Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Р / Степан Руданський / Співи / Павло Полуботок

Співи

Павло Полуботок

Степан Руданський

Полуботку, Полуботку,

Наказний гетьмане!

А хто ж тобі гетьманськую

Булаву дістане?

Полуботку, Полуботку,

Голубе, соколю!

А як же ж ти підіймешся

За козацьку волю?

Полуботку, Полуботку,

Рідная дитино!

А як же ж ти ізійдешся

З вражим Вельяміном?

Не питайте, хто Павлові

Булаву добуде,

Є у нього Україна,

Є у нього люди.

І пішли вже Семен Рубець

І Василь Биковський,

Лиш чекайте, що то скаже

Цар Петро московський.

Нема царя в Московщині,

Десь у Тегерані;

Але посли й туди за ним, –

І вже в Астрахані.

І за море, за Хвалинське,

Листи посилають

Та у царя серед бійки

Гетьмана благають.

А тим часом і Вельямін

Листи посилає

Та до царя московського

Стиха промовляє:

«Що робити, – каже, – царю,

З тими козаками?

Либонь, вони хотять знову

Битись з москалями!

Шумить, гуде Україна,

Козаки гукають,

А найбільше Милорадич

З Маркевичем грають».

І подумав цар московський,

Та й із Тегераня

Серед зими свої листи

Шле до Астраханя

Та й і каже українцям:

«Почекайте, люди,

Повернуся в Московщину -

Тоді все вам буде!

Але за то й мене тепер

Послухайте, діти,

І п’ятнадцять мені тисяч

Козаків пошліте!

З Милорадичем пошліте

В Ладогу п’ять тисяч,

А з Маркевичем до Хреста

Пішліть десять тисяч!»

І пішли сумні козаки –

Нічого діяти…

«Зато, – кажуть, – ми гетьмана

Будем живо мати!»

Та не ворон же то чорний

Із соколом б’ється:

То Вельямін з Полуботком

За права дереться.

І обидва Петра-царя

Просять розсудити.

І говорить цар московський:

«Нічого робити!

Треба, – каже, – Полуботка

В Петропіль зазвати

І тут йому по-московськи

Правду розказати!»

І з Савичем і Чарнишем

Павла викликає,

Але Павло послів собі

Вперед посилає.

І прибули у Петропіль

Посли молодецькі:

Полковники Данилович

І Петро Корецький,

Бунчуковий Володьковський

І судець Грабенко,

І військовий з ними писар

Завзятий Ханенко.

І прибули у Петропіль

Та й говорять: «Царю!

Візьми собі Вельяміна,

Візьми нашу кару;

Судці твої московськії

Нас добра не учать,

Багатого обдирають,

А бідного мучать.

Козаків за хлопів мають

І гризуть гетьмана…

А чи ж так то, ясний царю,

Було за Богдана?..

Ти говориш, що Хмельницький

Сам царям прирадив,

Щоб московський воєвода

На Вкраїні рядив.

Але Павло Полуботок

Не ховає слова:

Він говорить: «Що там, – каже, –

Батькова умова!

Спершу, царю, піднови ти

Нашу давню волю,

Щоб ми самі судилися

Помежи собою;

Щоб ні стольник, ні боярин,

Ані воєвода

Не питали, не судили

Нашого народа;

Щоб козаки самі собі

Розправу чинили,

І де три їх, щоб два собі

Третього судили.

І всі царі московськії

Теє право знали

І за нього своє слово

Царськеє давали.

Та й ти давав, ясний царю,

Як ізбирав раду,

Як давав нам у гетьмани

Пана Скоропаду!

Чого ж тепер на Вкраїні

Воєводи стали,

Чого права козацькії

Й вольності пропали?!»

Незабаром за послами

Й Павло прибуває,

І з Чарнишем і Савичем

К царю підступає.

Підступає, дає листи,

Просить за Вкраїну, –

Але, знати, й Павло прибув

В лихую годину:

Ані Петро, ні бояри

За нього не дбали,

Його листи за Вкраїну

Під сукном лежали.

І чекає Павло місяць,

Ба й другий чекає,

Ба й чекає місяць третій –

Цар не закликає.

«Почекай же, – Павло каже, –

Їдна мені доля,

Але стане й тобі хроном

Козацькая воля».

І останнє своє слово

Цареві готовить;

І приходить з старшиною

І до нього мовить:

«Знаю й бачу тепер, царю,

Що ти без причини

Підійнявся на погибель

Мої України.

І всі царськії укази

Хочеш попалити,

І всі вольності козацькі

Хочеш потопити.

І козаків, як худобу,

На роботу гониш,

І над ними «Вічну пам’ять»

По болотах дзвониш…

І гетьмана обирати

Нам не позволяєш,

І судити судців своїх

З Москви посилаєш!

І нас судять без закону,

Без всякого права;

Чи вже ж тобі за то, царю,

Буде яка слава?

Але нехай мені буде

Вільно і сказати,

Що нічого тобі, царю,

З України ждати.

Україна – не дитина,

Вона волю має,

А вільного не неволя, –

Правда пригортає.

Тепер кажи мені, царю,

Хоч желізо терти,

Хоч у тюрмі холоднії

Із голоду мерти;

Усе їдно мені, царю,

Тілько б не видати,

Як та бідна Україна

Буде пропадати!..»

І стиснув Петро зубами:

«Шкуру, – каже, – здерти!»

Але трохи одумався:

«В тюрму аж до смерти!»

І у тюрмі Петра й Павла

Разом з старшинами

Обіллявся Полуботок

Дрібними сльозами…

Обіллявся не за себе,

А за Україну,

Та за своїх товаришів,

Що без долі гинуть.

Та не довго ж Павло плакав.

Заслаб, помирає…

Цар доктора посилає –

Павло виганяє:

«Нащо, – каже, – життя моє

Назад повертати,

Коли я не можу долі

Батьківщині дати?»

Петро сам іде до нього,

Щоб перепросити,

І дає йому лікарство,

Просить його пити.

Але Павло Полуботок

Йому промовляє:

«Дармо, царю; ти не вернеш,

Що вже погасає…

Живо, живо Павла й Петра

На світі не буде,

Тоді обох нас розсудять

Правдивії люди…»

8 июня [1860].

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Ватра. Літературний збірник. Видав Василь Лукич. В Стрию, 1887», стор. 37 – 39. Подається за автографом «Співомовки 1859 – 1860», стор. 121 – 125, звор.

Полуботок Павло Леонтійович (бл. 1660 – 1724) – чернігівський полковник, потім гетьман Лівобережної України. Виражаючи волю української козацької старшини, невдоволеної заходами царизму, спрямованими на обмеження політичної самостійності Лівобережної України, домагався від царя Петра І скасування Малоросійської колегії, дозволу на вибір гетьмана. Ув’язнений за наказом Петра І, загинув у Петропавлівській фортеці.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 425 – 430.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3679

Модифіковано : 1.02.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.