Неділя

Запис С.Руданського

І. Шлюб

Перед шлюбом

52

Ой, попе, попе, батьку наш,

Відчини церковцю против нас;

А звінчай дітки

Їднолітки

В добрий час.

По шлюбі

53

Подякуймо попонькові, (2)

Як рідному батенькові,

Що нас звінчав,

Небагато взяв –

Червоного золотого

Від пана молодого.

54

Палала свічечка, палала,

З ким ти, Васюню, шлюб брала?

– З тобою, Тодорцю, з тобою,

Як ясен місяць з зорою.

55

Лети, лети, ластівонько, поперед нас,

А занеси вістоньку перше нас,

Що я шлюб брала з паничом,

Не так з паничом, от як з молодцьом –

Зав’язали рученьки рушничком.

56

Не пізнала мати (2)

Свойого дитяти

З русими кісоньками,

З дрібними слізоньками.

II. Обід

Край порога стрітили молодого й молоду столом з хлібом і сіллю. По чарці молода проведена з музиками за ворота, а молодий з буярами:

а) Благословиться в хату ввійти.

б) Благословиться отцю й неньці поклонитись.

в) Благословиться за стіл сісти.

53

Йде Тодорцьо на посад,

Стрічає єго господь сам.

Ой горою та долиною,

Долею щасливою.

Починають пити з приспівкою:

Хилилася вишенька (див. 33).

Стрічають страву з приспівкою:

Ой а що ж то за доріженька (36)

По обіді дякують з приспівкою:

Встаньте, буяри, встаньте (39).

І буяри встають і ідуть шукати сосни на гільце та калини, і починають гільце вити, а коровайниці починають робити та пришивати квітки до шапок.

Гільце [На Подоллі всюди говорять «гільце», а не «вильце», як у збірникові п. Метлинського, і др. Не буду доводити, котре з них прикладніше, скажу тілько, що слово гільце належить до того роду слів, до якого належать: гілля, гілляка, гіллячка (прим. С. Руданського).], як в’ють, то благословляться і співають:

58

Благослови, боже,

І отець, і мати

Своєму дитяті

Хорошеє гільце вити.

59

В долину, буяри, в долину

По червону калину,

А по хрещатий барвінок,

А по запашний васильок.

60

Летів горностай через став,

Та попускав пір’ячко на весь став.

А ви, буяри молоді,

Позбирайте пір’ячко по воді,

А звийте Тодорцеві гіллячко,

А двом голубам гніздечко.

61

Не йдіть до нас, молодиці,

Не йдіть до нас гільце вити,

Зів’ємо ми самі

Краще, як із вами,

З скрипками, з цимбалами,

З молодими буярами.

62

Як ми свому Тодорцеві гільце вили,

Червоної калиноньки виломали,

Хрещатого барвіночку вищипали,

Таки свому Тодорцеві гільце звили.

Як зів’ють, то знову благословляться і співають:

63

Благослови, боже, (2)

І отець, і мати

Хорошее гільце

В коровай всадити.

IV. Квітки

Як роблять та до шапок пришивають:

64

Я літом не гуляла,

Барвіночок поливала,

Поливала барвіночок,

Пришивати до шапочок.

65

Я швачка з Вільгова, (2)

Та приїхала вчора,

Та вивезла собі

Та за гріш голку,

За чотири шовку,

То й не жаль мені дати

Квітку пришивати.

Як оддають, то вбираються в шапку і співають:

66

Ой глянь, старосто, на мене,

Кращий я козак від тебе,

А в твоїм шличку-ковпачку,

А в рутвянім віночку.

67

Він на мене та й не дивиться,

Він на мене та й противиться,

Він на мене ані гляне,

Либонь же він мене лає.

А як оддадуть, тогді співають:

68

Скупії старости, скупії,

Сім літ по сміттях ходили,

По шеляжечку збирали,

Свої шапочки викупляли.

V. Вихід до молодої

Збори:

Защебетав соловейко (див. 40).

