Дія друга
Володимир Самійленко
Обстанова першої дії.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10
Сцена І
Іван, Петро, Галя.
Іван
Так ви ж, Петре, глядіть обережніш поводьтесь із дядьковою поезією, а то не бачити вам Галі.
Петро
Добре, матиму на увазі. А скажіть, ця хвороба глибоко в йому засіла?
Галя
Не знаю, чи глибоко, але боюсь цього.
Іван
Як би так зробити, щоб він перестав писати? Я вже запитувавсь його просити, так він не слухає, ще й гнівається.
Петро
Не знаю, чи прохання поможе. Такої хвороби, як у вашого дядька, так сплоха не виженеш. Але я до прохання маю ще один спосіб; він нам поможе, якщо ця хвороба ще в йому не закоренилась.
Іван
А яка ж, Галю, буде надгорода Петрові за його працю?
Петро
Я візьму дуже багато: ваше серце, Галю.
Галя
Глядіть же, щоб тато одужав, а то не візьмете нічого.
Іван
Галю, це не по правді. Хіба ж лікареві платять тільки тоді, як хворий одужає?
Галя
Добре, зробимо по правді; якщо тато не одужає, то я вам теж заплачу… моєю прихильністю.
Іван
А поки що візьміть за першу візиту. Галю, поцілуйся з Петром.
Галя
От тобі й маєш! А де ж його порада на хворобу?
Петро
Зараз будемо радитись. Але мої ліки, може, не поможуть одразу, а за кількома нападами. Не тратьте надії; моя школа недалечко, та я ще тепер вільний від праці, то мені можна буде часто навідувати хворого. А поки що давайте радитись.
Галя
Тільки не тут; тато вже доволі спочив по обіді – може зараз вийти.
Іван
Ну, ходім у садок.
(Виходить).
Галя
(цілує Петра).
А це вам за першу консультацію.
Петро
Я не ради плати працюю. Візьміть назад.
(Цілує Галю, і обидва виходять).
Сцена II
Степан Демидович.
Степан Демидович
(виходить з бокових дверей).
Ух! п’ятий листок скінчив. І не спав зовсім. От так праця, не то що косовиця. Зате ж мені подякують люди; як умру, то будуть мене згадувати. Еге пак, а чом же це я досі заповіту не написав? Можна б так почати:
Як умру, то поховайте
Ви мене в садочку,
Під вишнею-черешнею
У самому холодочку.
Одначе вже сонце низенько, вечір надходить, а я ще не підвечіркував. Треба чогось звеліти принести.
(Гукає в двері).
Гапко! Гапко! Принеси мені чого-небудь підвечеряти.
Сцена III
Степан Демидович, Гапка.
Гапка
(ставить тарілку).
Ось вам каша гречана з молоком.
Степан Демидович
(поволі починає їсти й раптом декламує).
Як умру, то поховайте
Ви мене в садочку,
Під вишнею-черешнею
У самому холодочку.
(Їсть кашу).
Гапка
(набік).
Ні, це таки божевілля, ніщо інше, як божевілля.
(Вголос).
Невже ви вмрете? Що ж у вас болить?
Степан Демидович
(їсть).
Болить моє серце, болить і печінка,
Що я нещасливий в світі сиротинка.
Гапка
То, може б, покликати бабу-шептуху? Вона від усього помагає – і з прозору, й з пристріту, і від уроків, і переполох виллє, і соняшниці заварить, і нашепче, і злиже.
Степан Демидович
Не треба мені шептухи. На, прийми.
Гапка бере тарілку і виходить.
Сцена IV
Степан Демидович, писар, Гаврило.
Степан Демидович
Щось неначе під’їхало до двору. Коли б тільки не начальство: ніколи я не вмів балакати з начальством.
Писар
(за сценою).
Коней не випрягай, та скажи Гапці, щоб вівса дала.
Степан Демидович
А, се писар.
(Увіходить писар).
Здрастуйте, Павло Павловичу, як вас бог милує?
Писар
Благодарю покорно, у всьому благополучію, тільки сонце здорово пекло цілий день.
(Скидає накидку, підходить до дверей). Гаврило! познось із повозки всі клунки в хату, а то дітвора набіжить у двір, то щоб не розтягли.
(До Степана Демидовича).
Ви дозволите мені зложити у вас у хаті свій багаж, поки я в вас погостю?
