Сон

А. Міцкевич
переклад Михайла Старицького

Коли в нас настане хвилина розстання,

Не мов мені, зірко, «прощай» на прощання!

Не рви мого серця: хай, хворе, не знає,

Якої ти туги завдать йому маєш.

А в вечір остатній, як стане надворі

Смеркатись і в небі засвітяться зорі, –

Прийди ти до мене, як перше, кохано,

І дай милуванням напитися п’яно,

А щоб розставання того не спочути,

Підлий в ту хвилину у кухоль отрути!

Вуста свої палко з твоїми вустами

Стоплю й занімію навіки в нестямі,

Та так і умру я на розкошах ночі,

Цілуючи вид твій, милуючи очі;

Коли ж в кінці світу погинуть години

І казано буде вставать з домовини, –

Згадай тоді, зірко, з високого неба,

Що спить твій коханий – збудить його треба;

Прилини до мене, голубко сивенька,

Притисни голівку мою до серденька.

Хай так і прокинусь, немов тії ночі,

Цілуючи вид твій, милуючи очі!

Примітки

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. І, К., 1881, стор. 31 – 32. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 256.