Благословеньство і поклін:

69

А схилився зелен-явір на ворота,

А кому ж то кланяється сирота?

Кому ж то ся сирітонька кланяє,

Що рідного отця й неньки немає?

Поклонися, Тодорцю, чужому,

От як свому батенькові рідному.

За порогом: поставили стіл і обвели кругом него молодого, окропляючи водою і посипаючи пашнею:

70

Кропи нас, мати, водою (2)

Із долею щасливою (2)

Та з доброю годиною.

Дорогою:

71

Золотеє зернятко в стіну б’є,

Молодий Тодорцьо к тещі йде,

А до тої тещеньки гордої,

А до тої Васюні молодої.

Перва застава:

Хлопці зупинили столом і хлібом

72

Розступайтеся, вороги,

Не заступайте дороги,

Щоб нам дорога проста була,

Щоб нам Васюня весела була.

Хлопці не розступаються і питають у молодого пропускного листу; сторона молодого показує їм папір, ставить на стіл горівку, міняє хліб на хліб, і, проминувши, співає:

72

Дурнії селяни

Пустили міщанів,

За кварту горівки,

Пустили нас до дівки.

Друга застава:

На порозі тестя знову зупиняють молодого столом з хлібом; молодий цілує хліб, а дружина єго співає.

74

Ой десь то ми та не влучили, (2)

Що до свата не заїхали,

Бо коли б були свати,

Просили б нас до хати.

75

Ой свату наш, свату, (2)

Пусти нас у хату,

Доки ми будем стояти,

Траву-мураву топтати.

76

А в нашого свата (2)

Солом’яна хата.

Треба вітри запустити,

Єму хату розвалити.

Та сватові й байдуже; сидить собі в хаті, ані просьби, ані грізьби не слухає; одна молода тужить по молодому, а дружки приспівують:

77

Зеленая рутонько, жовтий цвіт.

Чого тебе, Тодорцю, довго ніт?

Писала б я листоньки – не вмію,

Післала б післоньки – не смію.

Пішла б сама молоденька – забаруся,

Далекая доріженька – втомлюся.

Далекая доріженька – втомлюся,

Глибокая річенька – втоплюся.

На останок старости входять тричі з дружком в хату і говорять:

– Кланяється молодий молодій,

А свати свашкам,

А буяри дружечкам,

А музики подушкам.

А повертаючи до молодого, одказують:

– Кланяється молода молодому,

А свахи сватам,

А дружечки буярам,

А подушки музикам.

А тим часом, як старости то входять, то виходять, буяри на дворі співають:

78

Вийди, Васюню, вийди, (2)

Не чини собі кривди;

Стань собі на помості,

Та проси Тодорця в гості.

А дружки в хаті.

79

Та забарнії гості

Забарилися -в хаті,

На дворі коня вкрали,

За Дунай замчали,

За таляри продали,

Щоб єго не пізнали.

80

Стоять коні у плота, (2)

Просять околота,

Їли б і солому,

Час буярам додому.

Але тілько покажуться старости в хату, дружки зараз покидають сих пісень, а співають сюю:

81

Накажіте гаразд-гаразд,

Щоб були буяри зараз.

За третім входом старостів перев’язують хустками і посилають за знаком до молодого; молодий через дружка пересилає обручку; виходить теща, п’є кухликом воду з вівсом і передає молодому, а молодий, попивши кидає позад себе через праве плече і розбиває; виходить тесть і тричі п’є до молодого; ему і співають:

82

Ой тесть зятя вітає,

А зять тестенька питає:

– Ой, тестеньку, та мій батеньку!

Чим ти мене даруєш?

– Дарую, сину, дарую,

Пару коників готую.

Просять в хату. Старости, поблагословившись і перехрестивши поріг, входять в хату, співаючи:

83

На добридень тому, (2)

А хто в сему дому

Старому й малому,

І богові святому.

Їм одповідають:

Здоровенькі будьте, (2)

Як навесні пчоли,

Що в поле йде – гуде,

А з поля йде – грає,

Як мак процвітає.