Степан Демидович
Зробіть ласку.
Писар
А то в мене Гаврило такий – зараз на балачки до кого-небудь, а стерегти нема кому.
Гаврило
(з двома клунками).
Оце пшоно, а це гречка.
(Ставить клунки й виходить).
Писар
Еге, пекло здорово, особливо на великому трахті.
Степан Демидович
Ще б не пекти: то ж таки літо.
Писар
Так і я розсуждаю.
Гаврило
(з двома клунками).
Оце пшенишне борошно, а це житнє.
(Кладе й виходить).
Писар
Дозвольте закурити?
Степан Демидович
Будьте ласкаві.
Писар
Благородному чоловікові ніяк не можна без цього зілля.
(Запалює цигарку).
Гаврило
(з двома клунками).
У цьому сало, а це морква.
(Кладе й виходить).
Писар
Говорять, у Китаї будеть війна?
Степан Демидович
Бог з ними; а не чули чого про страхові оцінки?
Писар
Ні, не чував.
Гаврило
Оце вам мак, а це кошик яєць, а це обручі.
(Кладе й виходить).
Писар
Прекрасна природа в вашій околиці, і гарбузи порозростались дуже пишно.
Степан Демидович
Еге ж, і гарбузи, й пшеничка.
Писар
А в мене весьма погані.
Гаврило
(котить здорову діжку).
Еге, діжка, мабуть, не влізе.
Писар
Стой! стой! Куди прешся з діжкою? Ти б ще й повозку котив у горницю! Простіть йому, Степане Демидовичу, зовсім не понімає цивілізації, одно слово – некультурність.
Степан Демидович
Дарма. Що се в вас, Павле Павловичу, такого багато клунків?
Писар
Сіє суть не що інше, як доброхітнії даянія мирних обивателів нашої волості, коториї за труди мої по ділам тої ж волості сими малими дарами заохочують мене до дальшої праці. Думаю, що, полежавши в вашій хаті, сії дари значно приумножаться.
Степан Демидович
Я звелю Гапці положити гуску в повозку.
Писар
Весьма дякую, но думаю, що ви б могли й другий далеко більший дар мені доручити, которого я, по своєму образованію, єсть уповні достоєн і от которого дару я можу стати навіки щасливим.
Степан Демидович
Ага, ви хочете, щоб я вам вірші на спомин написав. Чому ж не можна! Справді, для образованого чоловіка гріх не зробити такого дару.
Писар
(набік).
От тобі й на! а я й не знав, що він пише вірші. Ну, це мені на руку!
(Вголос).
Цей дар покаже добрість вашу, за котру я можу віддячити тим самим способом.
Степан Демидович
Так і ви пишете вірші?
Писар
Пишу і з великим успіхом, особливо перед нашими баришнями. Один мій романс навіть удостоен положенія на музику від нашого шановного псаломщика, і всі наші баришні тепер його поють.
Степан Демидович
Та невже! Ануте ж заспівайте, нехай я почую, як його на голос.
Писар
Що ж, коли б у вас гітара була, а то хіба ж благородному чоловікові можна співати без компанімента.
Степан Демидович
У Йвана є гітара.
(Кричить у двері).
Гапко! Гапко! розшукай гітару та принеси.
Писар
Пан псаломщик надзвичайний чоловік; многіє укоряють його в тім, що його співання в церкві нагадує улишні пісні і обратно, але я вбачаю в йому неабиякий талант, який особливо ясно показався в положенії мене на музику.
Сцена V
Степан Демидович, писар, Гапка.
Гапка
(до писаря).
Звольте гітару.
Писар
Навіщо ж подавати благородного струмента так, наче рогача або якусь кочергу.
(Направляє гітару).
Гапка
І я послухаю. Боже мій, як я люблю слухати пісні.
Писар
(співає й приграє).
Девица младая,
Девица драгая,
К тебе я стремлюся,
К тебе я несуся,
Печалью терзаюсь,
Когда не видаюсь,
Но лишь увидаю,
То счастьем пылаю.
И серце воркочет,
Обнять тебя хочет,
А серце стремится
Блаженством упиться.
Гапка
Ох, яке ж жалібне, яке жалібне!
Степан Демидович
Гарна пісня, тільки якби веселіша на голос.
Писар
Да, голос трошки сумний, зате слова чудесні.
