Маркіян Шашкевич
Ю. Романчук
В Галицькій Русі, котра далеко довше і далеко тісніше зв’язана була з Польщою від прочої України, мала і після прилучення єї до Австрії польщина переважний вплив. Сего впливу й ніякий інший вплив не ослабляв. Далеко більша від неї російська Україна, що ще недавно мала свій власний устрій, тепер відділена була строгим кордоном та і сама не проявляла національного життя. А австрійська германізація, при браку численнішого німецького елементу в краю, не могла сягати ані широко ані глубоко. Так галицька Русь полонізувалася дальше. Руська шляхта спольщена була вже давнішнє, за нею подалась і інтелігентніша часть міщаньства, та й взагалі у просвітніших русинів як світського так духовного стану і мова і дух щораз більше ставали польськими.
Русчина держалася ще найбільше через обряд, але польщина дісталася вже й до руської церкви, бо по більших містах говорено проповіді по-польськи. Властивою ж книжною мовою руською уважалася мова церковно-слов’янська, якою і викладалися на новім «інституті» при львівськім університеті, для мало приготовлених руських кандидатів священничих, філософічні і богословські науки (в роках 1787 – 1808). Та відтак не тілько знесено сей інститут, але і усунено руську мову навіть з людових шкіл, котрі підчинено під заряд латинських консисторій. Коли ж вкінці руські консисторії ті школи відзискали, то книжки для них (катехисми і букварі) друковалися знову в церковно-слов’янській мові, вже ж певне, задля зрозумілості, з більшою або меншою примішкою руської мови народної. З такою ж мовою ані письменність ані взагалі духове життя народне не могло розвиватися.
Початок до нового розвою (після щирих але безуспішних заходів деяких, іменно перемиських, учених мужів) зробив Маркіян Шашкевич: він для австрійської Русі має ще більше значіння, як для російської Котляревський, бо в австрійській Русі народна мова руська дісталася за єго свідомим почином не лише до красної і до популярної літератури, але також до домашнього і товариського життя, до життя публічного, до шкіл і літератури наукової, чого всего в Україні не було та й почасті ще й досі нема.
Маркіян Шашкевич уродився 6 листопада 1811 року в Підлисю, селі Золочівського повіту, де єго мати оставала якийсь час в гостині у свого батька, тамошнього пароха: отець єго, Симеон, був парохом в недалекім Княжу. Малий Маркіян часто бував у діда і любовався мальовничим положенням села. В гімназії горнулися до него товариші, він учився добре та писав польські вірші, особливо повіншовання родичам. Скінчивши гімназію в Бережанах, принятий був на філософічні курси до духовної семінарії у Львові, але за невелику провину против семінарицьких приписів мусів заклад опустити. Тепер прийшлось самому на себе старатися, бо загніваний отець відмовив єму помочі; борба о хліб підривала єго слабе здорове, але вільне проживання на світі дало єму можність познакомитися з ширшою наукою і з світлими людьми, поляками і чехами. Пізнавши близше відроджуючуся Слов’янщину, особливо національний рух на літературно-науковім полі у сербів і чехів, та народну поезію руську і перші твори українських писателів, загадав розбудити; національне життя і серед русинів, в Галичині, а іменно утворити чисто народну літературу руську.
Він зібрав коло себе громадку товаришів, котрі обов’язувалися словом честі трудитися ціле життя для добра руського народу. Они вписувалися в альбум, що звалося «Руська Зоря», і понадавали собі слов’янські імена: Богдан, Володар, Всеволод, Мстислав і т. і. Найблизшими єму товаришами були Яків Головацький і Іван Вагилевич, они придали собі імена: Головацький Ярослава, Вагилевич Далибора, а Шашкевич Руслана; інші студенти назвали їх «руською трійцею». Они збирали народні пісні, розсліджували народні звичаї, гляділи за рукописями і пам’ятниками старини, училися своєї мови і своєї гісторії. Сю наукову працю Маркіяна перервала в початку 1833 року смерть вітця: треба було і собі будучність забезпечити і стати колись помочію матері, котра лишилася з п’ятьма молодшими від него дітьми-сиротами.
Скінчивши отже в тім же році філософію, старався о приняття наново до духовної семінарії на науку теології. І в семінарії, куди приняли єго щойно на другий рік, згорнув коло себе гурток товаришів, а коли мали там звеличувати день уродин цісаря Франца І, він написав оду «Голос галичан», видану опісля й друком (1835 р.). Се був перший друкований поетичний твір в Галичині, уложений в чистій народній мові. Ода зробила надзвичайне враження, она мовби «трубою ангела будила мерців з гробу». В тім самім році виголосив Шашкевич першу руську бесіду в музею семінарії перед духовною старшиною і спрошеними гістьми (почім декотрі питомці стали межи собою вже по-руськи говорити), а пізніше і першу руську проповідь в церкві св. Юра.