Третя застава:

Шуринко з мечем (прутом) стоїть коло сестри (молодої) на молодого місці та й єго не пускає; а дружки приспівують:

84

Возьми, шуринку, тонкий прут

Та зажени буярів в тісний кут,

Возьми, шуринку, нагайку

Та зажени буярів під лавку.

А буяри співають:

Возьми, Тодорцю, тонкий прут,

Та зажени шуринка в тісний кут,

Возьми, Тодорцю, нагайку

Та зажени шурина під лавку.

А дружки знову приспівують:

85

Шуринку, не лякайся, (2)

За сестрицю оступайся:

Січи, рубай,

Сестри не дай,

Сестри не дай,

Сестриця – родина

За столом, як калина.

І буяри посилкуються та й одстануть, тогді дружки приспівують до молодого:

86

Та не стій за плечима (2)

З чорними очима,

Клади руки у кишені,

Виймай грошей повні жмені,

Клади на тарілку

За Васюню-дівку.

Буяри одспівують:

А що ж там такеє, (2)

Таке дорогеє.

Та нехай буду знати,

За що гроші дати.

На останку молодий виймає гроші, кладе на тарілку і дає шуринкові; шуринко забирає гроші та й тікає з хати; дружечки єму і співають:

87

Татарин, шуринко, татарин,

Продав сестрицю за таляр.

Тогді молодий заступає шуринкове місце, і буяри приспівують:

88

Королів сину,

Королевичу!

Чого стоїш,

Чом не сядеш,

Чом не посадиш

Свої Васюні

За столом?

Королева дочко,

Королівночко!

Чого сидиш,

Чом не встанеш,

Чом не посадиш

Свого Тодорця

За столом?

89

Дружки одспівують:

Не вставай, Васюню, не вставай,

Доки тебе Тодорцьо не зведе,

До свого личенька не приведе.

Буяри приспівують:

Не бійся, Васюню, не бійся,

Най тебе Тодорцьо ізведе,

До свого личенька та приведе.

І молодий силою підіймає молоду, цілує і з нею сідає; за ним сідають і буяри. Тогді дружечки співають:

90

В стороні, буяри, в стороні,

Чим мене батенько дарує.

Дарує ж мене батенько

Та великим даром-посагом,

Та вірним другом Васюнею.

А буяри співають:

В стороні, дружечки, в стороні,

Чим мене батенько дарує.

Дарує ж мене батенько

Та великим даром-посагом,

Та вірним другом Тодорцем.

VI. Дари

Дружба приймає на тарілку дари для кожного із родини молодої і спершу викликає:

– Десь тут нашого князя молодого і княгині молодої (такий-то родич); чи є він, чи нема?

Може де поїхав пеньками за биками, або може де на печі, або на комині; то нехай дається чути, коли має бути, а то віддам на запорожців, а запорожці добрі хлопці, то передадуть. Потому, даючи подарунок, приказує:

– Просить молодий і молода, і я вас прошу на сей гречний подарунок!

Єму одказують:

– Спасибі молодому та молодій за цей гречний подарунок, а тобі за переніс (щоб поцілував кобилу під ніс).

А коли уже роздадуть усім подарунки, тогді викликають і запорожців:

– Десь тут у нашого князя молодого і княгині молодої сімсот байдаків запорожських козаків; нехай даються чути, коли мають бути, а то сам заберу. Запорожці (себто тії, що за порогом стоять) обзиваються і забирають останки.

А тим часом за столом виспівують:

91

Ступлю я на ломину, (2)

Гукну я на родину:

– З’їжджайся, родинонько, (2)

Вбогая і багатая,

Близькая й далекая: (2)

В нас тепер дари дарять

Житнії й пшеничнії, (2)

Родові величнії.

92

Орали ми новицю, (2)

Сіяли ми пшеницю

По горі, по долині, (2)

Щоби було всій родині.

93

А в коморі сволок, (2)

Там рушників сорок,

Підіть принесіте,

Дружок прикрасіте.

