Добросердний старец, садящий садовину

Маркіян Шашкевич

Чужесторонний пан, їдучи селом, увидів сивенького старця, що грушку садив.

– Який тот старий нерозумний, – озвався тот пан: – думає, що ще молодий, і хотів би ще з тої щепи пожитковати.

Єго товариші також старого гулили. Пан, приступивши до старця, запитав:

– Много тобі літ?

– Вісімдесять минуло, – відповів старий господар; – але, слава Богу, ще-м здоров, як той, що тридцять має.

– Як же довго ти ще жити гадаєш? – запитався чужесторонний пан, – що іще в таких літах молоді щепи садиш, которії так пізно пожиток дают. Нащо собі такий труд задаєш, которий тобі ніякого хісну не принесе?

– Пане! – рік старец: – я рад, що мені Господь Бог позволив ще тії молодники садити, і не дбаю, чи з них овочі кушати буду. Я думаю, що ся належит так чинити, як наші отці чинили. Они садили дерева, з которих овочами ми ся радуєм. Коли ми трудами наших отців хіснуємся, чому ж би нашим дітем і послідникам з наших трудів не пожитковати? Мені ся видит: що отец не пожиє, то ся синові лишит.

Тут вибігло правнучатко старого із хати; а чужий пан, що ся урадував бесідою і наукою старця, дав дитині подарок.

– Хто ж би тепер сказав, – повів старец, – що я надармо трудився, коли тот молодник, которий тепер насадив-єм, зараз первого дня овочі мені приніс?

Добре то кажут: хто добре чинит, зараз заплату приймає від Бога. А хто о тім знає, що тра добре чинити, а не чинит, той гріх має.

Яков, 4, 3.

Примітки

Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 117 – 118.