Павло Апостол
Степан Руданський
Україно, Україно,
Що ти за то дала,
Що старого Апостола
Гетьманом обрала?
Україно, Україно,
Що ти заплатила,
Що до себе та Петрика
Ти так прихилила?
Україно, Україно,
Що то з москалями,
Що посланці повертають
До тебе з дарами?
І за ними Лизогуб наш,
Чарниш, Жураковський?
І чим же так прихилився
До них цар московський?
Не питайте, добрі люди,
Каже Україна:
Колись була в Московщині
Тяжкая година.
Колись була в Московщині
Тяжкая година:
Петро судив царевича,
Судив свого сина.
І просився син Петровий –
А Петриків тато,
І було там сенаторів
Багато, багато;
Але жоден не подумав
За нього обстати,
Не смів жоден проти кари
Голосу подати.
Їдна тілько Україна
За нього обстала,
Їдна тілько Україна
Голос свій подала.
І був гетьман в Петрополі,
Як Петрик вінчався,
І до гетьмана старого
Петрик обізвався:
«Спасибі вам, добрі люди,
Що ви серце мали,
Що ви в кровлі мого батька
Рук не покаляли.
За то тепер і гетьмана
Я вам позволяю,
За то тепер і права вам
Давні повертаю!
І чого лиш буде треба,
Просіть, добрі люди,
Усе для вас я учиню,
Усе для вас буде!»
І подякував Апостол,
Назад повертає
Та й до царя, до Петрика,
Послів посилає.
Посилає до Петрика,
Просить милость мати:
Позволити поспільную
Старшину обрати.
Не перечить добрий Петрик,
Зараз позволяє.
Не чекає і Апостол,
Зараз обирає.
І Лизогуб став обозним,
І зараз до діла;
У судці пішов Кандиба
І сотник Забіла;
В писарі пішов Турновський,
Панич чи попович,
В осаули пан Лисенко
І пан Мануйлович;
У поспільнії хорунжі –
Горленко бунчужний,
А в поспільнії бунчужні
Борозна недужний.
І підняв на ноги гетьман
Слабу Україну,
І ще чогось до Петрика
Іде в Московщину.
Аж там Петрик помирає –
Ганна наступає,
Вона ж уже Україну
Не так пригортає.
Вона тілько Апостола
В очі пригортає,
А за очі тридцять тисяч
Людей вимагає.
І піднялось тридцять тисяч
З полковником Танським,
Пішли, бідні, з України
В степи бусурманські.
І піднялось тридцять тисяч,
Та усі чубаті,
Пішли в степи бусурманські
Вали висипати.
І піднялось тридцять тисяч
Ще до сходу сонця,
Висипають вал від Дону
До самого Донця.
На другий рік тридцять тисяч
Свіжих посилає,
А торішніх тридцять тисяч
Назад повертає.
На третій рік із Польщею
Бійка розпочалась,
Щоб від естів і від курів
Польща відцуралась;
Бо любовник Ганнин Бірон
Став її просити,
Щоби його у тих Курах
Князем ізробити.
І почалась тая бійка,
Військо знемагає…
Тоді гетьман запорожцям
Стиха промовляє:
«Покидайте, – каже, – хлопці,
Турецькі границі
Та давнього собі місця
Просіть у цариці…»
І просяться у цариці,
Цариця приймає,
І булаву, бунчук, пернач,
Хоруг посилає.
І каже їм, запорожцям,
На вражую кару,
Заселити два Кодаки
І річку Самару.
А тим часом в Білій Церкві
Каже присягнути
Та у Польщу з отаманом
На час завернути.
І пігнались запорожці
З Білецьким Іваном,
Здибалися з Лизогубом
Та із Ґалаґаном;
Здибалися, полетіли,
Назад поглядають –
Аж там уже Апостола
Козаки ховають.
Аж там уже Апостола
Козаки ховають,
Аж там уже і укази
З Москви посилають,
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають…
Лизогуба півгетьманом
Тілько обирають,
А другого півгетьмана
З Москви посилають.
10 июня [1860].
Примітки
Вперше надруковано в ж. «Правда», 1888, жовтень, ч. 1, стор. 57 – 59. Подається за автографом «Співомовки 1859 – 1860», стор. 130 – 133.
Апостол Данило Павлович (1654 – 1734) – миргородський полковник, потім гетьман Лівобережної України. Домігся від царського уряду дозволу на вибір гетьмана, обраний на цю посаду, але його гетьманська влада була обмежена. У поемі С. Руданського він названий Павлом. Павло Апостол, син Данила, теж був миргородським полковником, але у поемі йдеться саме про Данила Апостола.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 436 – 439.