94

Хвалилася княгиня, (2)

Що дарів повна скриня,

Підіть принесіте,

Дружок прикрасіте.

95

Не дивуйте, маршалки,

Що короткі подарки:

Нова нива не вродила,

Стара ненька не зробила,

А я молоденька

Гуляти раденька.

VII. Останнє гуляння

Вихід

96

Старосто старесенький, (2)

Голубе сивесенький!

А вже ж ми понуділи,

Світонька й не виділи,

Виведь же нас з хати (2)

На двір погуляти,

Буяр оглядати:

Чи високі підкови,

Чи чорнії брови.

97

А зробім же ми славу (2)

Та зломім же ми лаву,

Буде дружко поправляти

Та виведе нас із хати.

Благословляться вийти, виходять і співають:

98

Загір’я, сонечко, загір’я,

А йди, Васюню, з-за стілля

Та на батьковеє (материне)

Подвір’я.

Під вечір староста забирає у дівчат музиків, дівчата просяться:

99

Ой рано ще, рано, (2)

Ще ж ми погуляймо,

А як буде пізно,

Розійдемося різно.

Та просьба не помагає: музики перестають грати, і дівчатам зосталося потішати себе споминком; вони співають:

100

Ой грали ж ми, грали (2)

Попід небесами.

Соколи з галоньками,

Буяри з друженьками.

Ой грали ж ми, грали, (2)

Ой грали ж ми кунком

Під зеленим дубком,

Соколи з галоньками,

Буяри з друженьками.

101

Де буяри танцювали, (2)

Збили порох підківками,

Чорну хмару шапочками,

Блискавицю перстенями.

Де дружечки танцювали, (2)

Збили порох підківками,

Чорну хмару биндочками,

Блискавицю обручками.

VIII. Останній посад

По останнім гулянні благословляться:

а) ввійти в хату, – потому

б) за стіл сісти, і на останок

в) молоду посадити.

Як сяде молода, тогді дружечки співають:

102

Летять галочки у три рядочки,

Зозуля й попереду,

А всі галочки на лугах сіли,

Зозуля на калину.

А всі галоньки защебетали,

Зозуля закувала.

– Ой чого куєш, чого жалуєш,

Сивая зозуленько!

Ой чи тобі жаль темного лугу,

Чи гіркої калини?

– Ой не жаль мені темного лугу,

Ні гіркої калини,

Іно мені жаль їдного п’юрця

Із-під правого крильця.

Біжать дружечки у три рядочки,

Васюня попереду.

А всі дружечки на лавах сіли,

Молода на посаді.

А всі дружечки та й заспівали,

Васюня заплакала.

– Ой чого плачеш, чого жалуєш,

Молода Васюнечко?

Ой чи тобі жаль батька старого,

Чи подвір’ячка його?

Ой чи тобі жаль русої коси

Ще й дівочої краси?

– Ой не жаль мені батька старого,

Ні подвір’ячка його,

Іно мені жаль русої коси

Ще й дівочої краси.

Дівоньки грають, биндами мають,

А мене не приймають…

– Ой піди, доню, та до світлиці,

Там сидять молодиці.

Там тебе приймуть, там тебе пригорнуть

І всю правдоньку скажуть.

103

[Кожна пара рядків співається двічі]

Ой а літала чорна галочка

Цілий день веселенька,

Ой як же стало та вечеріти,

Стала нижче летіти,

Ой як же стало та примеркати,

Стала ж вона сідати.

То ж то гуляла дівча Васюня

Цілий день веселенька,

Ой як же стало та вечеріти,

Стала смутна ходити,

Ой як же стало та примеркати,

Стала вона плакати.

Вийшов до неї батенько її

Та й став її питати:

– Ой чого плачеш, чого жалуєш,

Молода Васюнечко,

(і т. д., див. 102).

104

Дівча Васюня сінечки мела,

До матінки говорила:

– Матінко моя, чи буду я така,

Як калинонька сяя?

– Будеш, Васюню, будеш, доненько,

Та поки будеш в мене;

Ой а як підеш, доню, од мене,

Спаде красонька з тебе.

