До неї – безнадійної

Микола Устиянович

1. Добрий день!

Добрий день! Щасть ти, боже! Ти плачеш? О диво.

Днесь Новий рік, чи знаєш? На лучах зорі

Плинуть в бряску рожевім хмарки задумчиво,

А в них райська колибель: надія і сни.

А ти плачеш? Днесь плачеш? Всяк бодай злудливо

Несе світ свій маленький в медові сади

І колишесь. А тобі ж посліднє огниво

Пирсло? Само ля пекло родить твої дні?..

О, то плач же, плач, бідна! Ридай, нещаслива!

Єсли еще для тебе єсть душа жичлива,

Одна тілько на світі, припадь до єй груді

І там вилий всю болізнь, все горе твоє,

Наридайся доволі, а легко ти буде.

А ти пращай! Кому днесь і сліз не стає.

2. Добрий вечір!

Добрий вечір! Ти плачеш? Плачеш без престанку.

Ніт на землі листочка для твоїх зріниць?

Ніт на світі для тебе нових днів поранку?

Ніт ли даже і злуди обильних криниць?

І друга ніт?.. О боже, як пліненна бранка,

Сама єдна посеред міліонів лиць,

Прикована навіки до судьби кайданка,

Глядиш в ніч степовую без дна і границь?

О стій, бідна! Глянь в себе глубоко, глубоко,

В душу, в серце устреми безнадійне око,

А знайдеш там хрест божий, а під ним котвицю.

А над ним світ незнаний, біліший від дня,

Ясніший над всі звізди, над сонць лискавицю…

О щасливий, хто в серцю не стратив хреста!

3. Добраніч!

Чи-сь утихла? Добраніч, цвітко бліда!

Добраніч! Спи солодко, спи, о спи мирненько,

Восток ярі погибшой да сяде тихенько

На вічки ти і розхилить раю ворота.

А свят ангел да стане при тобі близенько

І положить долоню, где рана твоя,

І нашепче ти в ухо, і в душу, в серденько,

І леготом повіє з ясного крила.

І покаже здалека овії хороми,

Где сквар сонця не жгає, не б’ють тучі-громи

І вихор більше долі з коренем не рве.

О добраніч, добраніч! Спи, спи, дорогая,

Життє наше спливає серед бур, нуждая.

Ангел божий невинних за руку веде.

Примітки

Вперше надруковано в газ. «Зоря галицька», 1855, № 2, с. 17 – 19, під заголовком «Новий рік» і без розбивкн на окремі твори.

У збірці «Поэзии Николая Устияновича», 1860 г., с. 29 – 31, подано як цикл з трьох сонетів, кожний з своєю назвою, під спільним заголовком «До неї – безнадійної».

Подається за зб.: Поэзии Николая Устияновича, с. 29 – 31.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 444 – 446.