Степан Демидович
Еге ж, дуже гарні слова, шкода тільки, не розберу гаразд, про що воно.
Гапка
Жалібно, дуже жалібно, особливо про блаженство. Ох, грішні ми, грішні!
(Виходить).
Сцена VI
Степан Демидович, писар.
Писар
Тепер повернімось до плодів вашої музи, себто віршів. Я горю від бажання їх послухати.
Степан Демидович
Так вам прочитати?
Писар
Кажу ж вам, що горю. Ставайте в позицію та зразу й смаліть.
Степан Демидович
Як смалити, то й смалити.
(Стає в позу, відкашлюється й читає).
Став козак молоденький
В лузі при калині,
А дівчина коло його
При зеленій ліщині.
Козак дівку поцілував,
Сказав їй: «Моє серце!»
А вона вхопила відерце,
Та й слід її пропав.
Писар
(плеще в долоні).
Браво! браво! Гарно! дуже гарно! bis!
Степан Демидович
Який біс?
Писар
Себто ще, ще читайте.
Степан Демидович
Ануте ж ви прочитайте своїх трохи.
Писар
Куди ж моїм із вашими рівнятись!
Степан Демидович
Невже?
(У двері).
Гапко! Не забудь положити Павлові Павловичу в повозку сальця й ковбаску. Та принеси нам чого-небудь горло прополоскати.
Писар
Ваші вірші солодші від меду.
Степан Демидович
Невже?
(У двері).
Гапко! принеси тієї слив’янки, що пили на Великдень.
Писар
Настоящі ласощі.
Степан Демидович
Невже? Гап… Та я вам ще кращі прочитаю, «Сердешну Олену».
(Виймає зшиток).
Писар
(набік). Одначе це щось довге; боюся, чи вознаграждусь я в доволній мірі за своє терпіння.
(Голосно).
Прошу в вас ласки, дайте мені на дом перечитати цю чудову поему, щоб вам не утруждатись.
Степан Демидович
Ну, добре, беріть, тільки обережно везіть, щоб не зіпсувати.
Гапка приносить наливку й виходить.
Писар
Берегтиму, як нову полив’яну миску.
(Ховає зшиток у кишеню, набік).
Так безпечніше.
(Голосно).
Ваша поема повинна бути прегарна.
Степан Демидович
Ви образований чоловік; вам видніше.
(Частує писаря).
Прошу покорно.
Писар
А самі ж?
(Степан Демидович п’є, потім наливає писареві. Писар п’є).
Правда, я образований, а до того й не бідний; хоч землі своєї не маю, та доходи поступають ісправно; домик власний збудував, і коненят пару маю, і все прочее в хазяйстві. Суть такі писарі, котрі все пропивають, а я п’ю постольки, поскольки це не шкодить моєму благосостоянію. От тільки до свого часу пристойної партії не міг собі знайти, щоб і образована була, і не погана, ну, і все проче… А ваша дочка вже скінчила науку?
Степан Демидович
Оце недавно.
Писар
І женихів, мабуть, багато трапляється?
Степан Демидович
Ні, поки що не траплялось. Прошу покорно.
Писар
(випиває).
Чудесно. А що, Степане Демидовичу, якби я вас попросив об однім ділі?
Степан Демидович
Кажіть.
Писар
Що, якби я сказав вам: Степане Демидовичу, я – Павло Павлович – писар образований і не бідний, прошу руки вашої дочки.
Степан Демидович
Це діло треба обміркувати.
Писар
І напрасно; я думаю, що така панночка, як ваша дочка, вповні достойна такого образованого жениха, як я; а я достойний такої образовано! панночки.
Степан Демидович
Певно, що ви обоє достойні, але треба все ж подумати.
Писар
Чи, може, я вам не до вподоби?
Степан Демидович
Та ні, ви чоловік освічений.
Писар
Образованішого в нашій волості не знайдете.
Степан Демидович
Правда, ви й вірші пишете.
Писар
До того ж я й не вбогий.
Степан Демидович
Правда.
Писар
І не п’яниця?
Степан Демидович
Ні, сього не скажу.
Писар
Вам кращого зятя не знайти. А як ми з вами вірші писатимемо!
Степан Демидович
І друкуватимем?
Писар
Друкуватимем і слави здобуватимем.
Степан Демидович
Невже й слави заробимо?
