Художні засоби роману

П. П. Хропко

Роман «Люборацькі» надзвичайно багатий на ті характерні реалістичні подробиці, побутові й психологічні деталі, етнографічні відомості, які допомагають сучасному читачеві перенестися в минуле, відчути духовну атмосферу суспільного життя того часу. Так, змальовуючи взаємини панотця з місцевим польським поміщиком, письменник вказує, що старий Люборацький не раз відвідував Росолинського, щоб «в коляндар подивитись». Йдеться тут про щорічні довідкові видання польською мовою, які друкувалися не тільки у Варшаві чи Кракові, а й на Україні.

Зокрема на Правобережжі були поширені так звані «бердичівські календарі», що виходили з друкарні місцевого монастиря «босих кармелітів». Надзвичайно колоритно описана «попівська їзда», коли паніматка везе Масю в Тернівку. І таких епізодів у романі чимало. Взагалі твір Свидницького цілком відповідає всім характерним ознакам, притаманним кращим зразкам реалістичного європейського роману середини XIX ст. В ньому наявні, за словами І. Франка, «тисячі найменших подробиць, якими, наче вода по камінню, протікає людське життя, з яких, наче брила з атомів, складаються людські вчинки, і малі, і великі» [Франко І. Зібр. творів. У 50-ти т., ].

Гумористично-іронічний, часом сатирично-викривальний пафос роману Свидницького, висміювання недоладностей суспільних відносин теж відповідали вимогам реалізму, адже «умная, благородная сатира» (Т. Шевченко) розбуджувала читача, примушувала його замислитися над причинами свого підневільного становища, сягнути хоч мрією до світліших днів. Взагалі для твору Свидницького притаманне те нове розуміння народності, яке викристалізувалося в поезії Т. Шевченка і прозі Марка Вовчка.

В «Люборацьких» немає жодного натяку на фальшиву «простонародність», що стоїть поруч з найпримітивнішою простакуватістю, яка не так давно вважалася характерною особливістю українського художнього слова. Свидницький прагне заглибитися у саму сутність дійсності, в особливості світосприймання і світорозуміння представників певного соціального стану, насамперед духівництва. Не нав’язливо, а природно, логікою розвитку образів, відповідно змальованими картинами він передає динаміку суспільного процесу, рух народного життя, з’ясовує об’єктивну несумісність гнобительської системи з вільним розвитком особистості. Можна твердити, що автор роману загалом дотримується концепції про вирішальну роль народу в історичному процесі.

У процесі історичного розвитку української прози всередині ХІХ ст. стають помітними зміни в удосконаленні форми художнього викладу, і тут одним з першовідкривачів став Свидницький: значення новаторства автора «Люборацьких» у запровадженні об’єктивної розповіді виростає ще й тому, що переважна більшість його сучасників продовжувала користуватися формою оповіді.

Українські прозаїки вели інтенсивні пошуки в збагаченні, вдосконаленні й урізноманітненні оповіді. Так, Марко Вовчок вдається до широкого вживання діалогічних і полілогічних синтаксичних конструкцій, застосування прийомів зображення дійсності крізь призму третіх осіб, до відносно докладних пейзажних описів. О. Стороженко і М. Олелькович вводять у твір двох оповідачів, один з яких подає історію, розказану другим, що приводить до своєрідного обрамлення основної події.

Свидницький обрав для свого роману об’єктивну форму розповіді, виразно відділивши автора від оповідача, ніби піднявши автора над зображуваними подіями, віддаливши його від них і в часі, і в просторі. Ясна річ, вже сама жанрова специфіка широкого епічного твору змушувала письменника шукати іншої форми художньої організації матеріалу. Безперечно, він розумів обмеженість виражальних можливостей оповідача, якими досі користувалися і його попередники (Г. Квітка-Основ’яненко), і сучасники (Марко Вовчок, Ганна Барвінок, О. Стороженко та ін.), і пішов тим шляхом епічної розповіді, який уже виразно визначився в російській реалістичній прозі.

Однак помітно, що форма викладу в «Люборацьких» ще не повністю відповідає особливостям об’єктивного художнього письма від третьої особи. Свидницький, змальовуючи різні сторони дійсності, не раз намагається показати своє ставлення до них. У численних авторських ліричних, публіцистичних, іронічно-гумористичних відступах та коментарях виразно вгадуються риси оповідної традиції, яка, зрозуміло, мала й свої переваги, даючи можливість письменникам не тільки висвітлювати внутрішній світ персонажів з народу, а й своєрідно імітувати характер їхнього мислення.

Використовуючи оповідні елементи, автор «Люборацьких» посилював емоційну тональність викладу, утвердження народних суспільних і морально-етичних критеріїв та оцінок. Стильова манера Свидницького, в якій органічно поєдналися домінуюча форма епічної розповіді з оповідними рисами, є перехідним етапом у розвитку стилю і навіть ширше – композиційної організації матеріалу від Г. Квітки-Основ’яненка і Марка Вовчка до І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Б. Грінченка, І. Франка та інших прозаїків 1870 – 90-х років.

Таким чином, роман Свидницького і проблематикою та ідейно тематичним спрямуванням, і композиційною структурою, системою нової організації матеріалу був явищем новаторським. Щодо майстерності композиції досить навести один аргумент: романіст надзвичайно вдало завершує сюжет твору в останньому розділі другої частини, котрий, власне, є епілогом роману. Саме тут стисло розповідається про фінал родинної трагедії Люборацьких – наглу смерть старої попаді від звістки про передчасну загибель сина Антося і самогубство дочки Масі, про довічне заточення Теклі в монастирі. Звучить тут також відверто висловлена ідея про душевне очерствіння особистості в світі насильства й егоїзму: загибель старої Люборацької прискорили піп Робусинський та його дружина Галя, які зайняли парафію в Солодьках, вигнавши вдову, збувши «біду з села».

Роман «Люборацькі» і на сьогодні залишається справжньою перлиною української прози XIX ст. Справді, Свидницький вніс багато нового в художню практику українського реалізму. На широкому матеріалі, взятому з дійсності середини минулого віку, всебічно розкрито психологічне руйнування особистості, загибель патріархальної родини, що не змогла пристосуватися до нових соціально-історичних умов. Твір Свидницького переріс жанрові межі сімейної хроніки, поклав початок розвитку українського соціального роману. Більше того, хоч аналіз дійсності проводиться головним чином у соціальному аспекті, проте в художній реалізації ідейного задуму письменника значну роль відіграє психологічне розкриття теми. Цими якостями «Люборацькі» теж примикають до соціально-психологічної прози наступного періоду, зокрема до романів Панаса Мирного та І. Франка.

Примітки

Подається за виданням: Свидницький А. Роман. Оповідання. Нариси. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 23 – 25.