Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Р / Степан Руданський / Співи / Вельямін

Співи

Вельямін

Степан Руданський

То не туман, то не сірий

В’ється по долині:

То Вельямін без гетьмана

Рядить на Вкраїні.

Рядить-вадить, учить-мучить

Щодня і щоночі,

А старшина українська

Тілько жмурить очі.

Жмурить очі з переляку

Левенець поганий,

Жмурить очі й Мануйлович,

Жмурить і Гречаний.

Страшно дуже чогось стало

По всій Україні,

Як нещасний Полуботок

Погиб на чужині.

І камінням скаменіла

Ціла Україна, –

Але чого ж іще хоче

Вража Московщина?

Її сумно, що за правду

Чоловіка вбила,

Її страшно, щоб за нього

Сила не помстила.

Її тяжко, що Вкраїна

Сорок тисяч має…

І задумалась, погана,

Та й думу гадає.

Аж Вельямін з України

Почав говорити:

«Мати моя, Московщино,

Нічого тужити!

Коли хочеш, то я силу

Живо обезсилю,

Ще й голови чубатії

По-московськи змилю!»

І в годині по Вкраїні

Листи посилає,

І до себе всіх козаків

Разом закликає.

І дванадцять тисяч війська

Шле до Коломану,

Десять тисяч з Маркевичем

Шле аж до Сулану,

А останніх двадцять тисяч

З служби розпускає

І москалів тридцять тисяч

З Москви викликає.

І другії пішли листи:

Батька не питають

І в козацькі полковники

Москву обирають:

У Полтаву – Чичерина,

В Київ – Партенова,

В Переяслав – Якового,

В Стародуб – Пашкова,

У Чернігів – Богданова,

В Ніжин – Толбухіна.

Тілько штири затримала

Своїх Україна.

Тілько штири затримала

Собі на пораду:

У Гадячі полковника

Серба Милорада,

В Миргороді полковника

Апостола-пана,

В Лубнах пана Маркевича,

В Прилуках Галгана.

Та й то серба й Апостола

У Петропіль взяли

І на волю з Петрополя

Назад не вертали.

І третії пішли листи:

Стали закликати,

Стали втроє з поселянів

Податі збирати.

І п’ятдесят тисяч корців

Муки назбирали,

І сто сорок тисяч срібних

Рублів наздирали.

І говорить цар московський:

«Слава тобі, брате,

Що умів ти козацькую

Волю відібрати;

Що умів ти козацькую

Волю відібрати,

Що умів ти стілько хліба

Та грошей зібрати».

«Слава тобі, царю Петре, –

Вельямін говорить, –

Що ти права козацькії

Затопив у море;

Що дурного Скоропаду

Вмів ти одурити,

Що живого Полуботка

Вмів ти заморити.

Тепер уже на Вкраїні

Не ті стали люди,

І податі, коли хочеш,

Вдвоє стільки буде».

Але Петро не діждався

Того щастя й долі:

Незабаром поховали

Й його в Петрополі.

А цариця Вельяміна

Хоч надгорожала,

А все-таки великої

Волі не давала.

«Не дери ти, – каже, – більше

З сільської голоти

Та й козаків не виганяй

На тяжкі роботи.

А позволь їм від роботи

Усім відкупитись, –

Я думаю, що три рублі

Не будуть скупитись».

І спасибі нехай буде

Тії Катерині:

Полегшало на два роки

По всій Україні.

Тілько в добрах батуринських

Та в полку Гадяцькім

Пан Міняйло нищить села

І двори козацькі.

А тим часом Катерина

Лучче розважає

І в темницю Петра й Павла

Указ посилає,

Щоби Чарниш, Семен Савич,

Василь Жураковський,

І Лизогуб, і Карника,

І пан Володьковський

Позабули свої жалі,

Вийшли із темниці

Та обрали собі місце

І жили в столиці.

І Лизогуб, Савич вийшов,

Чарниш, Жураковський,

Помер тілько пан Карника

І пан Володьковський.

Та й Апостол з Милорадом,

Спасибі цариці,

Вирвалися на Вкраїну

З мокрої столиці.

Але сонце показалось

Та й і не видати,

Полегшало на Вкраїні,

Та не довго, брате!

Помирає і цариця,

Не жалує діток, –

Стає царем царювати

Петро-недоліток.

Стає царем царювати,

Але не царює,

Сам Міняйло і карає,

І життям дарує.

Тогді знову наступила

Тяжкая година,

Застогнала, заридала

Ціла Україна.

Заридали, застогнали

Біднії селяне,

Що Вельямін видирає,

Де що не загляне.

Заридали, застогнали

Біднії козаки,

Що Міняйло видирає

Корон та шестаки.

Аж тут раптом пропадають

І жалі і муки.

На Міняйла підійнялись

Князі Довгорукі.

І Вельямін, і Міняйло

Раптом пропадають,

І гетьмана українці

Знову обирають.

9 июня [1860].

Примітки

Вперше надруковано в літературній частині «Ілюстрованого календаря «Просвіти» на 1892 рік», що вийшла і як окрема збірка: «Рідний зільник. Ілюстрований літературний збірник, видав Василь Лукич. У Львові, 1891», стор. 16 – 17. Подається за автографом «Співомовки 1859 – 1860», стор. 126 – 129, звор.

Вельямінов Степан Лукич – президент Малоросійської колегії, заснованої 1722 р. царем Петром І у Глухові при гетьманові з метою обмежити гетьманську владу, ліквідувати існуючий до того окремий адміністративний і судовий порядок на Україні. Вельямін уславився своїми службовими зловживаннями.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 431 – 435.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2157

Модифіковано : 1.02.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.