Писар
Авжеж. Ми наші вірші надрукуємо в одній книзі й назвемо її «Самородна поезія». Тільки не підписуйтесь Бовкало, а Бовкалло, – так голосніше й більше по моді.
Степан Демидович
І всі читатимуть?
Писар
Усі.
Степан Демидович
Невже?
Писар
Ще й хвалитимуть і плакатимуть.
Степан Демидович
Це я знаю, бо я пишу дуже жалібно, особливо про нещасну долю.
Писар
От бачите, ви й самі знаєте. Так віддасте за мене дочку?
Степан Демидович
Добре, нехай так.
Писар
А як вона не схоче?
Степан Демидович
Так я її впевню.
Писар
Спасибі ж вам, мій батьку.
(Цілуються).
Степан Демидович
Ми з вами вічної слави здобудемо.
Писар
А де ж панна Галя?
Степан Демидович
Мабуть, десь по хазяйству порається.
Писар
Ну що ж робити; побачу потім, а ви приготуйте її, як вернеться, до мого сватання; тоді вже я сам залицятися буду. А тепер дозвольте мені пройтись по вашому садочку, полюбуватись на пишную природу й на проізрастанія прекрасних дерев.
Степан Демидович
Будьте ласкаві.
Писар
(набік).
Кстаті живий і мертвий інвентар ще раз оглядіти.
(Виходить).
Сцена VII
Степан Демидович.
Степан Демидович
Гарний чоловік, освічений, що й казати! І в віршах смак тямить. Віддам за його дочку. От тоді гарно буде: люди плакатимуть над нашими віршами, а ми будемо втішатись та радіти, та ще писати, та друкувати, та ще друкувати. А як буде в мене онук, то ми його заставимо вчити напам’ять мої вірші. Прийдуть гості, а я виведу внука та й скажу: «Ану, Степанку – він буде зватися Степаном, – ану, прокажи нам які-небудь вірші», – і Степанко прокаже. Гості здивуються: «Чиї се вірші так гарно читає Степанко?» А я так, неначе мені байдуже: «Та це я на старості бавився знічев’я та й понаписував». От тоді дива буде! Ех, матері його лихо…
Сцена VIII
Степан Демидович, Галя.
Галя
Таточку, у мене є до вас прохання.
Степан Демидович
І в мене до тебе прохання.
Галя
Ви ввольните мою волю?
Степан Демидович
А ти мою?
Галя
Ні, перше ви мою.
Степан Демидович
А багато ти в мене попросиш?
Галя
Не багато, от тілечки!
(Показує пальцями).
Степан Демидович
А я трошки більше.
Галя
Так ви зробите, що я попрошу?
Степан Демидович
Кажи що?
Галя
Покиньте писати вірші.
Степан Демидович
Ніяк не можу.
Галя
Що ви ними придбаєте?
Степан Демидович
Славу.
Галя
Глум, а не славу.
Степан Демидович
Мої вірші люди читатимуть.
Галя
І сміятимуться.
Степан Демидович
Ні, плакатимуть.
Галя
Над вами, що ви такий необачний.
Степан Демидович
Мої онуки вчитимуть їх напам’ять.
Галя
Як ви їх будете заохочувати лозиною.
Степан Демидович
Годі про це. Ти сама не вмієш, то й не твоє діло радити батькові, щоб не писав. Люди тямущі радять мені писати, а ти, хоч і дочка мені, не мислиш батькові добра. Краще поговоримо про інше. Ти знаєш писаря Павла Павловича?
Галя
Бачила один раз.
Степан Демидович
Він тепер у мене гостює, пішов у садок проходитись.
Галя
То се він свої хабарі тут поскладав?
Степан Демидович
Яка-бо ти гостра. Павло Павлович поважний чоловік і освічений.
Галя
Може, й вірші пише?
Степан Демидович
І вірші пише; правда, не такі, як я пишу, але все ж нічого собі. Ти його повинна ласкаво привітати.
Галя
Навіщо? Я не читатиму його віршів.
Степан Демидович
Він і сам їх тобі прочитає. Але не в тому сила: він тебе страшенно любить.
Галя
На здоров’я, я не бороню.
Степан Демидович
Він бажає з тобою одружитися.
Галя
Нехай з ким іншим.
Степан Демидович
Полюби його, моя Галочко.
Галя
Ніяк не можу.
Степан Демидович
Ради мене, твого батька; роздивись на його краще, розпізнай його.
