жарти, –
Сина закликає.
І чуть дихає й говорить:
«Сине, вірний сине!
Піди, сину, на край світу,
Вийди в небо синє.
І скажи там слугам божим,
Котрі коло раю,
Що слабий я, на постелі,
Що я умираю.
Попроси їх з того раю
Що-небудь подати.
Ой мій сину! то-то гірко,
Гірко умирати».
І заплакав наш прапрадід.
Сльози проливає
І в далекую дорогу
Сина посилає.
І враз з батьком син заплакав,
Помолився богу,
Поклонився батьку й неньці
І пішов в дорогу.
І Адаму ніби легше:
Він надію має,
Що достануть йому з раю,
Чого він бажає.
Примітки
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 40 – 41.