Дівча Васюня сінечки мела,

Як калинонька цвіла,

Що нахилиться, що нахилиться,

Слізоньками вмиється,

Що підведеться, що підведеться,

Хустонькою утреться.

Вийшов до неї батенько її:

– Чого, донечко, плачеш?

(і т. д., див. 102).

105

Ой за ворота за новенькії

Зимняя роса впала,

Ой там Васюня, ой там дівонька

Та красу розсівала.

Вийшов до неї батенько її:

– Що ти, доненько, дієш?

– Ой дію, дію, красоньку сію

Та й її розсіваю.

Як мені буде добра доленька,

Я її позбираю,

Як мені буде аби якая,

Я її затераю.

106

А вже минають, а вже минають

Ягоди й полуниці,

А вже настають, а вже настають

Осінні вечерниці.

Ідуть зовиці на вечерниці:

– Іди, Васюню, з нами!

Ой зачекайте, не забаруся,

Батенька зараджу ся!

Ой пусти ж мене, рідний батеньку,

На тії вечерниці.

– Не моя воля, Васюню моя,

Проси собі Тодорня!

– Ой пусти ж мене, та мій

Тодорцю,

На тії вечерниці!

– Ой сам не піду, тебе не пущу, –

Сидім обоє вдома,

Шоб наше діло дома сиділо,

Господарства гляділо.

107

Казав єси, та мій батеньку: (2)

Не дам тебе, доню, від себе.

А тепер мене віддаєш (2)

І світ мені та й зав’язуєш

Червоною та китайкою, (2)

Дротяною та нагайкою.

108

Ой а Васюнина мати (2)

По подвір’ячку ходить

По подвір’ячку ходить (2)

Та до зілля говорить:

– Зілля моє та розмайнеє, (2)

Дитя моє та коханеє,

Що садила та поливала, (2)

А воно… посходило,

Тільки одно…

Та…

– Ой глянь, матінонько,

Що всі дівоньки…

А я свою…

З вишневого саду

А з біленького цвіту

. . . . . . . . . . . до віку.

[Сюю пісню чув я тільки один раз і не міг її записати як треба. Тепер, рівняючи її з червоноруськими піснями Лукашевича, думаю, що се не одна, а дві пісні: одна трохи подібна до 23 пісні на 160-му листкові, а друга до 46 на 167-му листкові. Див. «Червон. свад. песни» Лукашев[ича]. (Прим. С. Руданського).]

109

Жаловалась галонька на сокола:

– Ой жаль мені, соколеньку, на тебе,

Що ти моє гніздечко розкидав,

Що ти мої дрібні дітки розігнав.

– Ой не жалуй, галонько, на мене:

Не я твоє гніздечко розкидав,

Не я твоє гніздечко розкидав,

Не я твої дрібні дітки розігнав.

Розкидали гніздечко буйні вітри

. . . . . . . . . . . . . . . .

Жалувалась Васюня на Тодорця:

– Ой жаль мені, мій Тодорцю, на тебе,

Що ти моє гніздечко розкидав,

Що ти мої дрібні дітки розігнав.

– Ой не жалуй, Васюню, на мене,

Не я тобі гніздечко розкидав,

Не я тобі гніздечко розкидав,

Не я твої дрібні дітки розігнав:

Розкидали гніздечко буяри,

Вони ж твої дрібні дітки забрали.

IX. Роздарунок короваю

Поблагословившись, дружба починає краяти коровай, а дружки співають:

Ступлю я на ломину (див. 91) – потому:

110

Світи, боже, з раю (2)

До нашого короваю,

Щоби було виднесенько

Краяти дрібнесенько.

111

Край, дружбонько, коровай дрібно, (2)

Бо у нас роду вільно,

Щоб єго обдарити,

Щоб єго не гнівити.

112

Чи ж я тобі, дружбонько, не казала,

А щоб мені шишечка золотая,

Бо як мені шишечки не буде,

То я тебе на дорозі перейму,

А з-під тебе кониченька відійму.