Галя
Ні, цього ніколи не буде.
Степан Демидович
Може, ти думаєш за кого іншого, то знай, я тобі ніякого посагу не дам, і благословення мого тобі не буде. Хоч я тебе й дуже люблю, але так буде, бо я не хочу, щоб ти вередувала. Що ж, хіба твій батько дурний? Не знає він людей, хто варт, а хто ні?
Галя
Таточку! Я вас люблю, але не можу ж я, не можу вийти за писаря! Я ж його зовсім не люблю. Мені легше вмерти, ніж за його піти. Я не можу й говорити з ним, і бачити його не хочу.
(Виходить).
Сцена IX
Степан Демидович, потім Гапка.
Степан Демидович
І чого се дочці так не сподобався писар! Ну, та це в неї вивітриться. Молода ще дуже: ми її вкоськаємо. Та й не можу я поступатися своїм словом, на те я батько. А добра буде в нас сім’я, як віддам дочку заміж. А як слави здобудемо, то всі будуть з’їздитись, щоб подивитись на нас… Одначе скоро сонце сідатиме; піти б і собі в садочок та подивитись і написати про те, як воно заходить.
Гапка
(ввіходить).
Степане Демидовичу, там хлопці привезли сіно. Може б, ви пішли та розказали, де його складати?
Степан Демидович
Що мені твоє сіно! Все одно воно зогниє, або його коні та корови поїдять. Мені треба піти подивитись, як сонце заходить.
Гапка
А хіба ви не бачили ніколи?
Степан Демидович
Ти зовсім дурна стала на старості літах.
Гапка
Ні, це таки на вас хвороба напала. Мені й казав Гаврило, що земство тепер хвороби розшукує, – от тільки не згадаю, як вона зветься.
Степан Демидович
Іди краще вечеряти вари.
Гапка
Ох, ох, піду. А все б покликати бабу.
(Виходить).
Степан Демидович
Пропишу про те, як сонечко сідає; це якраз буде малому онукові вчити. А як підросте, то ми й його вивчимо писати вірші.
(Хоче вийти й зустрічає писаря).
Сцена X
Степан Демидович, писар.
Писар
Огудиння дуже гарно по тинах послалося. А ви собі нову бричку купили?
Степан Демидович
Еге, купив, і коней пару.
Писар
Бачив, бачив. А Ганна Степанівна так хутко повз мене махнули, що й привітатися не встиг.
Степан Демидович
У неї пильне діло до сусіди.
Писар
Напрасно вона з мужиками знається. Одначе я в вас засидівся. Ще треба сьогодні в сусідній хутір справитися, один должок получити.
Степан Демидович
Так давайте ж по чарці на дорогу.
Писар
Можна.
(П’є).
За успіх нашого діла.
Степан Демидович
А тепер по другій, на коні, щоб швидше бігли.
(Наливає).
Писар
П’ю за ваші прекрасні вірші й за вашу гарну дочку.
(П’є, потім гукає в двері).
Гаврило! Гаврило! Запряжені коні?
Гаврило
(знадвору).
Та я й не розпрягав.
Писар
Знось же багаж у повозку.
Гаврило
(забирає клунки).
Разом не донесу.
(Набік).
Чортові хабарі!
Степан Демидович
Гапко! Гапко! Іди поможи!
Гапка ввіходить і, навантажившись клунками, виходить разом із Гаврилом.
Писар
Прощайте.
Степан Демидович
Їдьте здорові.
Писар
Так писатимем вірші?
Степан Демидович
Писатимем.
(Цілуються).
Писар
І друкуватимем?
Степан Демидович
Друкуватимем.
Писар
А люди читатимуть і плакатимуть.
(Зникає).
Степан Демидович
Плакатимуть.
(Повертаючись до публіки).
Бо я пишу дуже жалібно, особливо про нещасну долю.
(Повертається й виходить).
Примітки
…і з прозору, й з пристріту… – назви недуг (загальна слабість, поганий настрій тощо), викликаних, за народними уявленнями, чиїмсь недобрим поглядом («зором»).
… і від уроків… – фізична і душевна недуга, як і вищеназвані, нібито здатна бути зловмисно викликаною словесним побажанням, поглядом, спеціальною ритуальною дією недоброзичливця.
Подається за виданням: Самійленко В. Твори. – К.: Дніпро, 1990 р., с. 391 – 400.