Вже в 1834 році хотів був разом з Головацьким видати збірник поетичних і прозових творів під надписом «Зоря», але цензор, зашкарупілий руський професор теології, не позволив, а поліція звернула навіть око на Шашкевича і відбула у него ревізію за забороненими книжками, однак не знайшла нічого. Викинувши з рукописі «Зорі» те, що цензура заборонила, і додавши дещо нового, Шашкевич видав її 1837 року в Будимі (Буда-Пешті) під заголовком «Русалка Дністровая»; але львівська цензура сконфіскувала 900 примірників, висланих до Львова (їх видано з конфіскати аж 1848 р.), і розішлося лише 100 примірників, що були вислані до Відня.
Помимо тих неудач і холодного прийняття «Русалки», Шашкевич не переставав працювати для руської письменності. Оженившися, против ради перемиського єпископа Снігурського, котрий хотів спосібного чоловіка мати в консисторії, і висвятившися року 1838, дістав адміністрацію в Гумнисках, потім в Нестаничах, а вкінці парохію в Новосілках-Ліских (в Каменецькім повіті). На сих лихих посадах терпів недостаток, а грудна недуга, на котру став западати ще в семінарії, змагалася щораз більше. Але працювати не переставав ані над наукою і літературою, ані над просвітою і уморальненням своїх парохіян, аж вкінці став тратити слух і зір а 7 червня 1843 року умер.
Тіло єго похоронено в мурованім гробі в Новосілках, а в 50 літ потім, 1 падолиста 1893 р., перенесено з великою урочистостію і при величезнім здвизі народу на Личаківський цвинтар у Львові, де відтак поставлено пам’ятник.
Крім того, що в сім виданні поміщаю, заховалися ще такі твори Маркіяна Шашкевича:
1) Кілька дрібних уривків поетичних;
2) 3 оригінальних прозових творів ще 4 проповіді і кілька уривків (межи ними проект фонетичної правописі);
3) з прозових перекладів ціле євангеліє св. Івана і 4 перші глави євангелія св. Матея, кілька дрібних перекладів і оден трохи більший особливо гісторичного і теологічного змісту;
4) Дальші 7 листів (ще 2 руські до Козловського і польські до матері, до жінки, до тестя, до брата Антона і до колятора Василевського);
5) Писання в польській мові: 2 віршики до нареченої, розправа Азбука і Abecadło, проповіді і пр.;
6) Читанка, котра має такий зміст: Перегляд, Повістки, Басні, Коротенькії науки. Повісті із святих книг, Пісеньки і грачки діточії. (З неї подав я майже 7-у або 8-у часть.)
Матеріали:
1) Голосъ галичанъ въ… день рождества… Францъ I. Цѣсаря… Въ Лвигородѣ. 1835.
2) Русалка Дністровая. У Будимѣ. 1837.
3) Вѣнок русинам на обжинки, уплѣв Иван Б. Головацкій, ч. І. У Вѣдни. 1846.
4) Зоря галицка. Рокъ II. Львовъ, 1849. ч. 7: Рокъ III. 1850, ч. 80.
5) Шашкевичъ Маркіянъ. Читанка для малыхъ дѣтей. Въ Львовѣ, 1850.
6) Зоря галицкая яко альбумъ на годъ 1860. Въ Львовѣ, 1860.
7) Вечерницѣ, литерацке письмо для забавы и науки. 1862. У Львовѣ. Ч. 20.
8) И. Онишкевича Руська Библіотека. Томъ III. У Львовѣ, 1884. [Се видання збірне, на той час повне.]
9) Зоря, письмо літературно-наукове. У Львовѣ, 1886. Ч. 23.
10) Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. Т. 53. У Львові, 1904: Т. 65 і Т. 68, 1905.
11) Невідомі писання Маркіяна Шашкевича. Написав др. Ярослав Гординський. В Коломиї, 1911.
12) Писання Маркіяна Шашкевича. Видав Михайло Возняк. У Львові, 1912. [Се єдине зовсім повне і критичне видання.]
Примітки
Подається за виданням: Твори Маркіяна Шашкевича і Якова Головацького, з додатком творів Івана Вагилевича і Тимка Падури / ред. Ю. Романчук. – Льв. : Просвіта, 1913 р., с. 5 – 8.