Дивися, дружбонько, дивися,

Що твоя свашенька робить:

По запічках ходить,

По семеро дітей водить,

Та все з кошелями.

Весь коровай забрали

То у міх, то в рукавиці

Дівчатам на вечерниці,

І нам подавали,

Щоб ми не сказали.

114

А ми роду не таківського,

А ми роду не попівського,

По запічках не ходили,

Короваю не носили.

115

Крайте коровай, крайте, (2)

Підошви не займайте,

Над тими музиками

Обаченіє майте.

116

Скупа родина, скупа –

Малий коровай іспекла,

У малій решетині,

Що не буде і родині.

– Не скупа родина, не скупа,

Немалий коровай іспекла,

Не в малій решетині,

Буде вашій всій родині.

X. Розбір голови

117

Кличте, покличте меншої сестри,

Нехай іздійме з мене биндочки.

На тобі, сестрице, отсей знак!

Суди, боже, дочекати й тобі так.

117

Здіймай, Васюню, биндочки,

Та діли свої дружечки.

– Нате вам, дружечки, отсей знак!

Суди, боже, дочекати і вам так.

118

Вибивайте кілочки, (2)

Де висіли віночки,

Кілочки золотії,

Віночки рутвянії.

XI. Дружчини

Вихід

120

Брала Васюня льон-льон, (2)

Гонила дружечки вон-вон.

– Гара, дружечки, гара!

Пропала ваша слава!

– Ви ж нас не гоніте, (2)

Ви ж нас відведіте

З скрипками, з цимбалами,

З молодими буярами.

Дорогою

121

Поволі, буяри, дружку ведіть,

На ній сорочки не подеріть,

Бо наша дружка попова,

На ній сорочка шовкова.

122

До дружки, буяри, до дружки

На масляні пиріжки,

На пухові подушки.

123

А в нашої дружки (2)

На дворі дві грушки

Хорошенько процвітають,

Бо гостей ся сподівають.

На вході

124

Ой вийди та вийди, (2)

Дружчина мати з хати.

Засвіти свічечку

Ясну восковую.

Привели ми тобі

Твою дочку молодую.

125

Ой повій, вітроньку, (2)

А з сіней у світлоньку

На наші любі гості, (2)

Щоб вони їли й пили

І веселії були, (2)

Як навесні пчоли,

Що в поле йде – гуде,

А з поля йде – грає,

Як мак процвітає.

За столом

125

Широкая кладка на воду,

Хорошая дружка на вроду,

Хорошії гості має,

Хорошенько їх приймає,

Бо є що їсти – пити,

Є кому приносити.

На відході

127

Ой буде ж нам, буде, (2)

Забарили нас люди,

Забарила дружчина мати,

Давала нам вечеряти.

Ой буде ж нам, буде, (2)

Прийшли по нас люди

Од пана молодого,

Бо ми слуги его.

Постіль

128

Курочка сокоче, (2)

Молодая спати хоче.

Буяри, по солому

Стелити молодому,

Сінця під колінця,

А м’яти під п’яти,

А під голови жита,

Щоб не була молода бита.

129

Та рубай, мати, зостір, (2)

[Зостір – то дерево, ростом і листочками подібне до вишні, а ягідками на крушину (прим. С. Руданського).]

Та готуй дочці постіль:

Подушки, перини

Для свої дитини.

Дала нам господиню,

Давай же нам і скриню.

Благословеньство

130

Рожевії квіти, (2)

Кланяються діти

Отцеві й матіноньці,

Всій своїй родиноньці.

131

Загортай, мати, жар-жар, (2)

Буде тобі дочки жаль-жаль.

Кидай у піч дрова,

Зоставайся здорова.

132

Бреди, Васюню, бреди,

Проти бистрої води,

Та високо підіймайся,

Із сорому викупляйся.

Примітки

Подається за виданням: Народні пісні в записках Степана Руданського. – К.: Музична Україна, 1972 р., с. 35 – 55.